Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №522/17437/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17437/25-Е

Провадження № 2/522/2861/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання – Коновал Д. І.,

представника позивача – адвоката Арабаджи І. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 23.05.2018 вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.06.2023 шлюб між сторонами розірвано.

Починаючи з квітня 2023 року та протягом усього часу з моменту розірвання шлюбу дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.

Указує, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, вона, побоюючись за своє життя та життя малолітнього сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із дитиною з метою забезпечення безпеки виїхала за межі України до держави Ізраїль.

У Державі Ізраїль позивач з дитиною проживають у місті Халфа, де вона створила сину належні умови для життя, розвитку та навчання. Дитина влаштована до дитячого садка, активно займається спортом, а саме футболом, а також успішно завершила перший клас у місцевому навчальному закладі. Дитина забезпечена усім необхідним, має доступ до медичних послуг, користується громадським транспортом, забезпечена харчуванням, одягом, засобами навчання та побуту.

Водночас відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, угода про сплату аліментів між ними не укладалася.

При цьому у відповідача інших осіб на утриманні немає, його стан здоров`я дозволяє працювати та отримувати дохід, а тому позивач вважає, що відповідач зобов`язаний утримувати їхню спільну дитину.

Посилаючись на рівність обов`язку батьків по утриманню дитини, позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 31.07.2025, і до досягнення дитиною повноліття.

Представник позивача адвокат Арабаджи І. М. у судовому засіданні позов просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином шляхом направлення судових повісток на адресу реєстрації його місця проживання ( АДРЕСА_1 ), відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23.05.2018 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.06.2023 у справі № 522/7218/23.

Сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06 вересня 2018 року, виданим Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Між сторонами виникли правовідносини щодо утримання малолітньої дитини.

Положеннями частини другої статті 51 Конституції України закріплено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частини третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на дитину у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на обов`язок обох батьків щодо належного матеріального забезпечення дитини, виходячи із принципу диспозитивності цивільного процесу, зважаючи на те, що відповідач за віком є працездатним, а матеріали справи не містять доказів наявності у нього інших утриманців чи незадовільного стану здоров`я, суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

За змістом ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Отже, оскільки позивач звернулася до суду з даним позовом 31 липня 2025 року, тому у відповідності до положень ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти підлягають стягненню з цієї дати.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Оскільки позивач при пред`явленні позову була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із статтею 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підтвердження здійснення витрат, пов`язаних з розглядом справи позивачем надано: копію договору № 11/04 про надання правової (правничої) допомоги від 11.04.2025, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «АБ Арабаджи Ірини»; копію звіту про виконану роботу від 31.07.2025.

Згідно з п. 1.1 договору № 11/04 про надання правової (правничої) допомоги від 11.04.2025, адвокатське бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо наступного: 1.1.11 надання клієнту правової інформації, консультування та роз`яснення з правових питань; 1.1.2. складання для клієнта: заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.; 1.1.3. Представництво інтересів клієнта в органах судової влади усіх рівнів та інстанцій щодо підготовки, подання та розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та щодо відшкодування понесених клієнтом судових витрат за професійну правничу допомогу, пов`язаних з поданням вищезазначеного позову в розмірі, визначеному п. 3.1 даного договору.

Відповідно до п. 1.2. безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені АБ за цим договором здійснює адвокат Арабаджи І. М.

Згідно з п. 3.1 договору розмір гонорару клієнт сплачує Адвокатського бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами та становить 20 000 грн.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Враховуючи особливості предмета спору, та те, що справа про стягнення аліментів на дитину належить до категорії справ незначної складності та критерій розумності розміру витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування за рахунок ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд ураховує, що особа вільна у виборі представника та у визначенні розміру витрат на його послуги за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони у справі при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

На підставі наведеного, суд вважає можливим зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу до 5 000 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 279, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину – задовольнити.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 31 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 (пя`ть тисяч) грн 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 10.03.2026.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА