Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №545/1118/20 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1118/20 Номер провадження 22-ц/814/6/26Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,

секретар:Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2021 року у справі за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за № 2558-СГ від 13.03.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва», йому передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області №2558-СГ від 13.03.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та в водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 року до ЄРДР, досудове розслідування триває.

Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Зазначив, що підставою представництва прокурором інтересів держави в суді являється відсутність органів наділених повноваженнями для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про скасування спірного наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, так як чиним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача та відповідача. Крім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на підставі нього за відповідачем зареєстроване право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №2558-СГ від 13.03.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»; припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастроим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, та стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2021 року позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 13.03.2017 №2558-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.03.2017 за №19716149.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області , ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені судові витрати по 3153 ( три тисячі сто п`ятдесят три ) гривні з кожного .

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження доказів по справі.

Скаржник посилаючись на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі № 927/246/18, вказує , що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

Тож, апелянт зауважує, що в матеріалах позовної заяви та доданих до неї документів відсутня інформація про попереднє повідомлення відповідного суб`єкта , який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. Із зазначеного вбачається, що позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного компетентного органу, який наділений правом захищати інтереси держави у спірних правовідносинах.

Окрім того, відповідач зазначає, що йому безпідставно відмовлено у клопотаннях про долучення доказів, в яких міститься інформація, яка вказує про неналежність доказів, використаних при проведенні експертизи, про виклик свідків, про відкладення розгляду справи, про залучення у якості третьої особи землевпорядника, який виготовляв технічну документацію, про виклик експертів, та обмежено право передбачене ст. 239 ЦПК щодо дослідження висновку експерта та поставлення йому запитань, обмежене право відповідача провести експертизу, оскільки на підготовчому судовому засіданні суддею визначено, що необхідність проведення експертизи на вимогу відповідача буде вирішуватись тільки після ознайомлення з експертизою, яку надав позивач. Крім цього, судом відмовлено в отримані доказів з КП «Полтавський районний центр земельного кадастру Полтавської районної ради», хоча директор вказаного підприємства Андрієнко В.В. у листі № 71 від 20.05.2021 року повідомив, що залучення геодезиста підприємства було залучено в рамках кримінального провадження, тому будь-які матеріали надані не були. Усі клопотання були відхилені як необгрунтовані. Разом з цим, відповідачем було подано ряд офіційних документів органів державної влади, інших установ та організацій, які вказують на сумнівність доказів зібраних прокуратурою, зокрема чітко вказують, що окремі матеріали, які були використані експертами, отримані від органів, установ та організацій, які не були наділеними відповідними повноваженнями та не мають відповідних функцій щодо надання таких відповідей, однак суддею вказані факти взагалі не враховано, порядок дослідження доказів не визначений, тобто фактично порушено вимоги п.п. 6, 7, 8, 10 ст. 197 ЦПК України.

У матеріалах справи міститься висновок експертів за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою за №29639/18-41/24238-24272/19-41 від 04.09.2019 року проведена КНДІСЕ у кримінальному провадженні №420171710100000088 за постановою від 14.12.2018 року прокурора Полтавської місцевої прокуратури. За наявною інформацією з відкритих джерел, в рамках вказаного кримінального провадження, яке розслідується більше 4,5 років жодної підозри у вчиненні злочину не повідомлено, що свідчить про відсутність доказової бази про протиправність дій працівників ГУ Держгеокадастру при видачі спірної земельної ділянки.

Окрім того , судом першої інстанції не враховано останнього абзацу п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. №486 , згідно якого , відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться Державного земельного кадастру, як відомості про обмеження у використанні земель. Відповідно до даних з публічної кадастрової карти України жодних обмежень у використанні земель, відомостей про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон не встановлено.

Зважаючи на викладене скаржник просить скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2021 року , та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від Полтавської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу згідно якого позивач вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку із чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У справі встановлено, що 13 березня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 2558-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей ( кадастровий номер 5324081900:00:001:0053 ) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів .

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 березня 2017 року внесено запис № 19716149 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1210918353240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту .

Згідно висновку комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 р. № 29639/18-41/24238-24272/19-41, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак ( проведені під час розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 за ч. 1 ст. 364 КК України ).

Цією ж експертизою встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки .

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію

«Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка» , з якого вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак .

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг .

Згідно листа Полтавського обласного управління водних ресурсів за № 01-2/583 від 13 травня 2017 року та схеми розміщення земельних ділянк згідно Публічної кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 розміщена за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак .

Згідно відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21 вересня 2017 року вбачається, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки, в тому числі і земельна ділянка передана ОСОБА_1 , відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду) .

Відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

По результатам виконаних робіт встановлено, що при рівні 50 % забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 року земельних ділянок, при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок .

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із підстав доведеності належними доказами, зокрема, висновком комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, що спірна земельна ділянка знаходиться у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. Відтак, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання такої земельної ділянки позивачу для ведення індивідуального садівництва суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України, а тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню у власність держави.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що відповідна комплексна земельно-технічна експертиза та експертиза з питань землеустрою, хоча і проведена у межах кримінального провадження, проте вона містить інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі, а відповідачі не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі. Тому, районний суд визнав за можливе врахувати указаний експертний висновок, надавши йому оцінку в сукупності з іншими доказами, зокрема, «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области», яка є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак відповідно до вимог законодавства, чинних на момент її розробки.

Визнаючи наявним у прокурора права на звернення в суд із цим позовом в інтересах держави, районний суд виходив із того, що Держгеокадастр є органом уповноваженим державою на здійснення функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави, як позивач.

Натомість, оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, унаслідок чого, незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність Держави, ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки, останній має право на повторний розгляд указаного питання.

Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції не може погодитися у повній мірі з огляду на слідуюче.

Відповідно до ст.3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першоюст.58 Земельного кодексу Українивизначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок. Пунктом д ч.4ст.84 цього ж Кодексупередбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до об`єкта водного фонду.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг (ст. 88 Водного кодексу України,ст.58 Земельного кодексу України) та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статтей 88,89,91 Водного кодексу України. Згідност.88 Водного кодексу Українидля малих річок ( в тому числі р.Коломак), струмків і потічків, а також ставків менше 3-х га ширина прибережної захисної смуги25 метрів.

Отже, Земельним та Водним кодексами України встановлено вичерпний перелік водних об`єктів уздовж та навколо яких встановлюються прибережні захисні смуги, розміри таких смуг щодо того чи іншого водного об`єкту, що розміри прибережних захисних смуг визначаються в період найменшого рівня води, в тому чи іншому водному об`єкті та щодо прибережних захисних смуг належать ділянки суші від берега водойми, і не відносяться земельні ділянки під водними об`єктами.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст.60 ЗК України,ст.88 ВК України).

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Статтею 87 Водного кодексу Українивизначено, що водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється і водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 3,4 Порядку № 486 до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги виділення.

Заплавні землі прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка) (ст.1 Водного кодексу України).

Коломак є малою річкою, ширина прибережної захисної смуги для якої становить ( за межами населених пунктів)25 метрів.

Частиною першою п.7ст.80 Водного кодексу України встановлено , що з метою охорони водності малих річок забороняється,зокрема,надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво(крім гідротехнічних,гідрометричних та лінійних споруд),а також для садівництва та городництва.

Щодо позовних вимог Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 сформовано висновок, що у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018, від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 справа №761/3884/18).

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування наказу, пред`явленої до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області. Тому оскаржуване рішення у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №666/3519/14-ц, від 28.06.2023 у справі №302/422/21, від 26.07.2023 у справі №545/1450/20 та від 11.04.2024 у справі №545/1103/20.

Щодо вимог позивача про поверненння земельної ділянки та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку

Так, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

У постанові Верховного Суду від 23.02.2022 у справі №707/2357/17 з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (зокрема, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. Факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду України підтверджується висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.09.2019 №29639/18-41/24238-24272/19-41 та листом Полтавського обласного управління водних ресурсів №01-2/583 від 13.05.2017.

Установивши, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення земельної ділянки.

Проте, вказавши в резолютивній частині про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.03.2017 за №19716149, районний суд не врахував, що скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.10.2022 у справі №545/1431/20 та від 11.04.2024 у справі №545/1103/20.

Таким чином, оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог прокуратури до ОСОБА_1 про повернення спірної земельної ділянки підлягають залишенню без змін, а в частині позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про припинення права приватної власності останнього на земельну ділянку скасуванню з відмовою у задоволенні позову в цій частині.

Доводів , що вказували б на безпідставність повернення спірної земельної ділянки державі апеляційна скарга не містить та зводиться висновків скаржника щодо розташування земельної ділянки не у межах прибережної захисної смуги річки Коломак.

Заперечення відповідача проти врахування районним судом висновку експертів Київського НДІСЕ, складеного за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №29639/18-41/24238-24272/19-41 від 04.09.2019, колегія суддів до уваги не приймає. Адже не залежно від того, що такий висновок складений у межах кримінального провадження, досудове розслідування за яким досі триває, така експертиза містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а тому є допустимим доказом, оцінка якого надана судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами.

Підстав вважати, що висновки експертизи ґрунтуються на припущеннях, колегія суддів до увагу не приймає, оскільки ставлячи під сумнів належність такого доказу, відповідач, діючи добросовісно, мав можливість ініціювати питання призначення відповідного експертного дослідження у справі, що наразі переглядається судом, проте таке право не реалізував, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України несе ризик настання наслідків повязаних із невчиненням відповідних дій.

Доводи апеляційної скарги, що при видачі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастр у Полтавській області не було обізнано про існування водоохоронної зони, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки Держгеокадастр є органом уповноваженим державою на здійснення функції контролю за використанням та охороною земель, а тому неналежний контроль за дотриманням законодавства, у том числі відсутність відомостей про існування охоронюваної зони, лише підтверджує незаконність виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , яка підлягає поверненню у власність Держави Україна.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню із постановленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову прокуратури до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу, припинення права власності. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог прокуратури до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки слід залишити без змін.

Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст.35,258,368,374,376,381384 ЦПК України, суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2021 року скасувати в частині задовлення позовних вимог про припинення права приватної власності, визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №2558-СГ від 13.03.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва» та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастроим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Ухвалаити у відповідній частині нове судове рішення , про відмову в задвоенні вимог про припинення права приватної власності,визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №2558-СГ від 13.03.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва» та про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастроим номером 5324081900:00:001:0053 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені судові витрати по 1051 гривні з кожного.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов