Вирок від 09 березня 2026 р. у справі №932/12879/24 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Провадження № 1-кп/932/34/26

Справа №932/12879/24

В И Р О К

іменем УКРАЇНИ

10 березня 2026 року Шевченківський районний суд

міста Дніпра

у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, який має середню освіту, одружений, офіційно не працює, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 06.03.2020 Солонянським районним судом м.Дніпропетровська за ч.2 ст.186 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений за відбуттям строку покарання 03.06.2022;

- 23.09.2024 Ленінським районним судом м.Дніпропетровська за ч.2 ст.190 КК України у виді штрафу у розмірі 51 000 грн, який сплачено 23.01.2025.

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12024042150000188 від 12.12.2024, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2024 року, приблизно о 15 год 38 хв, ОСОБА_5 , перебуваючи у громадському місці, а саме в салоні маршрутного таксі №91, що рухалось неподалік будинку №19 по проспекту Богдана Хмельницького в м.Дніпрі, маючи умисел на порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, нехтуючи встановленим у суспільстві порядком, безпричинно, діючи з особливою зухвалістю, яка виразилась в тому, що він дістав предмет, що імітував вибуховий пристрій, а саме: порожній корпус учбової ручної осколкової гранати Ф-1, важіль та корпус накольного механізму підривника УЗРГМ із пошкодженим бойовим запалом, та став погрожувати його застосуванням щодо пасажирки маршрутного таксі ОСОБА_7 та інших пасажирів, що викликало паніку серед пасажирів, у зв`язку з чим водій маршрутного такси вимушений був зупинити транспортний засіб та надати можливість пасажирам вийти.

Враховуючи наведене, суд визнає обвинуваченого ОСОБА_5 винним у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, а його умисні дії, що виразилися у грубому порушенні громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.

Суд вважає доведеним дане обвинувачення, оскільки встановлені судом обставини повністю підтверджено доказами у їх сукупності, дослідженими судом у судовому засіданні.

Поясненнями обвинуваченого ОСОБА_5 , який вину визнав повністю та пояснив, що 12.12.2024, приблизно о 15 год. 30 хв., він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, їхав у маршрутному таксі №91, де дістав з кишені куртки учбову гранату Ф-1, повернувся у бік пасажирів та почав погрожувати, що підірве її. Після цього, пасажири, які перебували в салоні, почали панікувати та вимагати щоб водій їх випустив із салону. Водій зупинив маршрутку та випустив пасажирів. Він також вийшов, однак через деякий час його затримали працівники поліції. В скоєному щиро кається і просить суворо не наказувати.

Пояснення свідка ОСОБА_7 , яка в суді пояснила, що 12.12.2024 вона їхала в маршрутному таксі N?91 з житлового масиву Тополя-2 в м.Дніпро. В маршрутне таксі зайшов обвинувачений ОСОБА_5 , який тримав в руках відкриту пляшку вина. Водій маршрутки та жінка-пасажир зробили йому зауваження, щодо пляшки спиртного. Обвинувачений став сперечатися та посилатися на те, що він нібито був на війні. Потім він несподівано дістав з кишені куртки гранату та тримаючи її у руці розвернувся до салону і демонструючи її сказав: «Вас тут усіх підірву». Після цього, вона попросила водія відкрити двері. Маршрутка зупинилася на світлофорі, на перехресті, водій відчинив двері і пасажири вийшли. У салоні маршрутного таксі перебували жінки та діти. Вона зателефонувала в поліцію та повідомила що відбувається в маршрутному таксі. Вважає, що обвинувачений перебував в стані алкогольного сп`яніння, оскільки його поведінка була неадекватною та він хитався.

Поясненнями свідка ОСОБА_8 , який в суді пояснила, що 12.12.2024, приблизно по середині дня, він працюючи водієм маршрутного таксі, здійснював перевезення пасажирів із житлового масиву «Тополя» у напрямку центру міста. У маршрутці на той момент перебувало приблизно десять пасажирів. На одній із зупинок до салону маршрутного таксі зайшов обвинувачений ОСОБА_5 , який був одягнений в камуфляжну форму. Обвинувачений тримав у руці неповну пляшку білого вина. Він зробив йому зауваження, щоб той був обережним із пляшкою. Обвинувачений відповів йому: «Головне, щоб вона не розбилась об твою голову». Тоді він сказав йому проходити до салону та сідати. Обвинувачений дістав з кишені 100 грн. сказавши, що решти не потрібно. Він поклав гроші та продовжив рух за маршрутом. У районі повороту на вул.Артема обвинувачений підійшов до нього й запитав вартість проїзду, на що він відповів, що вартість складає 18 грн. Тоді обвинувачений сказав: «А не жирно тобі, що я дав 100 гривень?», на що він відповів, що він сам сказав залишити решту. Тоді обвинувачений заліз рукою до правої кишені куртки й промовив: «А, якщо я тобі зараз…». Після чого, він почув, як щось упало на підлогу салону та покотилося. Пасажири почали кричати, що в салоні граната, та просити відкрити двері. Через паніку в салоні він зробив вимушену зупинку та відчинив двері. Пасажири почали виходити з салону автобусу. Коли обвинувачений побачив паніку серед пасажирів, він не намагався нікого заспокоїти, не вибачався і не повідомляв, що предмет є муляжем.

Поясненнями експерта ОСОБА_9 , який в суді пояснив, що він підтверджує висновок експертизи №СЕ-19/104-24/50803-ВТХ від 18.12.2024. Предмет, який був ним досліджений, не є піротехнічним засобом, його не можливо привести у дію для здійснення вибуху та він не створював реальної загрози для оточуючих осіб. Предмет, який був наданий йому на дослідження, є учбова граната. Учбова граната за своїм призначенням та конструкцією не містить і не може містити вибухової речовини, у зв`язку з чим вона не створювала реальної загрози життю чи здоров`ю громадян.

А також дослідженими письмовими доказами по справі:

-протокол затримання від 12.12.2024 та фототаблицею до нього, відповідно до якого під час огляду затриманого ОСОБА_5 у правій кишені чорної куртки виявлено та вилучено предмет схожий на корпус гранати Ф-1 чорного кольору, предмет схожий на запал УЗРГМ та важіль від запалу з маркуванням УЗРГМ (а.с.7-10);

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.12.2024, відповідно якого свідок ОСОБА_7 на фото №2 впізнала обвинуваченого ОСОБА_5 , як особу, яка 12.12.2024, приблизно о 15 год 35 хв, перебуваючи в салоні маршрутного таксі №91 вчиняла хуліганські дії та погрожувала застосуванням гранати (а.с.27-29);

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.12.2024, відповідно якого свідок ОСОБА_8 на фото №1 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 , як особу, яка 12.12.2024, приблизно о 15 год 30 хв, перебуваючи в салоні маршрутного таксі №91 вчиняла хуліганські дії та погрожувала пасажирам застосуванням гранати (а.с.34-35);

-висновок експерта №СЕ-19/104-24/50803-ВТХ від 18.12.2024, відповідно якого предмети, вилучені 12.12.2024 та надані на дослідження, є: - порожнім корпусом учбової ручної, осколкової гранати Ф-1 промислового виготовлення, який вибухової речовини не містить; порожній корпус учбової ручної, осколкової гранати Ф-1 не є складовою частиною вибухового пристрою або боєприпасу. До категорії бойових припасів та вибухових пристроїв не відноситься; важелем накольного механізму та корпусом підривника із відпрацьованим (пошкодженим) запалом, є складовими частинами вибухового пристрою, а саме підривника типу УЗРГМ, який у даному вигляді вибухового спорядження не містить, до категорії бойових припасів та вибухових пристроїв не відноситься (а.с.59-65);

-протокол перегляду відеозапису від 23.12.2024, відповідно до якого старшим слідчим СВ ВП №4 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області було переглянуто відеозапис з салону маршрутного таксі №91 від 12.12.2024, на якому зафіксовано, як в маршрутному таксі біля жінки з`являється чоловік, який тримає в зубах цигарку, а у лівій руці пляшку. Далі чоловік дістає з кишені чорний предмет, та відповідно до міміки обличчя починає агресивно звертатися до оточуючих та водія поки водій не відчинив двері автобусу та з салону починають спішно виходити пасажири (а.с.75-77);

- відеозаписом з салону маршрутного таксі №91 від 12.12.2024, який знаходиться на диску DVD-R, який було відтворено у судовому засіданні, на якому зафіксовано, як обвинувачений ОСОБА_5 знаходиться в маршрутному таксі біля водія та спілкується з водієм. Потім жінка, яка сидить поруч на пасажирському сидінні, смикає його за куртку та показує йому пальцем на двері на вихід. Далі обвинувачений дістає з кишені предмет, повертається лицем до салону та відповідно до міміки обличчя, починає агресивно звертатися до оточуючих, предмет падає на підлогу. В цей час водій робить зупинку, відчиняються двоє дверей автобусу та з салону починають спішно виходити пасажири. Обвинувачений нахиляється до підлоги, підіймає з неї предмет та виходить з автобусу (а.с.3).

Суд вважає вину ОСОБА_5 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, повністю встановленою та доведеною, оскільки досліджені вищезазначені докази отримані у передбаченому кримінально-процесуальному порядку, є допустимими, належними та достовірними, взаємно узгодженими, підтверджуючими один одного, вони мають значення для кримінального провадження та відповідають фактичним обставинам справи, а умисні дії ОСОБА_5 , які виразились у грубому порушенні громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, правильно кваліфіковані за ч.1 ст.296 КК України.

При цьому суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_8 у тій частині, де він стверджував, що предмет, схожий на гранату, нібито випадково випав з кишені обвинуваченого та що ОСОБА_5 не повертався у бік пасажирів і не демонстрував його. Суд вважає ці показання в зазначеній частині є такими, що спрямовані на пом`якшення відповідальності обвинуваченого, оскільки вони спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_7 , яка давала послідовні покази про те, що обвинувачений ОСОБА_5 навмисно дістав гранату з кишені та демонструючи її пасажирам, сказав, що підірве її. Покази свідка ОСОБА_7 не суперечать відеозапису, дослідженому у судовому засідання, на якому зафіксовано, як ОСОБА_5 цілеспрямовано дістав з кишені гранату, утримуючи її в руках повернувся у бік салону маршрутного таксі та став демонструвати пасажирам.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд приймає до уваги, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_5 відноситься до кримінального проступку, а також особу обвинуваченого, який вину у вчинені кримінального правопорушення визнав, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину. До обставин, які обтяжують покарання, суд відносить рецидив злочину. Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Призначаючи покарання, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

На підставі викладеного, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, судимості за які не знято та не погашено в установленому законом порядку, суд бере до уваги, що вчинення нового злочину свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_5 на шлях виправлення не став; попри формальне визнання вини, протягом судового розгляду ОСОБА_5 неодноразово змінював показання, що виключає можливість розцінювати їх, як прояв повного усвідомлення протиправності власних дій та щирого каяття, яке передбачає критичне ставлення до власного вчинку, усвідомлення його наслідків, прагненні усунути заподіяну шкоду та внутрішню готовність не вчиняти злочинів у майбутньому. У даному випадку такі ознаки відсутні, що свідчить про удаваний характер висловленого ОСОБА_5 щирого каяття, спрямованого на уникнення покарання, яке б відповідало реальному ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його наслідкам; характер діяння, яке було вчинене із особливою зухвалістю, а саме демонстрацією предмета схожого на гранату (навчальної гранати), спрямованого проти громадського порядку та моральних засад суспільства, враховуючи, що на даний час в Україні діє правовий режим воєнного стану, за якого суспільна чутливість до будь-яких дій, пов`язаних із демонстрацією предметів, схожих на боєприпаси, є максимально загостреною. За таких обставин поведінка ОСОБА_5 свідчить про повне ігнорування моральних та загальнолюдських цінностей у надзвичайно складний для держави період, та за таких умовах демонстрація предмета схожого на гранату об`єктивно сприймається, як реальна загроза, здатна спричинити паніку серед населення та дестабілізувати громадський порядок, суд вважає, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді обмеження волі, у межах визначених санкцією частини 1 статті 296 Кримінального кодексу України, оскільки підстави для призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

На підставі викладеного суд не вбачає підстав і для застосування ст.75 КК України.

При цьому, суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Вирішуючи питання про відшкодування документально підтверджених процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експерта при проведені експертизи по кримінальній справі, які відповідно наданого розрахунку складають суму 2387 грн 70 коп., суд, враховуючи ступень вини та майновий стан обвинуваченого, вважає необхідним покласти їх на останнього в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу після ухвалення обвинувального вироку, суд виходить із наступного.

Відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній перебуває під вартою безперервно з 12.12.2024.

Відповідно до ст.177, 331, 374 КПК України запобіжний захід застосовується для забезпечення належної процесуальної поведінки та запобігання ризикам переховування, вчинення нового кримінального правопорушення або невиконання обов`язків перед судом.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого до набрання вироком законної сили, суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Враховуючи, що ОСОБА_5 засуджений до обмеження волі, яке не передбачає ізоляції від суспільства, однак, ризики переховування або ухилення від виконання процесуальних обов`язків не усунуті повністю, а його негайне звільнення з-під варти може не забезпечити належної гарантії прибуття до місця відбування покарання, суд вважає за необхідне змінити запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 .

З огляду на принципи необхідності та пропорційності, суд доходить висновку, що застосування особистого зобов`язання, з покладеними судом обов`язками, передбаченими ч. 5 ст. 194 КПК, є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст.369-371, 373-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк покарання, з урахуванням положень ст.72 КК України, строк його попереднього ув`язнення з 12.12.2024 по 10.03.2026, із розрахунку один день тримання під вартою за два дні обмеження волі.

Початок строку відбування покарання у виді обмеження волі рахувати з дня прибуття ОСОБА_5 до місця відбування покарання.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_5 , у виді тримання під вартою, змінити на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, поклавши на ОСОБА_5 обов`язки, передбачені п.1, 2, 3 ч.5 ст.194 КПК України, строком на два місяці, але не довше ніж до набрання вироком законної сили:

– не відлучатися з населеного пункту за місцем проживання без дозволу суду;

– повідомляти суд про зміну місця проживання та роботи.

Контроль за виконанням особистого зобов`язання покласти на прокурора Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, як органу який здійснює процесуальне керівництво за зазначеною кримінальною справою.

Звільнити ОСОБА_5 з-під варти із зали суду.

Речові докази:

- корпус учбової гранати, пошкоджений запал УЗРГМ, які поміщені до поліетиленового пакету з маркуванням 1043, який переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №4 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області, - знищити;

- DVD-R диск з відеозаписом з салону маршрутного таксі №91, який зберігається в матеріалах кримінального провадження, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати у сумі 2387 грн 70 коп.

На вирок суду з підстав, передбачених ст.394 КПК України, може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду, через Шевченківський районний суд міста Дніпра, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя

Шевченківського районного суду ОСОБА_1

міста Дніпра