Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №522/22334/25 — Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.522/22334/25

Провадження № 2/512/177/26

"09" березня 2026 р. с-ще Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2025 представник позивача Ткаченко М.М., в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеса від 21.10.2025 матеріали вказаної цивільної справи передано Савранському районному суду Одеської області для розгляду за територіальною підсудністю.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

В обґрунтування позову зазначено, що представник позивача звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 24387,00 грн. за кредитним договором. Свої вимоги мотивувала тим, що між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо фінанс» та відповідачем було укладено кредитний договір №3163912269-42382 від 05.02.2021, відповідно до якого останній отримав від кредитодавця грошові кошти в розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до умов договору позики, дата видачі кредиту 05.02.2021 дата повернення - 25.02.2021, термін користування кредитом 20 діб.

Згідно договору позики, за користування кредитом позичальник зобов?язаний сплатити Товариству плату згідно графіку розрахунків, який є невід?ємною частиною цього Договору .

Умовами Договору позики на період зазначений в п.п. 2.3. Договору, плата за користування Кредитом встановлена в розмірі 1,85% за кожен день користування Кредитом.

Також Договором позики становлено, що Плата за користування Кредитом нараховується в процентному значенні, за фактичну кількість днів, користування Кредитом, визначену у п.п. 2.3. цього Договору та починається у дату списання Кредитних коштів з Рахунку Товариства й закінчується у дату зарахування Суми кредиту та плати за користування Кредитом на Рахунок Товариства.

07.09.2021 було укладено договір про відступлення №07-09/21 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо фінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3163912269-42382.

10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимог за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3163912269-42382.

Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором №3163912269-42382.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитними договорами №3163912269-42382 від 05.02.2021 на суму 24387,00 грн. понесені позивачем витрати на сплату судового збору в розмірі 3028,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 гривень.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 18.11.2025 вказаний позов залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків (а.с.72-73).

01.12.2025 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків з якої вбачається, що в період з 05.02.2021 по 25.02.2021 проценти за користування грошовими коштами нараховувалась відповідно за відсотковою ставкою 1,85 відсотків від фактичного залишку кредиту. Нарахування відсотків відбувалася за формулою «Заборгованість по тілу кредиту 3500,00 грн. * на відсотки згідно КД (1,85%).

В період з 08.03.2021 по 07.05.2021 проценти за користування грошовими коштами нараховувалась відповідно за відсотковою ставкою 3,90 відсотків від фактичного залишку кредиту. Нарахування відсотків відбувалася за формулою «Заборгованість по тілу кредиту 3500,00 грн. * на відсотки згідно КД (3,9%).

Відповідно до Розрахунку заборгованості, що наданий первісним кредитором ТОВ «Інкансо фінанс» (додано до позову), позичальник здійснював дії спрямовані на погашення заборгованості за відсотками за Договором 3163912269-42382 від 05.02.2021 а саме: 10.03.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 417,00 грн.; 11.03.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 146,00 грн.; 17.03.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 147,00 грн.; 18.03.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 146,00 грн.; 29.03.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 145,00 грн.; 05.04.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 276,00 грн.; 14.04.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 548,00 грн.; 20.04.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 155,00 грн.; 01.05.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 137,00 грн.; 07.05.2021 позичальник здійснив Платіж по відсоткам - 144,00 грн.

Отже, представник позивача вважає, що відповідачем погашено відсотки за користування кредитом в період з 05.02.2021 по 07.05.2022 на суму 1231,00 грн.

Разом з тим, представник позивача стверджує, що після відступлення права вимоги від ТОВ «Інкасо фінанс» до ТОВ «Вердикт капітал» (07.09.2021) останнє в період з 12.05.2021 по 06.09.2023 рік (включно) відсотки за користування договором №3163912269-42382 від 05.02.2021 нараховувались відповідно до. П.5.4 договору про відступлення прав вимоги №07-09/21. Нараховано та не погашено відповідачем відсотки на суму 8053,50 грн. Нарахування відсотків відбувалася за формулою "Заборгованість по тілу (3500 грн.) * на відсотки згідно КД (1,95%)".

В період з 07.09.2021 по 23.02.2022 року проценти за користування грошовими коштами нараховувалась відповідно за відсотковою ставкою 1,95 відсотків від фактичного залишку кредиту. Нараховано та не погашено відповідачем відсотки на суму 11602,50грн. Нарахування відсотків відбувалася за формулою "Заборгованість по тілу (3500 грн.) * на відсотки згідно КД (1,95%)".

Крім того представник позивача стверджує, що після відступлення вимоги від ТОВ «Вердикт капітал» до ТОВ «Коллект центр» (10.01.2023) останнє в період з 10.01.2023 по день підготовки позовної заяви відсотки за користування кредитом за договором №3163912269-42382 від 05.02.2021 не нараховувало.

Отже, загальна сума заборгованості за нарахованими відсотками, що були нараховані за №3163912269-42382 від 05.02.2021 станом на день підготовки позовної заяви становить 20887,00 грн. (1231,00 грн. нараховані первісним кредитором ТОВ «Інкасо фінанс» та 19656,00 грн. нараховані попереднім кредитором ТОВ «Вердикт капітал».

Додатково представник позивача вказав, що саме відповідачем при заповнені форм на сайті кредитодавця власноруч було зазначено реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 на яку з часом було перераховано кошти за кредитним договором.

Позичальник здійснив дії спрямовані на укладення договору про надання споживчого кредиту шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, та ввів однаразовий ідентифікатор Т63DHU9T, який отримав на зазначений ним номер мобільного телефону: НОМЕР_2 , з метою підписання кредитного договору (а.с.74-78).

Разом з тим, представник позивача надала заяву про витребування доказів у АТ «Уверсал банк» інформацію стосовно власника карти № НОМЕР_1 ; докази зарахування коштів на вищевказану карту та інформацію чи відкривалась ОСОБА_1 (а.с.81-82).

Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 02.12.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по цивільній справі за позовною заявою представника позивача ТОВ «Коллект центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 12.01.2026.

Разом з тим, вищевказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ «Універсал банк» - ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім?я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; - докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 3 500,00 грн., які 25.09.2021 були на неї перераховані, а саме витребувати виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 05.02.2021 по 15.02.2021; - інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки N? НОМЕР_1 ; - інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація при підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період із 05.02.2021 по 15.02.2021; - інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_2 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 12.01.2026 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, однак, до суду повернувся конверт з відміткою Укрпошти про те що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.102).

Слухання справи відкладено на 09.02.2026.

Однак, відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 09.02.2026 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, до суду вдруге повернувся конверт з відміткою Укрпошти про те що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.108).

Слухання справи відкладено на 09.03.2025.

ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 09.03.2025 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, до суду втретє повернувся конверт з відміткою Укрпошти про те що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.110).

Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».

Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Таким чином, правом подати відзив відповідачка ОСОБА_2 не скористалася.

До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Представник позивача зазначив у позовній заяві щодо розгляду справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує (а.с. 4 на звороті).

Крім того, матеріали справи містять довідку про доставку електронного документу (судової повістки) до електронного кабінету позивача у системі ЄСІТС (а.с. 109).

Відповідачка, яка повідомлена про дату, час та місце розгляду справи до суду не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи не надала, свою позицію не виклала, правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк не скористалася.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За заявою позивача суд ухвалив - розглядати справу в заочному порядку відповідно до статті 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо фінанс» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 3163912269-42382 від 05.02.2021, відповідно до якого останній отримав від кредитодавця грошові кошти в розмірі 3500,00 гривень. Згідно пункту 2.3 кредит надавався строком на 20 діб з 05.02.2021 по 25.02.2021 (а.с.7).

З пункту 3.9 договору вбачається, що позичальник зобов?язується здійснити повернення Суми кредиту та нараховані, відповідності до цього Договору, проценти за користування Кредитом одноразовим платежем в розмірі 4800,00 грн. 25.02.2021, шляхом зарахування власних грошових коштів на Рахунок Товариства не пізніше 25.02.2021 (а.с.6-11).

Крім того, з вказаного договору вбачається, що відповідачка його підписала одноразовим ідентифікатором Т63DHU9T 05.02.2021.

З графіку розрахунків вбачається, що акційний - дата отримання кредиту 05.02.2021, дата повернення - 25.02.2021, кількість днів користування - 20, розмір (сума) отриманого кредиту - 3500,00 грн., розмір плати за користування кредитом у вигляді процентної ставки за кожен день користування 1,85 %, сукупна вартість - 4800,00 грн. базовий - 05.02.2021, дата повернення - 25.02.2021, кількість днів користування - 20, розмір (сума) отриманого кредиту - 3500,00 грн., розмір плати за користування кредитом у вигляді процентної ставки за кожен день користування 3,90 %, розраховується з урахуванням фактичної дати повернення (а.с.10 на звороті - 11).

З паспорту споживчого кредиту продукту «Проста позика» вбачається, що загальні витрати за кредитом ставить 21700,00 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1404%; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) грн. (розрахунок здійснено для отримання кредиту на наступних умовах: сума кредиту 10000,00 грн. строк кредиту 30 днів, ставка 3,90% за день) (а.с. 11 на звороті - 13).

Матеріали справи містять правила про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо фінанс» (а.с.14-15).

З інформації сервіс онлайн платежів IPay.ua вбачається, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 05.02.2021 о 13 годині 27 хвилині 05 секунд перерахувало кошти у сумі 3500,00 грн. на карту НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua (а.с.16).

З інформації ТОВ «ФК «Інкасо фінанс» вбачається, що право вимог ТОВ «Вердикт капітал» відповідно договору факторингу №07-09/21 від 07.09.2021 до відповідача за кредитним договором №3163912269-42382; iPay - платіжна система; ID транзакція - 79577855 (а.с.16 на звороті).

Згідно розрахунку заборгованості, який зроблений ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо фінанс» вбачається, що станом на 07.09.2021 у відповідачки існує заборгованість у сумі 4731,00 грн. (а.с.17-19).

Відповідно до розрахунку заборгованості, який був зроблений ТОВ «Вердикт капітал» вбачається, що станом на 10.01.2023 у відповідачки існує заборгованість у сумі 24387,00 грн. (а.с.20).

Як вбачається з розрахунку, який зроблено ТОВ «Коллект центр» станом на 18.08.2025 товариством заборгованість за комісію не нараховувалися (а.с.21).

Матеріали справи містять договір №7-09/21 про відступлення (купівлю-продажу) прав вимоги від 07.09.2021, з якого вбачається що ТОВ «ФК «Інкасо фінас» відступає, а ТОВ «Вердикт капітал» набуває право вимоги, зокрема до відповідачки (а.с.22-28).

З платіжного доручення №315590001 від 24.12.2021 вбачається, що ТОВ «Вердикт капітал» перерахувало кошти ТОВ «ФК «Інкасо фінанс» на підставі договору відступлення прав вимоги (а.с.29.

Матеріали справи містять акт прийому передачі реєстру боржників за договором №07-09/21 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 07.09.2021 (а.с.30) та реєстр боржників (а.с.30 на звороті -31).

З витягу реєстру боржників вбачається, що у відповідачки існує заборгованість перед ТОВ «Вердикт капітал» існує заборгованість у сумі 4731,00 грн. (а.с.32).

З договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги вбачається, що ТОВ «Вердикт капітал» відступило, а ТОВ «Коллект центр» набуло право вимоги, зокрема, до відповідачки (а.с.33-39).

Матеріали справи містять акт прийому - передачі реєстру боржників за договором №10-01/23 про відступлення права вимоги (а.с.39 на звороті, 41, 45) та акт зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.43 на звороті - 44).

Матеріали справи містять реєстр боржників згідно договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 (а.с.46-47).

З витягу з реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 вбачається, що загальна сума заборгованості у відповідачки перед ТОВ «Вердикт капітал» - 24387,00 грн. (а.с.48).

Матеріали справи містять статут ТОВ «Коллект центр» (а.с.50-51).

Крім того, матеріали справи містять детальний розрахунок заборгованості за договором №3163912269-42382 від 05.02.2021(а.с.85-90).

З інформації АТ «Універсал банк» №БТ/Е-196 від 05.01.2026 вбачається, що у період з 05.02.2021 по 15.02.2021 на платіжну картку № НОМЕР_4 , яка належить ОСОБА_1 відбулося зарахування коштів у сумі 3500,00 грн. (а.с.104, 106-107).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 548 ЦК виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов`язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.

Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошові зобов`язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів.

Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

Разом з тим, суд встановив, що кредит за договором №3163912269-42382 надавався ОСОБА_1 строком на 20 днів з 05.02.2021 по 25.02.2021 включно.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів щодо пролонгації кредитного договору між ТОВ «ФК «Інкасо фінанс» та ОСОБА_1 .

Згідно пункту 3.9 договору вбачається, що позичальник зобов`язується здійснити повернення суми кредиту та нараховані, відповідності до цього Договору, проценти за користування Кредитом одноразовим платежем в розмірі 4800,00 грн. 25.02.2021, шляхом зарахування власних грошових коштів на Рахунок Товариства не пізніше 25.02.2021 (а.с.6-11).

В частині 2 статті 1054 ЦК України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, представник позивача в своїй позовній заяві не просить стягнути з відповідачки ні інфляційні збитки, ні 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд не має права з власної ініціативи нараховувати відсотки за статтею 625 ЦК, оскільки такі відсотки є мірою відповідальності, яка застосовується лише за заявою кредитора.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Отже, судом встановлено, що тіло кредиту становить 3500,00 грн., проценти за користування кредитом згідно п.3.9 договору складають 4800,00 грн.

З відомості про щоденні нарахування та погашення складеної ТОВ «Інкасо фінанс» (первісним кредитором) вбачається, що у відповідачки існує заборгованість на загальну суму 4731,00 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення боргу на суму 4731,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу та судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 133 та частини 1-3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, 02.09.2024 між ТОВ «Коллект центр» (замовник) та фізичним підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про надання правничої допомоги №02-09/2024-7 (а.с.54-56).

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного Договору вбачається, що клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Згідно пункту 4.1. вказаного Договору вбачається, що вартість виконавця визначається на підставі тарифів виконавця і зазначається сторонами в акті про надання юридичної допомоги (форма акту про надання юридичної допомоги визначена Додатком №2 до договору (а.с.54 на звороті).

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги №12 від 01.08.2025 вбачається, що ТОВ «Коллект центр» в особі директора Ткаченко М.М. замовило послуги про надання правової допомоги, а саме: усна (з вивченням документів) на що затрачено 2 години, що еквівалентно 4000,00 грн.; позовна заява на що затрачено 3 години, що еквівалентно 9000,00 грн. (а.с.59).

Згідно витягу з акту №12 про надання юридичної допомоги від 29.08.2025 вбачається, що фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 проведені наступні роботи: усна (з вивченням документів) на що затрачено 2 години, що еквівалентно 4000,00 грн.; позовна заява на що затрачено 3 години, що еквівалентно 9000,00 грн. (а.с.60).

Крім того, в матеріалах справи містяться тарифи на послуги фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (а.с.57) та платіжна інструкція №0555500001 від 19.09.2025 згідно якої ТОВ «Коллект центр» перерахувала кошти ФОП ОСОБА_3 (а.с.58).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями пунктом 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

З наданих до суду документів вбачається, що сторони погодили розмір витрат на правничу допомогу у сумі 13000,00 гривень.

Суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

Як встановлено судом матеріали справ не містить заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 13000,00 грн., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3 028 гривень.

Судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем ТОВ «Коллект центр», що підтверджується платіжною інструкцією №0559600001 від 30.09.2025 (а.с.1а).

Як вбачається з мотивувальної частини цього рішення позов ТОВ «Коллект центр» задоволено частково на 19,40% (4731,00 грн. /24387,00 грн. х 100).

З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у сумі 587,43 грн. (3028,00 грн./ 100 х 19,40%).

На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса місця знаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306) заборгованість за кредитним договором №3163912269-4382 від 05.02.2021 в розмірі 4731 (чотири тисячі сімсот тридцять одна) грн 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса місця знаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 587 (п`ятсот вісімдесят сім) грн 43 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса місця знаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306) витрати на правову допомогу в розмірі 13000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп.

В частині інших позовних вимог - відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.Ю. Брюховецький