Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №522/13936/22 — Приморський районний суд м. Одеси

Суд: Приморський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: спори про володіння чужим майном

Дата: 08 березня 2026 р.

Справа: №522/13936/22

Суддя: Павлик І. А.

Справа № 522/13936/22

Провадження № 2/522/2442/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Запольської А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2022 позивачі звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначають, що їм на прав приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_2 1/3 частина зазначеного майна на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 24.02.2005, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2/3 частини зазначеної квартири на підставі договору дарування від 01.07.2011.

Крім того ОСОБА_2 на праві приватної власності належало паркувальне місце АДРЕСА_2 .

05.07.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Деордієвою І. В., за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_5 прийняв у власність паркувальне місце АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 120 000,00 грн.

31.07.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 150 000,00 дол. США на строк до 31.01.2014 зі сплатою 3 % річних.

Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .

31.07.2013 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_5 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Борг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не повернуто.

20.04.2016 складено новий текст договору позики, який є пролонгацією попередніх договорів, згідно з яким ОСОБА_1 отримала у борг 295 812 дол. США, з яких 165 000 дол. США - сума позики, решта - проценти.

У вказаному договорі позики зазначене заставне майно: паркувальне місце № 82 розташоване по АДРЕСА_3 .

01.06.2013 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_5 взяв у борг в ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 6 394 400, 00 грн. та зобов?язався повернути її до 01.08.2017.

На забезпечення виконання зобов?язання за договором позики від 01.06.2013, між ОСОБА_6 (Іпотекодавець) та ОСОБА_4 (Іпотекодержатель), 27.07.2017 було укладено Договір іпотеки № 835, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 27.07.2017.

Згідно умов даного договору, у забезпечення своєчасного повернення ОСОБА_7 грошової суми у повному обсязі згідно Договору позики від 01.06.2013, громадянин ОСОБА_5 надає у іпотеку громадянину ОСОБА_4 стояночне місце № НОМЕР_2 , загальною площею 18,0 кв.м. житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .

Також на забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 01.06.2013 між ОСОБА_6 (Іпотекодавець) та ОСОБА_4 (Іпотекодержатель), 21.07.2017 було укладено Договір іпотеки № 829, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 21.07.2017.

Згідно умов даного договору, у забезпечення своєчасного повернення ОСОБА_7 грошової суми у повному обсязі згідно Договору позики від 01.06.2013, ОСОБА_5 надає у іпотеку громадянину ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2.1.7.1 договору іпотеки № 850 від 21.07.2017 з метою задоволення своїх вимог Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов?язань, передбаченого договором позики вони не будуть виконані.

18.09.2017 ОСОБА_4 на підставі зазначених договорів іпотеки, зареєстрував своє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (номер запису 22470592) та на паркомісце АДРЕСА_2 (номер запису 22472745) в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки № 835 від 21.07.2017 та договору іпотеки № 850 від 27.07.2017.

Державна реєстрація про право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , була проведена на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22470592 від 22.09.2017 об 11:12:33 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В.

Державна реєстрація про право власності ОСОБА_4 на стояночне місце № 82, загальною площею 18,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , була проведена на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37218266 від 22.09.2017 об 12:00:31 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В.

В подальшому правомірність укладення вищенаведених договорів купівлі-продажу як квартири АДРЕСА_1 та паркувального місця АДРЕСА_2 переглядалась в межах цивільної справи № 522/7303/17.

Так, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15.01.2018 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 , про визнання договорів недійсними та зобов?язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу паркувального місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м, розташованого по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дордієвою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013, та повернено ОСОБА_2 право власності на паркувальне місце № 82.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3664, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 31.07.2013, та повернуто позивачам право власності на вказану квартиру.

Встановлено порядок виконання рішення суду згідно з яким, рішення є підставою для реєстрації: паркувального місця АДРЕСА_6 , за ОСОБА_2 ; квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_10 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який не брав участі у справі при розгляді в суді першої інстанції, залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15.01.2018 скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу паркувального місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м, розташованого по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 274 176,00 дол. США.

Постановою Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 522/7303/17 постанову Одеського апеляційного суду від 17.12.2019 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.07.2013, предметом якого є паркувальне місце № НОМЕР_2 , розташоване по АДРЕСА_4 , визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2013, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , повернення паркувального місця АДРЕСА_2 , та квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , змінено її мотивувальну частину.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 522/7303/17 встановив, що право власності на паркувальне місце та квартиру, які є предметами недійсних договорів купівлі-продажу, є удаваними, сторона цих договорів ОСОБА_5 не є їх власником, з чого випливає, що ОСОБА_6 не мав право передавати це майно в заставу ОСОБА_4 , який зареєстрував право власності на спірне майно за собою.

Зазначені обставини встановлені в межах розгляду справи № 522/7303/17, зокрема в Постанові Верховного Суду від 16.06.2021, отже відповідно до ст.82 ЦПК України не потребують доказування.

Отже очевидно, що будь-яке володіння ОСОБА_4 спірним майном є неправомірним, а відповідно у позивачів виникає законне право скористатись правовим механізмом захисту свого порушеного майнового права у виді віндикаційного позову - витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Щодо зміни номеру спірної квартири позивачі зазначають, що у зв?язку з тим, що право власності позивачів було захищено судом, а саме рішеннями судів всіх судових інстанцій України по цивільній справі № 522/7303/17, вважаючи себе власниками спірного майна, позивачі скористалися своїм правом власності і розпорядились майном згідно своєї волі і у відповідності з діючим законодавством.

Так, на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на квартиру за адресою – АДРЕСА_5 за ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2

02.08.2019 загальні збори ОК «Ріал-К» приймають рішення, оформлене протоколом № 19, про прийняття в якості пайового внеску від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 об?єкта нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності. Після прийняття вищевказаного рішення ОК «Ріал-К» відбулося реєстрація права власності на спірну квартиру за вказаним кооперативом.

Після реєстрації права власності на спірну квартиру за ОК «Ріал-К», на підставі актів про передачу по частині квартири, відбулася реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Після реєстрації права власності на спірне стояночне місце за ОК «Ріал-К», на підставі акту про передачу, відбулася реєстрація права власності на спірне стояночне місце за ОСОБА_12

07.03.2020 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на квартиру за адресою – АДРЕСА_5 , за ОСОБА_14 . Підставою внесення цього запису вказаний - Договір купівлі-продажу від 06.03.2020.

04.08.2020 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про поділ об?єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_5 та внесено запис про погашення права власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , в результаті об?єднання об?єктів нерухомого майна.

Згідно рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про об?єднання об?єктів нерухомого майна та внесено запис про право власності на квартиру за адресою – АДРЕСА_5 за ОСОБА_14

24.12.2021 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на квартиру за адресою – АДРЕСА_5 , за ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна №№ 2931, 2932 від 23.11.2020, протоколу від 23.11.2020.

Таким чином квартира, яка знаходилася за адресою - АДРЕСА_5 , реєстрація права власності якої за ОСОБА_14 закрита внаслідок об?єднання об?єктів нерухомого майна - 04.08.2020, та за ОСОБА_14 04.08.2020 об?єкт нерухомого майна - квартира, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_5 , є фактично однією і тією ж квартирою.

25.01.2021 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на квартиру за адресою – АДРЕСА_5 , за ОСОБА_15 .

Враховуючи зазначене, просять суд:

1. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 паркувальне місце № НОМЕР_2 , розташоване по АДРЕСА_4 .

2. Припинити право власності ОСОБА_4 на паркувальне місце № НОМЕР_2 , розташоване по АДРЕСА_4 .

3. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (до рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 – квартира АДРЕСА_7 ).

4. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (до рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 – квартира АДРЕСА_7 ).

5. Припинити право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (до рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 – квартира № 50).

6. Визнати договір іпотеки від 27.07.2017, серія номер: 835, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

7. Припинити іпотеку за договором іпотеки від 27.07.2017, серія номер: 835, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

8. Визнати договір іпотеки від 21.07.2017, серія номер: 829, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

9. Припинити іпотеку за договором іпотеки від 21.07.2017, серія номер: 829, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

10. Припинити обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Савченко С.В., індексний номер 36265024 від 21.07.2017, іпотекодержатель ОСОБА_4 , іпотекодавець ОСОБА_5 , яким до реєстру внесено відповідне обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, номер 21513891 від 21.07.2017.

21.11.2022 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

14.12.2022 від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що не погоджується з вимогами позивачів.

Щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (раніше - квартира АДРЕСА_7 ).

05.07.2013 ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 стояночне місце АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 82.

31.07.2013 ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 3664.

01.06.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_6 у власність грошові кошти у сумі 6 394 400, 00 грн, що еквівалентно 800 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_5 свого зобов?язання щодо повернення коштів, 21.07.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 835, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В.

Вказаний договір іпотеки на даний час є чинним, як і реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_4 на підставі зазначеного договору.

За умовами даного договору іпотеки в забезпечення виконання зобов?язання за договором позики від 01.06.2013 ОСОБА_6 надає в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру під АДРЕСА_1 .

Окрім того, 27.07.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено ще один договір іпотеки № 850, згідно умов якого, в іпотеку передано стояночне місце АДРЕСА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статей 1,2,3 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов?язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має паво в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов?язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; Іпотекою може бути забезпечення виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно закону.

З огляду на ту обставину, що ОСОБА_5 не виконав свого зобов?язання та не повернув кошти за договором позики, 18.09.2017 опираючись положення Іпотечного договору, ОСОБА_4 звернувся до державного реєстратора та набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та на стояночне місце АДРЕСА_2 , в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки № 835 від 21.07.2017 та договору іпотеки № 850 від 27.07.2017.

З того часу ОСОБА_4 є єдиним законним власником вищевказаної квартири і стояночного місця та не здійснював жодних дій щодо їх відчуження будь-яким особам.

Окремо зазначає, що посилання Позивачів на незаконність договору іпотеки у зв?язку із відсутністю у ОСОБА_6 права розпоряджатись належним майном, не може братись до уваги судом, адже на час укладення вказаного вище договору, квартира за адресою: АДРЕСА_5 належала ОСОБА_5 на законних підставах - за договором купівлі-продажу.

13.08.2019 у квартиру, яка належить ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_5 ввірвались незнайомі люди зі зброєю в руках та вимагали виселитись із займаної квартири, оскільки, вказане майно належить іншій особі, яка не надавала права на проживання в квартирі сторонніх людей.

ОСОБА_4 було викликано поліцію та подано заяву про незаконні дії.

3 огляду на викладені обставини та довідавшись, що право власності на вказаний об?єкт нерухомості перейшло до сторонніх осіб, 20.08.2019 ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_13 , ОСОБА_12 про скасування реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та поновлення запису про право власності ОСОБА_4 на зазначене майно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 у справі № 522/14900/19 позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі, вирішено:

1. Скасувати наступні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а саме:

- Рішення державного реєстратора Шевченко М.О. № 47117821 від 30.05.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (номер записів: 31783180, 31783082, 31783165);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48092413 від 05.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОК «Ріал-К» (номер запису 32682960);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48121105 від 06.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_13 (номер запису 32709411);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48096514 від 05.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_12 (номер запису 32686707);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48120333 від 06.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОК «Ріал-К» (номер запису 32708705);

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової В.С. № 51519427 від 07.03.2020 на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_14 (номер запису: 35846656);

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. № 53456331 від 04.08.2020, на підставі якого внесено запис про поділ об?єкту нерухомого майна, що знаходиться за адреосю: АДРЕСА_5 ;

- Рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Гаврющенко О.В. № 53444313 від 04.08.2020 про погашення права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , в результаті об?єднання об?єктів нерухомого майна;

- Рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53445226 від 04.08.2020 про закриття розділу про об?єкт нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

- Рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 про об?єднання об?єктів нерухомого майна.

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. № 53456289 від 04.08.2020 на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_14 (номер запису: 37620964);

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. № 55933943 від 24.12.2021 на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» (номер запису: 39920230);

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. № 56298091 від 25.01.2021 на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_15 (номер запису: 40254472);

- Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової В.С. № 51519132 від 07.03.2020 на підставі якого внесено запис про право власності на стояночне місце АДРЕСА_2 , за ОСОБА_14 (номер запису: 35846334);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48146695 від 08.08.2009, на підставі якого внесено запис про право власності на стояночне місце АДРЕСА_2 , за ОСОБА_12 (номер запису 32733318);

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48121514 від 06.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на стояночне місце АДРЕСА_2 , за ОК «РІАЛ-К» (номер запису 32709771);

- Рішення державного реєстратора Шевченко М.О. № 47117291 від 30.05.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на стояночне місце АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 (номер запису: 31782519).

2. Припинити право власності ОСОБА_14 на стояночне місце АДРЕСА_2 .

3. Припинити право власності ОСОБА_15 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (раніше – квартира АДРЕСА_7 ).

4. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_14 на користь ОСОБА_4 стояночне місце АДРЕСА_2 .

5. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_15 на користь ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .

29.09.2022 Постановою Одеського апеляційного суду вирішено апеляційну скаргу адвоката Голотової М.М., діючої від імені ОСОБА_15 , - задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА», ОСОБА_15 за участі третіх осіб - Державного реєстратора КП «Департамент державної реєстрації» Вальвакова Д.Г., ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про скасування реєстрації права власності та поновлення реєстрації, витребування майна задоволено.

Скасувати рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав:

- Рішення державного реєстратора Вальвакова Д.Г. № 48121105 від 06.08.2019, на підставі якого внесено запис про право власності на : частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_13 (номер запису 32709411):

- Рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 про об?єднання об?єктів нерухомого майна;

Припинити право власності ОСОБА_14 на стояночне місце АДРЕСА_2 .

Припинити право власності ОСОБА_15 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (раніше – квартира АДРЕСА_7 ).

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_14 на користь ОСОБА_4 стояночне місце АДРЕСА_2 .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_15 на користь ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .

Зазначене судове рішення набрало законної сили 29.09.2022, та фактично підтверджує право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (раніше - квартира АДРЕСА_7 ) та законність набуття такого права відповідачем.

В той же час, ініціюючи даний спір по справі № 522/13936/22 Позивачі намагаються фактично повернути майно, шодо якого спір вже вирішено, більше того, ОСОБА_16 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 брали участь у справі № 522/14900/19 в якості третіх осіб та мали можливість реалізувати всі свої процесуальні права у рамках зазначеної судової справи.

На даний час спір щодо квартири за адресою: АДРЕСА_8 ) вже вирішено, та повернуто майно у власність ОСОБА_4 .

Більше того, Позивачі самостійно відчужили належну їм, на їх думку законно, квартиру шляхом внесення її в статутний капітал юридичної особи ОК «РІАЛ-К», та не оспорюють законність таких дій, тобто за їх волі майно вибуло із власності Позивачів, що виключає можливість витребування такого майна.

Хронологія незаконного вибуття із власності ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_5 (на сьогоднішній день – кв. АДРЕСА_7 ):

15.01.2018 Приморським районним судом м. Одеси по справі № 522/7303/17 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів недійсними та зобов?язання вчинити певні дії, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 третя особа - ОСОБА_9 про повернення майна, ухвалено рішення ( ОСОБА_4 до участі у справі не залучено) за яким:

- Визнано недійсним Договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою I.B., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013;

- Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (два тире « Е »), посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 3664, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 31.07.2013;

- Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_9 в за № 1731, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В. 02.09.2015;

- Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_9 , земельну ділянку б/н, кадастровий номер земельної ділянки 4624555700:01:009:0406 за № 1733, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордісвою 1 .В 02.09.2015;

- Визнано недійсним Договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , кадастровий номер земельної ділянки - 4624555700:01:009:0407 за № 910, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В. 20.04.2016;

- Встановлено порядок виконання рішення суду згідно з яким, рішення є підставою для реєстрації права власності на вказане майно.

- В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

04.04.2018 Апеляційним судом Одеської області постановлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі № 522/7303/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018.

20.07.2018 Апеляційним судом Одеської області постановлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі № 522/7303/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018.

29.05.2019 державний реєстратор Шевченко М.О. прийняв рішення № 47117821 щодо заяви № 34297164 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 у справі № 522/7303/17 зареєстрував за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 право власності на квартиру розташовану за адресом: АДРЕСА_5 , по 1/3 частці за кожним.

29.05.2019 державний реєстратор Шевченко М.О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 у справі № 522/7303/17 зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на стояночне місце № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Зауважують, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 по справі № 522/7303/17 на той час ще не набрало законної сили, та переглядалося в рамках апеляційного провадження, а тому, не вступило в законну силу та не могло стати підставою реєстрації права власності на квартиру за будь-якими особами.

Постанову Одеським апеляційним судом по справі № 522/7303/17 винесено тільки 17.12.2019.

Отже, виходячи з того, що на рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/7303/17 від 15.01.2018 подано апеляційну скаргу, дане рішення не могло набрати законної сили (чинності) до винесення постанови Одеським апеляційним судом, а саме до 17.12.2019.

Однак, як уже зазначалося вище, право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , (які нібито набули права власності на підставі вищевказаного рішення суду) зареєстровано до набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 у справі № 522/7303/17 законної сили.

Як вбачається з належним чином завіреної копії вищевказаного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 у справі № 522/7303/17 (яке було надано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підтвердження права власності на квартиру) на останньому аркуші даного рішення наявний штамп: «Рішення набрало чинності» та підпис секретаря.

06.10.2021 на адресу адвоката Хаджи І.Д. надійшла від Приморського районного суду м. Одеси відповідь на адвокатський запит з якої вбачається, що перевіркою відомостей електронного реєстру автоматизованої системи документообігу суду «Д-3», відомостей матеріалів (паперової) вказаної цивільної справи, перевіркою матеріалів діяльності суду не виявлено відомостей про видачу працівниками Приморського районного суду м. Одеси будь-яким особам копії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 по вказаній судовій справі № 522/7303/17 з відміткою про набрання рішенням законної сили. Також перевіркою відомостей електронного реєстру автоматизованої системи документообігу суду «Д-3» не виявлено реєстрації Приморським районним судом м. Одеси протягом 2019 року будь-яких запитів від будь-якого суб?єкта державної реєстрації щодо надання судом відомостей по вказаній цивільній справі № 522/7303/17, відповідно - Приморським районним судом м. Одеси відповіді не складались та не видавались.

Із зазначено слідує висновок, що громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підробили рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 по справі № 522/7303/17, що стало підставою реєстрації права власності на квартиру та стояночне місце за вказаними особами, передання в статутний капітал юридичної особи майна (квартири), а в подальшому, й виведення цього майна із капіталу юридичної особи та реєстрацію права власності на вищевказану квартиру та стояночне місце за іншими фізичними особами.

02.08.2019 громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 вступають в ОК «РІАЛ-К» та в якості пайового внеску передають ОК «РІАЛ-К» квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_6 .

02.08.2019 громадяни ОСОБА_13 та ОСОБА_12 вступають в ОК «РІАЛ-К» та в якості пайового внеску вносять 2000, 00 гр.

02.08.2019 між громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОК «Ріал-К» підписуються акти приймання-передачі №№ 1235, 1236, 1237, за якими громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 передають квартиру за адресою: АДРЕСА_5 у пайовий фонд ОК «Ріал-К».

02.08.2019 між громадянином ОСОБА_2 та ОК «Ріал-К» підписуються акти приймання-передачі №№ 1263, 1264 за якими у пайовий фонд ОК «Ріал-К» передано стояночне місце № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

02.08.2019 державний реєстратор Вальваков Д.Г. приймає рішення про реєстрацію за ОК «Ріал-К», на підставі актів приймання-передачі №№ 1235, 1236, 1237, 1263, 1264 права власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_6 .

06.08.2019 громадяни ОСОБА_13 та ОСОБА_12 виходять зі складу членів ОК «Ріал-К» та в якості пайового внеску їм передається квартира за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 .

06.08.2019 між громадянами ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОК «Ріал-К» підписуються акти приймання-передачі квартири за адресом: АДРЕСА_5 за номерами №№ 1266, 1267, 1252, 1253, які посвідчуються державним нотаріусом ОМНО Дімітровою Т.А.

07.08.2019 між громадянином ОСОБА_12 та ОК «Ріал-К» підписується акт № б/н приймання-передачі стояночного місця № 82 за адресом: АДРЕСА_4 .

06.08.2019 державний реєстратор Вальваков Д.Г. реєструє право власності на квартиру за адресом: АДРЕСА_5 за ОСОБА_13 та ОСОБА_12 по частці за кожним на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна № 1266, № 1267 від 06.08.2019 та № 1252, № 1253 від 05.08.2019, виданих ОК «Ріал-К», посвідчених приватним нотаріусом Дімітровою Т.А.

07.08.2019 державний реєстратор Вальваков Д.Г. реєструє право власності на стояночне місце АДРЕСА_2 , за ОСОБА_12 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, виданого ОК «Ріал-к» зареєстрованого приватним нотаріусом Дімітровою Т.А.

17.12.2019 Одеським апеляційним судом прийнято постанову у страві № 522/7303/17 згідно якої:

- апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишили без задоволення.

- Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнили частково.

- рішення Приморського районного сулу м. Олеси від 15.01.2018 скасували:

- позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними задовольнили частково.

- визнали недійсним договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013;

- визнали недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 3664, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 31.07.2013.

- У задоволенні решти позовних вимог відмовили.

- Позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів задовольнили.

- Визнали недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_9 , земельну ділянку б/н, площею 0.1 га, зокрема по угіддях: 0,1000 га-землі змішаного типу, кадастровий номер земельної ділянки 4624555700:01:009:0406, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І .В., зареєстрований в реєстрі за № 1733, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 02.09.2015, та повернули ділянку у власність ОСОБА_1 ;

- визнали недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 1731, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 02.09.2015 та повернули будинок у власність ОСОБА_1 ;

- визнали недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_9 , площею 0,0935 га, в тому числі по угіддях 0,0935 га - сіножаті, кадастровий номер земельної ділянки - 4624555700:01:009:0407, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 910 та повернули земельну ділянку у власність ОСОБА_1

- Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнили - стягнули з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 274 176 доларів США. (в мотивувальній частині судового рішення зазначено, що зі справи вбачається, що 18.09.2017 право власності на квартиру та місце паркування, які є предметом спору, зареєстроване за ОСОБА_4 , тобто на момент ухвалення рішення він був власником майна, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Таким чином, вимоги про застосування реституції не підлягають задоволенню, оскільки повернути майно у власність неможливо без застосування інших способів захисту прав, які у цій справі не були предметом позову).

В подальшому, а саме, 06.03.2020 між ОСОБА_13 , ОСОБА_12 (як продавцями) та ОСОБА_14 (як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , який посвідчений та зареєстрований в реєстрі Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. за № 2207 від 06.07.2020.

Також, 07.03.2020 між ОСОБА_13 , ОСОБА_12 (як продавцями) та ОСОБА_14 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу стояночного місця 82, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , який посвідчений та зареєстрований в реєстрі Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. за № 2209 від 06.07.2020.

03.08.2020 Юридичним департаментом Одеської міської ради на підставі висновку ФОП ОСОБА_17 про можливість поділу квартири за номером б/н від 29.07.2020 квартиру за адресою: АДРЕСА_5 поділено на дві самостійні квартири за номерами: 50 та 50а.

Далі, 04.08.2020 на підставі висновку ПП «Глав Інвест Груп» щодо технічної можливості об?єднання квартири за номерами 50 та 50а рішенням приватного нотаріуса ОМНО Косюк О.П. вказані квартири об?єднані в одну за адресою: АДРЕСА_5 .

У листопаді 2020 року ОСОБА_14 стає засновником ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» та вносить до статутного капіталу товариства спірну квартиру.

24.12.2020 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округа Дімітрова Т.А. посвідчивши акт приймання-передачі нерухомого майна від 23.11.2020 за № 2931, 2932, підписаний між ОСОБА_14 та ТОВ ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» зареєструвала право власності на спірну нерухомість за ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА».

Після чого, ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» у свою чергу на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. 21.01.2021 за реєстровим № 6, 7, передало квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , у власність ОСОБА_15 .

Таким чином, власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 стала ОСОБА_15 .

Проте ОСОБА_4 наголошує, що всі відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_5 (на сьогодні - квартира АДРЕСА_7 ) відбувались незаконно.

Зауважує, що договір купівлі-продажу та сама реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 за ОСОБА_14 були незаконними, з огляду на таке:

з 31.08.2019 на розгляді у СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження № 12019160500004752 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

В рамках даного кримінального провадження 16.09.2019 слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси винесено ухвалу, згідно з якою накладено арешт на нерухоме майно, а саме - за квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 .

Однак, 04.03.2020, розглянувши клопотання адвоката Кубіцького 1.В. про скасування арешту на вищевказане майно, слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/1503/19, винесено ухвалу, згідно з якою клопотання задоволено, арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.09.2019, на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце за адресою: АДРЕСА_4 – скасовано.

Арешт було знято виключно на підставі тверджень заявника про закриття кримінального провадження № 12019160500004752.

Однак постанова про закриття кримінального провадження № 12019160500004752 від 24.02.2020, на підставі якої було знято арешт з нерухомого майна, скасована постановою Одеської місцевої прокуратури № 3 від 29.02.2020, з огляду на що є незрозумілим той факт, яким чином та на підставі чого 04.03.2020 було знято арешт з нерухомого майна, а 06.03.2020 одразу вчинено продаж останнього, адже на час зняття арешту з квартири, що находиться за адресою: АДРЕСА_5 та стояночного місця за адресою: АДРЕСА_4 кримінальне провадження № 12019160500004752 закрито не було, а продовжувалось досудове розслідування.

Більше того, навіть клопотання про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження № 12019160500004752 подано до суду тільки 02.03.2020, тобто вже після скасування постанови про закриття кримінального провадження.

Таким чином, арешт зі спірного майна було знято незаконно, та саме з метою продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 та стояночного місця за адресою: АДРЕСА_4 , й є очевидним, що як продавці - ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 , так і покупець - ОСОБА_14 , діяли у змові та мали меті повторно відчужити квартиру і стояночне місце, щоб унеможливити повернення нерухомого майна у власність ОСОБА_4 .

Надалі, після того, як ОСОБА_4 повідомив слідству про повторне відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_5 та стояночного місця АДРЕСА_2 та чи не щодня звертався з клопотанням про накладення арешту на вказане нерухоме майно, слідчий звернувся до суду із клопотанням про арешт майна та 08.05.2020 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 .

З огляду на те, що новим власником спірного нерухомого майна являлась ОСОБА_14 , яка не дивлячись на багаторазові заяви, навіть не була допитана в рамках кримінального провадження як свідок, саме ОСОБА_14 звернулась із клопотанням про скасування арешту на належне їй майно, та 10.06.2020 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси клопотання ОСОБА_14 задоволено, арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 , накладений на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2020 скасовано.

В результаті розгляду заявленого ОСОБА_4 клопотання 31.07.2020 слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси Осік Д.В, постановлено ухвалу, згідно з якою клопотання про арешт майна задоволено та накладено арешт на майно у кримінальному провадженні № 12019160500004752, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та на стояночне місце АДРЕСА_2 .

Однак, виконати вказану ухвалу суду стало неможливим, оскільки, після того, як ОСОБА_4 звернувся до державного реєстратора та надав копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2020, стало відомо, що об?єкта за адресою: АДРЕСА_5 не існує, адже, 04.08.2020 на підставі висновку щодо технічної можливості об?єднання, за ОСОБА_14 зареєстровано право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_10 огляду на цей факт ОСОБА_4 знову звернувся до слідчого судді із заявою про накладення арешту на майно, вже щодо квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

На підставі заяви ОСОБА_4 було постановлено ухвалу слідчим суддею та накладено арешт на квартиру з новою адресою.

Однак, зареєструвати ухвалу суду не встигли, оскільки ОСОБА_14 звернулась до суду із клопотанням про скасування арешту майна, за результатами розгляду якого 28.10.2020 постановлено ухвалу Приморського районного суду м. Одеси та вирішено клопотання ОСОБА_14 про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 12019160500004752 від 31.08.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України задовольнити. Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судлі Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2020, в рамках кримінального провадження № 12019160500004752 від 31.08.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 з забороною відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій та стояночне місце за адресою: АДРЕСА_4 з забороною відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій скасувати.

Також на спірну квартиру накладено арешт й в рамках цивільної справи № 522/14900/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 за участі третьої особи - Державного реєстратора КП «Департамент державної реєстрації» Вальвакова Д.Г., про скасування реєстрації права власності та поновлення реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння.

28.08.2020 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/14900/19 заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову - задоволено, накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (раніше - квартира АДРЕСА_7 ), що належить на праві власності ОСОБА_14 .

Таким чином, станом на 25.12.2020 (день посвідчення акту приймання-передачі спірної квартири до статутного капіталу ТОВ «Тур-Сервіс-Одеса», а також на день створення заявки на державну реєстрацію права власності на нерухомість за ОСОБА_15 ) ОСОБА_14 не мала права та можливості відчужити спірну квартиру, що вже свідчить про незаконність дій останньої та про неправомірність відчуження права власності.

Більше того, 12.06.2020 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/8063/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації права власності, задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 .

Однак, 22.07.2020 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/8063/20 скасовано заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали від 12.06.2020.

Та на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53456289 від 04.08.2020 на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_14 ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2020 у справі №522/8063/20 не набрала законної сили, оскільки на вказану ухвалу було подано апеляційну скаргу.

Тільки 27.01.2021 Одеським апеляційним судом винесено постанову, якою вирішено апеляційну скаргу адвоката Хаджи (Андрусишин) І.Д., яка діяла в інтересах ОСОБА_4 , задовольнити, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2020 про скасування заходів забезпечення позову скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким заяву адвоката Кубліцького І.В. в інтересах ОСОБА_13 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2020 шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 123011151101; арешту на стояночне місце АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 97442751101, у цивільній справі № 522/8063/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С., про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації права власності, залишити без задоволення.

Таким чином, жодних реєстраційних дій стосовно об?єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 , а в подальшому кв. АДРЕСА_7 , здійснювати було неможливо, оскільки на вказану квартиру накладені арешти.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що підставою для державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , за ОСОБА_15 виступає акт приймання-передачі нерухомого майна № 6, 7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. 21.01.2021, а також протокол загальних зборів учасників ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» № 28/12 від 28.12.2020.

Особливої уваги заслуговує той факт, що документи, які стали підставою реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , за ОСОБА_15 , а саме: протокол загальних зборів учасників ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» № 28/12, на підставі якого, очевидно, громадянка ОСОБА_15 вийшла зі складу учасників товариства датований тільки 28.12.2020, акт приймання-передачі нерухомого майна № 6, 7 датований лише 21.01.2021, натомість датою державної реєстрації права власності вказано 25.12.2020.

Тобто заявка на державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість була створена майже на місяць раніше, ніж виникли підстави для неї, що є досить абсурдним, та свідчить про явну незаконність державної реєстрації права власності.

Більше того, станом на 28.12.2020 не вбачається, що громадянка ОСОБА_15 є учасником товариства, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Таким чином, є незрозумілим, як 28.12.2020 міг бути підписаний певний протокол учасників товариства, одним з яких була ОСОБА_15 .

Станом на 25.12.2020 (дату створення заявки) ОСОБА_15 навіть не була ні учасником, ні засновником ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА», тому у неї не було жодних законних підстав припускати, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , може в подальшому перейти у її власність.

В рамках розгляду справи № 522/14900/19, 21.01.2020 (тобто в один день з посвідченням державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. акту приймання - передачі нерухомого майна № 6, 7, укладеного між ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА» та ОСОБА_15 ) Приморським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу про забезпечення позову, згідно з якою вирішено накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить на праві власності ТОВ «ТУР-СЕРВІС-ОДЕСА».

В тексті зазначеного судового рішення вказано, що ухвала про забезпечення позову набирає законної сили з дня її проголошення (підписання) суддею та підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Проте, враховуючи зазначені вище маніпуляції, а саме той факт, що заявка на реєстрацію права власності була створена задовго до проведення самої реєстраційної дії, дана заборона відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , ніяким чином не завадила провести незаконну ресстрацію права власності на відповідний об?єкт нерухомого майна за ОСОБА_15 .

Всі наведені вище обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 522/14900/19, учасниками якої були:

- ОСОБА_4 - позивач; - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - треті особи;

Натомість у рамках справи № 522/13936/22:

- ОСОБА_4 має статус відповідача; - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - позивачі;

За наведених вище обставин, ОСОБА_4 обґрунтовано вважає, що суд у справі № 522/13936/22 має взяти до уваги преюдиційні обставини, що встановлені в рамках розгляду справи № 522/14900/19, а тому вважають, що по даній справі не потребують доведення наступні обставини:

- Факт неправомірної реєстрації права власності на спірну квартиру та стояночне місце за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

- Факт внесення спірної квартири ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в статутний капітал ОК «Ріал-К»;

- Факт незаконного набуття права власності на спірну квартиру та стояночне місце ОСОБА_14

- Факт незаконного набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_15

- Право власності ОСОБА_4 на спірне майно, яке набуте законним шляхом.

Щодо посилань позивача на судові рішення у справі № 522/7303/17, зазначає наступне.

15.01.2018 Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі № 522/7303/17 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів недійсними та зобов?язання вчинити певні дії, згідно якого визнано недійсним:

- Договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 загальною площею 18,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013.

- Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 3664, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 31.07.2013.

- Договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_9 в за № 1731, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І .В. 02.09.2015.

- Договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_9 , земельну ділянку б/н, кадастровий номер земельної ділянки 4624555700:01:009:0406 за № 1733, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В. 02.09.2015.

- Договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , кадастровий номер земельної ділянки - 4624555700:01:009:0407 за № 910, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І .В 20.04.2016.

17.12.2019 Одеським апеляційним судом прийнято постанову у справі № 522/7303/17 згідно якої апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишили без задоволення, Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнили частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018 скасували, позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними задовольнили частково - визнали недійсним договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в ресстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05.07.2013 та визнали недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою I.В., заресстрований в реєстрі за № 3664, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 31.07.2013. У задоволенні решти позовних вимог - відмовили. Позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів - задовольнили. Визнали недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_9 , земельну ділянку б/н, площею 0,1 га, зокрема по угіддях: 0,1000 га-землі змішаного типу, кадастровий номер земельної ділянки 46245S5700: 01: 009:0406, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І .В., зареєстрований в реєстрі за № 1733, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 02.09.2015, та повернути ділянку у власність ОСОБА_1 та визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою I.В., зареєстрований в реєстрі за № 1731, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 02.09.2015 та повернути будинок у власність ОСОБА_1 , Визнали недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_9 , земельну ділянку б/н, площею 0,0935 га, в тому числі по угіддях 0,0935 га - сіножаті, кадастровий номер земельної ділянки - 4624555700: 01: 009: 0407, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Деордієвою І.В., Зареєстрований в реєстрі за № 910 та повернути земельну ділянку у власність ОСОБА_1 . Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнили - стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 274 176 доларів США.

При чому, у тексті Постанови Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 522/7303/17 зазначено таке: «Зі справи вбачається, що 18.09.2017 право власності на квартиру та місце паркування, які є предметом спору, зареєстроване за ОСОБА_4 , тобто на момент ухвалення рішення він був власником майна, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Таким чином, вимоги про застосування реституції не підлягають задоволенню, оскільки повернути майно у власність неможливо без застосування інших способів захисту прав, які у цій справі не були предметом позову...».

У 2018 році, коли ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2018, позивачі у даній справі знали, що квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , однак не вжили жодних дій з метою повернення майна у свою власність, оскарження договору іпотеки чи рішення державного реєстратора, натомість розпочали вчинення протиправних дій з метою відчуження об`єкта нерухомості стороннім особам, а на даний час, коли нарешті ОСОБА_4 домігся справедливості та повернув у свою власність квартиру за адресою: АДРЕСА_5 знову ініціювали процес щодо повернення квартири у свою власність, хоча самі відчужили її на користь ОК «РІАЛ-К».

Не погодившись із Постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2019 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали відповідні касаційні скарги.

16.06.2021 Касаційний цивільний суд прийняв постанову у справі № 522/7303/17 за касаційними скаргами ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_19 на постанову Одеського апеляційного суду від 17.12.2019.

Верховний Суд підтвердив той факт, що згідно судового рішення у справі № 522/7303/17 громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 не набули права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 , а судовим рішенням у даній справі було визнано недійсними договори купівлі-продажу вказаних об?єктів нерухомого майна, однак, на той час нерухомість вже належала ОСОБА_4 , який не являвся стороною оскаржуваних правочинів, а отже судовими рішеннями у справі № 522/7303/17 не було вирішено питання щодо права власності ОСОБА_4 , та він на даний час є правомірним власником вказаного нерухомого майна та добросовісним набувачем.

Так, Постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 522/7303/17 підтвердила неможливість позбавлення ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно без застосування інших способів захисту, а з огляду на той факт, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 жодних дій не вчиняли з цього приводу, є очевидним, що останні незаконним шляхом позбавили ОСОБА_4 права власності на квартиру та стояночне місце шляхом підроблення судового рішення.

Оцінюючи викладене вище, акцентують увагу, що судові рішення по справі № 522/7303/17 жодним чином не підтверджують право власності Позивачів на спірну квартиру, а отже, й унеможливлюють їх звернення до суду із позовом спрямованим на захист права власності, яке не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, натомість, ОСОБА_4 згідно рішення у справі № 522/14900/19 є законним власним квартири за адресою: АДРЕСА_5 та стояночного місця АДРЕСА_2 .

В той же час, Позивачі не надали суду жодних правовстановлюючих документів на спірне майно, якими можна було б підтвердити, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є законними власниками квартири за адресою: АДРЕСА_5 та стояночного місця АДРЕСА_2 , що виключає можливість задоволення позову та й взагалі право на звернення до суду із позовними вимогами щодо витребування зазначеного майна, адже Позивачі не є законними власниками спірних об?єктів нерухомості.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів іпотеки, вказує на наступне.

21.07.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 835, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В.

27.07.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено ще один договір іпотеки № 850, згідно умов якого, в іпотеку передано стояночне місце АДРЕСА_2 .

Дані договори іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстровані в реєстрі за № 835, 850.

Оскільки оскаржувані договори іпотеки є нотаріально посвідченими, то очевидно, що право власності на Предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та стояночне місце АДРЕСА_2 були зареєстровані в належному порядку, та даний факт перевірено безпосередньо перед підписанням договорів.

Тому, не зрозуміло, на яких підставах Позивачі просять визнати договори іпотеки не дійсним, та якими доказами підтверджують свої вимоги, адже жодного належного та допустимого доказу, який може підтвердити факт того, що спірні договори Іпотеки є недійсним не надано.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстрація права власності за ОСОБА_6 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та стояночие місце АДРЕСА_2 , проведена на підставі договорів купівлі-продажу від 05.07.2013 та 31.07.2013, тобто, з цих дат ОСОБА_6 набув права власності на зазначене майно та став його єдиним власником із усіма законними правами власника (в тому числі правом на передання в іпотеку), а оскільки оскаржувані Договори Іпотеки укладені 27.07.2017 та 21.07.2017, то є очевидним, що на момент їх посвідчення всіма необхідними правами на вказану вище квартиру і стояночне місце для підписання такого виду договорів ОСОБА_6 володів.

Все вищевикладене, свідчить про право ОСОБА_6 укладати будь-які договори щодо належного йому майна без будь-яких обмежень зі сторони третіх осіб.

3 огляду на викладене є очевидним, що вказані договори іпотеки було укладено у відповідності до норм чинного на той час законодавства, ОСОБА_6 являвся власником майна та міг розпоряджатись ним на власний розсуд, були наявні відповідні правовстановлюючий документ - договори купівлі-продажу та реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як вже було вказано вище, 18.09.2017 ОСОБА_4 звернувся до державного реєстратора та набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та на стояночне місце АДРЕСА_2 , в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки № 835 від 21.07.2017 та договору іпотеки № 850 від 27.07.2017.

Тобто, ще 18.09.2017 іпотеку за договорами іпотеки № 835 від 21.07.2017 та № 850 від 27.07.2017 було припинено у зв?язку із набуттям іпотекодержателем права власності на предмети іпотеки.

З огляду на припинення іпотеки було припинено й всі зареєстровані обтяження на підставі договорів іпотеки № 835 від 21.07.2017 та № 850 від 27.07.2017.

За таких обставин вимоги Позивачів щодо припинення іпотеки та обтяжень майна не можуть бути задоволені та є безпідставними, оскільки іпотека за Договорами іпотеки № 835 від 21.07.2017 та № 850 від 27.07.2017 на сьогоднішній день вже є припинена.

Оцінюючи викладені вище обставини, ОСОБА_4 не вбачає жодних підстав для задоволення позову по даній справі, адже Позивачі не є законними власниками спірного майна, не довели порушення своїх прав та інтересів та більше того, Позивачі самостійно відчужили спірні об?єкти нерухомості.

Також представник відповідача зазначає про те, що позивачам було відомо про оскаржувані договори іпотеки ще у 2018 році, отже позивачами пропущено строк позовної давності для їх оспорення.

19.12.2022 від представника позивачів надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 522/13936/22 до розгляду справи по суті та прийняття остаточного рішення по цивільній справі № 522/14900/19.

21.03.2023 від представника позивачів надійшло клопотання про витребування доказів.

11.04.2023 ухвалою суду клопотання представника позивачів про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_20 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Зупинено провадження у справі № 522/13936/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 522/14900/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ТОВ «Тур-Сервіс-Одеса», ОСОБА_15 , треті особи: державний реєстратор КП «Департаменту державної реєстрації» Вальваков Д.Г., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішень про державну реєстрацію прав, припинення права власності та витребування майна.

20.04.2023 ухвалою суду виправлено описку допущену у вступній частині вступної та резолютивної частин ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2023 року про зупинення провадження у справі № 522/13936/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом зазначення, що представником позивачів є ОСОБА_21 , а представником відповідача – Хаджи І.Д.

07.01.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення провадження у якому вона зазначає, що 12.12.2024 Одеським апеляційним судом у справі № 522/14900/19 винесено постанову.

08.01.2025 ухвалою суду поновлено провадження у справі.

19.02.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

18.12.2025 сторони в судове засідання не з`явились.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

У даній справі, сторони про призначене на 18 грудня 2025 року судове засідання були повідомлені в установленому законом порядку, проте в засідання не з`явились, а тому викликати їх на 09 березня 2026 року не було потреби – це дата складення повного судового рішення.

Зазначена позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

У зв`язку з застосуванням тривалих аварійних відключень світла, перебування судді з 29.12.2025 по 16.01.2026 у відпустці та на лікарняному, датою складання судового рішення є 09.03.2026.

Надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

За змістом статті 264 ЦПК України при вирішенні цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щодо вимог про витребування майна із незаконного володіння відповідача на користь позивачів.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2019 у справі № 522/ 7303/17 позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 загальною площею 18,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3113, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 05 липня 2013 року.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 274176 доларів США.

Верховний Суд у постанові від16 червня 2021 року у справі № 522/7303/17 змінюючи мотивувальну частину вказаної постанови зазначив, що вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про повернення нерухомого майна, а саме паркувального місця, квартири, земельної ділянки кадастровий номер – 4624555700:01:009:0406, житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер – 4624555700:01:009:0407, не підлягають задоволенню, оскільки визнання недійсними договорів, які насправді мали на увазі укласти сторони, не тягне за собою наслідків у вигляді реституції. Застосування наслідків недійсності вказаних правочинів відбувається у інший спосіб захисту.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у задоволенні вимог про повернення майна, зокрема паркувального місця та квартири, помилившись в зазначенні підстав відмови, однак такі підстави відмови в цій частині вимог на правильність результату вирішення позову не вплинули, тому постанову апеляційного суду в частині вирішення цих позовних вимог слід змінити, виклавши мотиви її відмови в цій частині в редакції цієї постанови.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц у постанові від 23.11.2021 вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Подібна правова позиція викладена у пунктах 143 – 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, яка враховується судом в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при розгляді даної справи.

Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру та паркомісце на підставі оплатного цивільно-правового договору, витребування зазначеної квартири та паркомісця на користь позивачів, як власників за законом, сприятиме забезпеченню «справедливого балансу» між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Суд вважає, що за обставин цієї справи витребування спірної квартири та паркомісця у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачами вимогами визнається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивачів, спрямований на захист їх порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб права власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

За нормами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

Оцінивши надані докази в сукупності суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин встановлених апеляційним судом у справі № 522/7303/17, спірні правочини, за якими відчужено паркомісце та квартира, є удаваними, що стало наслідком визнання їх недійсними та свідчить про те, що спірне майно вибуло із власності позивачів поза їх волею, тому право власності третьою особою набуто неправомірно, а тому ця особа не мала права передавати в іпотеку спірні об`єкти нерухомості відповідачу.

Оскільки третя особа не набула в установленому законом порядку права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, то, відповідно, вона не мала права відчужувати, передавати їх будь-яким третім особам.

Отже позовні вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача на користь ОСОБА_2 паркувального місця № НОМЕР_2 , розташованого на АДРЕСА_4 , а також про витребування з незаконного володіння відповідача на користь ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 та на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_3 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог про припинення права власності відповідача на паркомісце та квартиру.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

Позовна вимога про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна не підлягає задоволенню незалежно від задоволення інших позовних вимог, адже пред`явлення такої вимоги не є належним способом захисту порушеного права. При цьому обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині; витребування майна забезпечуватиме відновлення порушених прав позивачів, а тому пред`явлення інших вимог не є необхідним.

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.10.2025 у справі № 757/11748/22.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 354/658/15-ц, який в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України враховується судом під час розгляду цієї справи.

Отже, у задоволенні позовних вимог про припинення права власності слід відмовити, у зв`язку з обранням неефективного способу захисту права власника.

Щодо вимог про визнання недійсним договорів іпотеки, припинення іпотеки та припинення обтяження нерухомого майна.

Відповідно до статті 575 ЦК України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку»).

Пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) визначав обтяження як заборону розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлену законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або таку, що виникла на підставі договору.

Аналіз наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись таким майном. Схожі висновки викладені в абзаці одинадцятому пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) та постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 03.07.2023 у справі № 523/8641/15.

У розумінні статей 203, 215 ЦК України оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права іпотеки на квартиру за відповідачем - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в Реєстрі створюють для позивачів перешкоди у реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц).

Ураховуючи вищевикладене та фактичні обставини справи, встановлені судом, слід дійти висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним договорів іпотеки від 27.07.2017, серія номер: 835, 829, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , предметом яких є спірні паркомісце та квартира, оскільки позивачі надали належні та допустимі докази на підтвердження того, що оспорювані іпотечні договори не відповідають вимогам частини першої статті 203 ЦК України, тому відповідно до частини першої статті 215 цього Кодексу їх необхідно визнати недійсними. При цьому зареєстроване обтяження спірного майна, як наслідок оспорюваних правочинів, створює перешкоди позивачам як власникам спірної квартири та паркомісця у їх розпорядженні.

Суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними договорів іпотеки є ефективним та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.03.2023 у справі № 199/2943/20 та від 10.12.2025 у справі № 523/7433/22.

Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивачів перешкоди у здійсненні ними правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Позивачі обґрунтовують заявлену ними вимогу про припинення обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Савченко С.В., індексний номер 36265024 від 21.07.2017, іпотекодержатель ОСОБА_4 , іпотекодавець ОСОБА_5 , яким до реєстру внесено відповідне обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, номер 21513891 від 21.07.2017, наявністю у них права власності на вищезазначене нерухоме майно та незаконністю реєстрації за відповідчем права іпотеки на це майно на підставі Договорів іпотеки, що створює для позивачів перешкоди в реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

Виходячи з мети позову, який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні позивачами права розпорядження квартирою та паркомісцем, а також наведених у позові обґрунтувань заявлену вимогу слід інтерпретувати як вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки відповідача на квартиру та паркомісце (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів іпотеки, її припинення за цими договорами та скасування державної реєстрації іпотеки ґрунтуються на законі, є доведеними і обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо позовної давності.

Представником відповідача у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування у цій справі позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивачі звернулись до суду з позовом із пропуском визначеної законом позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні їх позовних вимог.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, провадження № 14-381цс18; від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, провадження № 14-306цс18).

Верховний Суд у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005 та від 12.11.2025 у справі № 687/542/23 звернув увагу на те, що триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У даній справі позивачі звернулись до суду з позовом, який обґрунтовували необхідністю захисту свого порушеного права власності на квартиру та паркомісце, які після винесення 17.12.2019 Одеським апеляційним судом постанови у справі № 522/ 7303/17, якою визнано недійсними договір купівлі-продажу стояночного місця № 82 та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , продовжили перебувати у власності та в іпотеці відповідача, яку останній безпідставно відмовлявся припиняти.

Оскільки наведені вище порушення прав власності позивачів були триваючими, то положення закону щодо позовної давності у цій справі застосуванню не підлягає.

Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 687/542/23.

З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом витребування із незаконного володіння відповідача на користь позивачів квартири та паркомісця, визнання недійсними договорів іпотеки та припинення обтяження нерухомого майна іпотекою. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з неефективним способом захисту порушених прав.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 паркувальне місце № 82, розташоване по АДРЕСА_4 .

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (до рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 – квартира АДРЕСА_7 ).

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (до рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Коломаченко К.А. № 53444818 від 04.08.2020 – квартира № 50).

Визнати договір іпотеки від 27.07.2017, серія номер: 835, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

Припинити іпотеку за договором іпотеки від 27.07.2017, серія номер: 835, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Визнати договір іпотеки від 21.07.2017, серія номер: 829, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

Припинити іпотеку за договором іпотеки від 21.07.2017, серія номер: 829, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Припинити обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Савченко С.В., індексний номер 36265024 від 21.07.2017, іпотекодержатель ОСОБА_4 , іпотекодавець ОСОБА_5 , яким до реєстру внесено відповідне обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, номер 21513891 від 21.07.2017.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ) 4 135,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_13 ) 4 135,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) 4 135,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Суддя І.А. Павлик

Оригінал: reyestr.court.gov.ua