Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №203/4791/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2332/26 Справа № 203/4791/25 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , заступник начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприна Валерія Олегівна, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Теличка Віктора Анатолійовича, стягувач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»).

Скарга обґрунтовувалась тим, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року у справі № 242/1452/13-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 листопада 2012 року та до повноліття дитини. Також допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. На підставі виконавчого листа Селидівського міського суду Донецької області від 14 вересня 2023 року постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. від 03 січня 2024 року відкрито виконавче провадження № 73705908. Державним виконавцем проведено розрахунок заборгованості, згідно з яким станом на 01 квітня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів становила 481 101,81 грн. У ході проведення виконавчих дій державним виконавцем проведено ряд виконавчих дій, зокрема, постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. від 18 квітня 2024 року встановлено наявність заборгованості зі сплати аліментів 481 101,81 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, у зв`язку з чим, на підставі частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» на боржника ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача в розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 222 791,17 грн. 28 травня 2024 року, з урахуванням заяви представника боржника та наданих квитанцій, державним виконавцем скасовано постанову про накладення штрафу від 18 квітня 2024 року та, на підставі частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» на боржника ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача в розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 222 791,17 грн., оскільки заборгованість зі сплати аліментів становить 445 582,35 грн. З автоматизовоної системи виконавчих проваджень скаржнику стало відомо, що 02 липня 2025 року заступником начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприною В.О. нібито встановлено помилку виконавця, у зв`язку з чим, на підставі абзацу 4 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скасовано документ «Накладення штрафу, за наявності заборгованості зі сплати аліментів» від 28 травня 2024 року, що видав ОСОБА_6 , при примусовому виконанні виконавчого листа № 242/1452/13-ц від 14 вересня 2023 року. Вважала, що дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприни В.О. є неправомірними, такими, що вчинені із порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а прийнята постанова від 02 липня 2025 року підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприни В.О., що полягали у винесенні постанови про скасування процесуального документу від 02 липня 2025 року, неправомірними; скасувати постанову заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприни В.О. від 02 липня 2025 року про скасування процесуального документу від 28 травня 2025 року, як таку, що винесена з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження»; зобов`язати начальника відділу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприну В.О. або іншу посадову особу органу поновити порушене право стягувача ОСОБА_7 шляхом здійснення стягнення на її користь штрафу з боржника ОСОБА_2 в розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 222 791,17 грн., згідно з постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова Андрія Васильовича від 28 травня 2024 року про стягнення штрафу.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 – відмовлено.

У поданій 20 листопада 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції невірно застосував норму частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та безпідставно не врахував, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано подальше визначення розміру штрафу. Також вирішальним у цій справі є взагалі проведення через рік перевірки законності дій державного виконавця, які мали місце 28 травня 2024 року, а також відповідність прийнятих постанов нормам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року у справі № 242/1452/13-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 листопада 2023 року та до повноліття дитини. Також допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

14 вересня 2023 року Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду.

Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. від 03 січня 2024 року відкрито виконавче провадження № 73705908.

Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. від 28 травня 2024 року на боржника накладено штраф на користь стягувача в розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 222 791,17 грн. Штраф накладений на підставі частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у боржника утворилася заборгованість зі сплати аліментів в сумі 445 582,35 грн., сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три роки.

27 червня 2025 року начальником Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Овсюк О.А. проведено перевірку законності виконавчого провадження № 73705908, за результатами якої встановлено, що постанова державного виконавця про накладення штрафу винесена з порушенням вимог частини четвертої статті 11 та частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. За результатами перевірки винесено постанову про скасування накладення штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів, та зобов`язано державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. усунути недоліки до 04 липня 2025 року.

02 липня 2025 року заступником начальника відділу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприною В.О. на підставі абзацу 4 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про скасування процесуального документу «Накладання штрафу, за наявності заборгованості зі сплати аліментів від 28 травня 2024 року, що видав ОСОБА_6 ».

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Овсюк О.А., а також заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприни В.О. щодо скасування постанови державного виконавця Конопльова А.В. від 28 травня 2024 року вчинені у відповідності до вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час виникнення правовідносин, визначений порядок стягнення аліментів, за приписами частини чотирнадцятої якої за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що достатньою підставою для винесення державним виконавцем постанови про накладення на боржника штрафу в розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів є встановлення факту наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, які обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що «положення абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення. Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу».

Разом з тим, вище вказаним вимогам Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльова А.В. від 28 травня 2024 року не відповідала, оскільки при обчисленні суми штрафу державним виконавцем для обрахунку заборгованості зі плати аліментів визначено фактично період з січня 2014 року по травень 2024 року, в той час як на примусове виконання до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчий лист № 242/1452/13-ц від 14 вересня 2023 року надійшов лише 02 січня 2024 року, у зв`язку із чим 03 січня 2024 року було відкрито виконавче провадження № 73705908, отже заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що зумовила застосування до боржника штрафу, утворилася за період як до відкриття виконавчого провадження, так і після.

Зазначені обставини свідчать про те, що факт існування у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів на час винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 28 травня 2024 року у виконавчому провадженні № 73705908, розмір якої перевищує суму платежів за три роки відповідно, не підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 01 червня 2024 року.

Таким чином, у державного виконавця на час винесення постанови від 28 травня 2024 року були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_2 штрафу, який передбачено частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», про що правильно зазначено в оскаржуваних постановах з посиланням на помилку виконавця.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 висловлено думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду – «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

З урахуванням наведених положень закону та рішень Конституційного Суду України наявні підстави для висновку, що державний виконавець зобов`язаний був застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії.

Положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначають, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

На виконання положень Закону України «Про виконавче провадження» наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі – Інструкція).

Розділом XII «Порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження» зазначеної Інструкції регулюється питання щодо контролю за вчиненням державним виконавцем виконавчих дій з боку начальника відповідної виконавчої служби.

Згідно з вимогами пункту 1 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень начальник відділу державної виконавчої служби має право перевірити законність виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Посадові особи, зазначені у пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), а посадові особи, зазначені в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, – за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби про проведення перевірки законності виконавчого провадження надається в письмовій формі.

За приписами абз. 9 п. 7 розділу ХІІ Інструкції, якщо посадовою особою, зазначеною в абзацах третьому, п`ятому та шостому пункту 1 цього розділу, прийнято рішення про скасування постанови або іншого процесуального документа (або їх частини), винесених у виконавчому провадженні в резолютивній частині постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, зазначається постанова або документ, який скасовується (частина, яка скасовується).

З аналізу зазначених норм чинного законодавства можна дійти висновку, що начальник відповідного відділу державної виконавчої служби, здійснюючи контроль за прийнятим відповідним державним виконавцем рішенням у межах конкретного виконавчого провадження, виключно у разі, якщо воно суперечать вимогам закону, має право за результатами перевірки скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частини), про що зазначає у резолютивній частині відповідної постанови.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Овсюк О.А., а також заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприни В.О. щодо скасування постанови державного виконавця Конопльова А.В. від 28 травня 2024 року узгоджуються з вищенаведеними нормами, а тому є законними.

Так, за результатами перевірки начальником відділу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Овсюк О.А. та в подальшому його заступником Чуприною В.О. було встановлено неправомірність винесеної 28 травня 2024 року постанови про накладення штрафу, з огляду на невірне трактування державним виконавцем положення частини четвертої статті 11 та частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апеляційної скарги про те, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника – колегія суддів не приймає до уваги, оскільки визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 28 травня 2024 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.

Як зазначалося вище на примусове виконання до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчий лист № 242/1452/13-ц від 14 вересня 2023 року надійшов лише 02 січня 2024 року, у зв`язку із чим 03 січня 2024 року було відкрито виконавче провадження № 73705908.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час винесення державним виконавцем оспорюваної постанови, строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Факт існування у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів на час винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 28 травня 2024 року у виконавчому провадженні № 73705908, розмір якої перевищує суму платежів за три роки відповідно, не підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 01 червня 2024 року.

Таким чином, у державного виконавця на час винесення постанови від 28 травня 2024 року були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_2 штрафу, який передбачено частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», про що правильно зазначено в оскаржуваних постановах з посиланням на помилку виконавця.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида