Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №753/22639/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22639/25

провадження № 2/753/781/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Шаповалової К.В.

за участі секретаря судових засідань Давидюк В.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання не перешкоджати користуванню спільною власністю,

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення та зобов`язання не перешкоджати користуванню спільною власністю.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що йому та відповідачу, який є його рідним братом на праві спільної часткової власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, частка квартири належить позивачу, частки - відповідачу. Певний час позивач проживав у іншому помешканні разом із своєю дружиною, однак після розірвання шлюбу, він потребував можливості подальшого користування та проживання у згаданій вище квартирі, однак відповідачем до сьогодні чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою. Зважаючи на викладене, позивач просить суд постановити рішення, яким зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем житловим приміщенням, шляхом вселення, а також зобов`язати позивача не чинити позивачу перешкод у користуванні квартирою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/22639/25 між суддями від 27 жовтня 2025 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В.

Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

07 листопада 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09 грудня 2025 року на 10:00 год.

09 грудня 2025 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а також клопотання про виклик та допит свідків.

У підготовчому засіданні у справі 09 грудня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків та оголошено перерву на 29 січня 2026 року на 10:00 год.

22 грудня 2025 року до суду від відповідача надійшло клопотання про виклик та допит свідка у судовому засіданні, у задоволенні якого судом 29 січня 2026 року було відмовлено (ухвала занесена до протоколу судового засідання), зважаючи на те, що пояснення, які може надати свідок не стосуються предмету спору.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 26 лютого 2026 року.

У судовому засіданні 26 лютого 2026 року представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги в повному обсязі, вказали, що позивач є власником 1/3 частки квартири, а відповідачу належить частки за адресою: АДРЕСА_1 . Раніше позивач з родиною проживали окремо, але після розлучення із дружиною у позивача постало питання місця проживання. Наразі він орендує в Київській області будинок та проживає у ньому. Іншого нерухомого майна окрім спірної квартири у позивача у власності немає. Відповідач створює перешкоди позивачу у користуванні квартирою, не допускає його до квартири, не дає ключі від квартири, не бажає, щоб брат проживав разом з ним у квартирі, вважає, що він є одноособовим власником квартири. Будь-які досудові перемовини закінчувались нічим, відповідач не бажає йти на угоди та вирішувати це питання у позасудовому порядку. Зауважили, що для вирішення питання позивач звертався до ЖЕКу та до дільничного проте ніякого результати такі звернення не дали, позивачу було рекомендовано звертатись із позовом до суду. Також вказали, що відповідач не сплачує кошти за комунальні послуги, у провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Євро-Реконструкція» до обох братів про стягнення боргу за тепло та гаряче водопостачання. Позов був задоволений повністю та весь борг було списано з кредитної картки позивача. Також позивач вказав, що намагався зробити технічний паспорт на квартиру, проте відповідач не впустив в квартиру працівника БТІ. Також для того, щоб потрапити до квартири позивач викликав працівників поліції, які розмовляли з відповідачем, проте навіть в їх присутності відповідач не впустив позивача до квартири. Просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що позивач каже неправду, що йому немає де жити, він живе сам у чудовому будинку за містом. Вказав, що спірна квартира це його єдине житло, більше йому немає де жити, хотів сплатити брату кошти за його частку в квартирі, але грошей у нього немає. Гроші мала дати їх сестра, але їй не вдалось продати земельну ділянку і грошей у неї також немає. Вказав, що почав ще до повномасштабного вторгнення робити ремонт у квартирі власними зусиллями, бо хоче створити власну сім`ю, чекає, коли його наречена повернеться в Україну. Підтвердив той факт, що ключів від квартири у позивача немає та те, що він не пускає позивача до квартири, бо вважає, що квартира його і в ній може проживати лише він зі своєю родиною. Підтвердив той факт, що останній раз платив за комунальні послуги ще до 2022 року, надалі не платив, бо у нього немає грошей. Вказав, що ключі від квартири позивачу не має наміру давати, бо вважає, що він отримав гроші за свою частку в квартиру. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Також у судовому засіданні було допитано як свідка працівника поліції ОСОБА_4 .

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення представника позивача, позивача, відповідача, допитавши свідка, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапєзніковою З.О. 22 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 є власником частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Вказана інформація щодо права власності на частку вказаної квартири також підтверджується витягом з ДРРП від 27 лютого 2025 року.

Як зазначає позивач та це підтверджено відповідачем власником інших часток вказаної квартири є відповідач ОСОБА_3 .

Позивач та відповідач у справі є рідними братами.

Відповідно до інформації з реєстру територіальної громади позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Як вбачається з наявних матеріалів справи ОСОБА_1 звертався до начальника Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про надання допомоги потрапити до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки його брат ОСОБА_3 після смерті матері змінив замки в квартирі та не допускає його до своєї власності, перешкоджає у користуванні квартирою.

Згідно відповіді Дарницького УП ГУНП в м. Києві від 4 червня 2025 року після вивчення матеріалу слідчими СВ Дарницького УП ГУНП в м. Києві не було встановлено обставин, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та неможливість внесення у зв`язку з цим відомостей до ЄРДР та рекомендовано за захистом своїх порушених прав звернутись до суду (а.с. 21).

6 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до начальника Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 186 КУпАП та повідомив інформацію про те, що його брат ОСОБА_3 не впускає його до квартири, не платить за комунальні послуги, не впустив до квартири працівника БТІ для складання технічного паспорту приміщення та просив притягнути ОСОБА_3 до відповідальності за статтею 186 КУпАП.

У відповідь на вказану заяву позивачу було надано довідку ДОП СДОП Дарницького УП ГУНП в м. Києві від 8 липня 2025 року, відповідно до якої рекомендовано звернутись до суду для вирішення спірного питання та захисту своїх порушених прав.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 вказав, що він є працівником поліції відділу СПДН ВП Дарницького УП ГУНП в м. Києві та він разом із напарником виїжджали за викликом за адресою: АДРЕСА_1 . У судовому засіданні свідок впізнав позивач та відповідача як осіб, з якими він спілкувався за викликом та пояснив, що саме відповідач не впускав до квартири позивача. Зазначив, що вони перевірили документи на квартиру, впевнилися в тому, що позивач є також власником квартири, говорили з відповідачем, щоб той впустив позивача до квартири, проте відповідач категорично відмовився це зробити, насильно впустити позивача в квартиру працівники поліції не мали право за відсутності відповідного рішення суду. Відповідач казав позивачу в їх присутності, що ключі від квартири не дасть.

Відповідно до листа Київського БТІ від 31 липня 2025 року вбачається, що 29 травня 2025 року за ініціативою позивача було оформлено замовлення № 19206 на проведення технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_2 . При виході на об`єкт 9 червня 2025 року інженера з інвентаризації нерухомого майна замовником не було забезпечено доступ до об`єкту нерухомого майна для проведення технічної інвентаризації, а тому виконання замовлення було зупинено (а.с. 25).

Судом також встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року задоволено позовні вимоги ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з них солідарно борг за період з травня 2020 року по 1 грудня 2024 року у розмірі 21976,64 грн, та судовий збір по 1514 грн з кожного.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 жовтня 2025 року з ОСОБА_1 (позивача) було стягнуто всю суму заборгованості у розмірі 26329,70 грн.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Нормами статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, судом встановлено, що позивач на відповідній правовій підставі володіє 1/4 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та має там зареєстроване місце проживання, несе тягар утримання належної йому частки при цьому безпосереднього доступу до квартири позивач не має, оскільки відповідач створює перешкоди у користуванні останнім належною йому часткою майна.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Водночас, приписами статті 47 Конституції України встановлено, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання.

За змістом частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Наявність перешкод позивачу у доступі до квартири не заперечується відповідачем та було підтверджено ним особисто у судовому засіданні, крім того, вказаний факт підтверджується також фактами звернення його до органів поліції з цього приводу та показами свідка працівника поліції ОСОБА_4 .

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05.07.2012).

Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2022 у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). […] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар […] У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. […] Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. […] при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».

Наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується факт перешкоджання відповідачем позивачу, як власнику частки квартири АДРЕСА_2 , у користуванні цим житловим приміщенням, зокрема, шляхом ненадання позивачу ключів від квартири, не допускання його до приміщення квартири, що є порушенням статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Установивши, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у якому останньому належить відповідна частка, що підтверджується матеріалами справи та показами свідка, при цьому доказів на підтвердження зворотного відповідачем у частині відсутності перешкод у користуванні майном до суду не надано, натомість відповідач особисто у судовому засіданні підтвердив та не заперечував факт чинення ним перешкод позивачу у користуванні власністю, відсутність у позивача ключів від квартири, а також відсутність згоди відповідача на надання йому ключів від квартири, суд доходить висновку, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а отже наявні підстави для усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом вселення позивача до квартири АДРЕСА_2 .

Судом встановлено також те, що позивач не має у власності іншого житла, вимушений орендувати будинок у Київській області, а відповідачем чиняться йому перешкоди у користуванні житлом, посилаючись на наявність іншого житлового приміщення, що не підтверджено відповідними доказами.

Крім того, суд враховує, що позивач зареєстрований у спірній квартирі та саме з нього було стягнуто заборгованість за комунальні послуги у 2025 році.

Судом також взято до уваги те, що позивач неодноразово у позасудовому порядку, враховуючи неприязні стосунки між сторонами спору, вчиняв дії щодо врегулювання конфлікту з приводу користування або розпорядження спірною квартирою, які не принесли результату.

Таким чином, оскільки позивач, як співвласник квартири, має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, то він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом подання позову про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом вселення до житлового приміщення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених статтею 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовна заява про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, а також зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні власністю підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 83, 84, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання не перешкоджати користуванню спільною власністю - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні власністю та вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спільною власністю за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя К.В. Шаповалова