Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №703/4668/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4668/25

2/703/738/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі головуючого-судді Прилуцького В.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

встановив:

ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 72460 грн. боргу за кредитним договором з підстав невиконання його умов.

В обґрунтування позову зазначило, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 було укладено договір № 4319154, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 20000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

26 липня 2024 року первісний кредитор ТОВ «Мілоан» передало право вимоги за цим договором ТОВ «Факторинг Партнерс» за договором факторингу № 26-07/2024.

Оскільки відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, то у нього за кредитним договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 72460 грн 50 коп., з яких 16200 грн 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 54260 грн 50 коп. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 2000 грн 00 коп. заборгованість за комісіями, яку позивач просив стягнути на його користь, а також відшкодувати судові витрати: 2422,40 грн. судового збору і 25000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2025 року скасовано заочне рішення суду від 22 вересня 2025 року та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13 січня 2026 року до суду від представника відповідача, адвоката Сухомудренка Б.В. надійшов відзив на позовну заяву. У наданому суду відзиві відповідач проти задоволення позову заперечував. Вказав, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів по вказаному кредитному договорі. Також, всупереч умовам договору позивачем нараховано відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування. Докази того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Враховуючи викладене просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки такі на його думку є необґрунтованими та значно завищенними і не відповідають складності справи та обсягу витреченого часу, оскільки вона є шаблонною та не потребувала значного часу для підгоовчки позовної заяви.

15 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив. У наданих суду письмових поясненнях представник позивача зазначив, що кредитний договір між кредитною спілкою та відповідачем укладений в електронному вигляді та між сторонами були погоджені його умови. Зазначені представником відповідача підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

29 січня 2026 року до суду від представника відповідача, адвоката Сухомудренка Б.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідно до яких представник зазначає, що позивачем не доведено, що кредитний договір було продовжено шляхом автоматичної пролонгації, оскільки такий пункт договору на його думку є нікчемним. На його думку позивач не мав права нараховувати відсотки відповідачу поза межами дії кредитного договору. Зазначає і про те, що позивач не має права стягувати з відповідача комісію, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник, а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Крім того зазначив, що позивач неправомірно збільшив відсоткову ставку до 5 % на день, хоча вона в договору зазначена як фіксована та у пільговий період становить 1,25%. Вважає, що таке збільшення відсотоковї ставки за своєю правовою природою є не сплатою за користування грошима, а мірю цивільно - правової відповідальності (штрафною санкцією). Просить суд у разі задоволення позову застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір нарахованих відсотків. В зв`язку з викладеним просить суд у разі прийняття рішення про задоволення позову, зменшити розмір несправедливо нарахованого розміру процентів, а також витрат на правову допомогу.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, врахувавши позицію сторін викладену письмово, суд приходить до наступного.

29 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4319154 (далі - Договір).

Пункт 1.1.Кредитного договору, що укладений з відповідачем, чітко передбачено предмет договору - позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн. у валюті: Українські гривні.

Згідно п.1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 29 жовтня 2021 року (строк кредитування).

Пунктом 1.4 Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 28 листопада 2021 року.

Відповідно до п.1.5 Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 9500 грн. в грошовому виразі та 11,215.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 29500 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Згідно п.1.5.1. Договору комісія за надання кредиту становить 2000 грн 00 коп., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом становлять 7500 грн 00 коп., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. Кредитного договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 Кредитного договору).

Згідно п.1.7. Договору тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього договору.

Відповідно до п.2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно п.2.2. Договору плата за кредитом:

2.2.1. Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору.

2.2.2. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.

Згідно п.2.3.1.2. Договору пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Пунктом 2.4.1. Договору передбачено зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

Згідно п.6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно п.6.2. Договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посилання на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником товариству через Веб- сайт або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS -повідомлення для позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.

Відповідно до п.6.3. Договору приймаючи пропозицію товариства про укладення кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил.

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 4319154 від 29 жовтня 2021 року є Графік платежів за договором про споживчий кредит 4319154 від 29 жовтня 2021 року.

Додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 4319154 від 29 жовтня 2021 року є паспорт споживчого кредиту у якому, зокрема, зазначено основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.

Також відповідачем 29 жовтня 2021 року заповнена анкета-заява на кредит № 4319154.

ТОВ «Факторинг партнерс» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 72460 грн 50 коп., яка складається з 16200 грн заборгованості за кредитом і 54260 грн. 50 коп. заборгованості за процентами та 2000 грн. заборгованість за комісіями.

Вказаний договір позики підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором U53652.

Довідкою про ідентифікація підтверджено, що ОСОБА_1 ідентифікований ТОВ «МІЛОАН». Акцепт договору позичальником (підисання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора), одноразовий ідентифікатор U53652, дата відправки ідентифікатора 29 жовтня 2021 року, номер телефону на яку було відправлено ідентифікатор +380930806244.

Також відповідачем підписано електронним підписом паспорт споживчого кредиту № 4319154 в якому, зокрема, зазначено про основні умови надання коштів у позику, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовна загальна вартість позики для споживача.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Пунктами 5-7 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення ЗУ «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст. 1 ЗУ «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір укладено з ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, ОСОБА_1 підписав його електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, тому без його отримання, без здійснення входу до інформаційно-комунікаційної системи кредитора такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Що стосується заперечень відповідача щодо відсутності права вимоги у позивача та відповідно відсутності правових підстав для звернення із даним позовом до суду, суд зазначає настпуне.

26 липня 2024 року було укладено договір факторингу № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4319154 від 20 жовтня 2021 року.

З копії реєстру боржників до договору факторингу № 26-07/2024 від 26 липня 2024 року, який є додатком № 3 до Договору факторингу № 26-07/2024 від 26 липня 2024 року вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» 26 липня 2024 року відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за заборгованістю за договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року та є новим кредитором у зобов`язаннях за кредитним договором, який було укладено між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач не ставить під сумнів дійсність договору факторингу, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Доказів наявності судових спорів щодо визнання зазначеного правочину недійсними матеріали справи також не містять.

Відтак позивач, надавши витяг з договору факторингу, та реєстру боржників, що стосуються відступлення прав вимоги за кредитним договором саме щодо відповідача ОСОБА_1 , підтвердив фактичні обставини у справі щодо переходу права вимоги за кредитним договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року.

Суд також приймає до уваги, що саме кредитний договір № 4319154 від 29 жовтня 2021 року є основним джерелом доказів щодо наявності кредитних правовідносин з відповідачем, так як визначають їх зміст, а договір факторингу в частині, наданій позивачем, а також реєстр боржників безумовно підтверджують наявність в останнього права вимоги до відповідача за укладеним з попереднім кредитором кредитним договором.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь та ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Відтак усі посилання відповідача про недоведеність позивачем набуття права вимоги щодо кредитної заборгованості відповідача суд оцінює критично, як такі, що не відповідають обставинам справи.

У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав та допустив прострочення повернення кредиту, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за вище вказаним кредитним договором.

Доказів погашення тіла кредиту у повному обсязі матеріали справи не містять.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, а також комісії становить 72460 грн. 50 коп.

Нормами ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

У наданому суду відзиві представник відповідача, адвокат Сухомудренко Б.В. зазначив, що відповідач позовні вимоги про стягнення з нього вказаної заборгованості не визнає, оскільки на його думку вони є безпідставними, оскільки доказів отримання ним вказаних кредитних коштів позивачем не надано.

Однак, суд відхиляє такі твердження відповідача з огляду на наступне.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ст.13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з п.3 ст.13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.

Згідно з ст.16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Відповідно до змісту укладеного кредитного договору укладеного з ОСОБА_1 , надання кредитних коштів здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника.

Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 січня 2026 року клопотання представника позивача задоволено та з АТ «Універсал Банк» витребувано докази.

Як вбачається з відповіді АТ «Універсал банк» № БТ/Е - 6593 від 04 березня 2026 року, наданої на виконання ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 . На картковий рахунок № НОМЕР_2 29 жовтня 2021 року було зарахування кредитних коштів у сумі 20000 грн.

Номер телефону НОМЕР_3 був фінансовим номером телефону за картковим рахунком № НОМЕР_2 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

Повний номер рахунку за картою № НОМЕР_2 .

Номер телефону, на який відправлялась інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_4 .

Також факт отримання та користування відповідачем ОСОБА_1 кредитними коштами підтверджується випискою про рух коштів за картковим рахунком № НОМЕР_2 за період з 29 жовтня 2021 року по 04 листопада 2021 року. З даної виписки по руху коштів вбачається, що на карту іметовану на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_2 о 11:42:47 29 жовтня 2021 року надійшли кредитні кошти в розмірі 20000 грн. з цієї виписки вбачається і те, що відповідач ОСОБА_1 активно користувався картою, здійснював платежі в магазинах, сплачував посгуи таксі, здійснював переказ коштів з картки на інші картки, а також здійснював поповнення карти в терміналах.

Уклавши договір про споживчий кредит, підписавши графік платежів за договором про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту та анкету - заяву на кредит на умовах, викладених в них, відповідач ОСОБА_1 тим самим засвідчив свою згоду та вз`яв на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в договорі та додатках до нього.

У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладанні договору.

Доказів того, що персональні дані відповідача ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, місце реєстрації, адреса електронної пошти, номер телефону) були використані іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір та додатки до нього, укладені в електронній формі між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», відповідають вимогам Закону і доводять факт існування волевиявлення сторін на їх укладання.

29 жовтня 2021 року відповідач отримав кредитні кошти шляхом грошового переказу на свою банківську платіжну картку, що підтверджується довідкою від 08 листопада 2024 року та відповіддю АТ «Універсал Банк» наданою на виконання ухвали суду.

Зворотних доказів того, що банківська картка № НОМЕР_5 , на яку були перераховані кредитні кошти, не належать відповідачу ОСОБА_1 або що кредитні кошти не надходили на такий рахунок матеріали справи не містять.

Таким чином посилання відповідача про те, що він не укладав кредитний договір не підтвердженні належними та допустимими доказами та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року, в межах нарахування за тілом кредиту, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо заперечень відповідача з приводу нарахування відсотків за кредитним договором поза межами строку дії кредитного договору, суд зазначає наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом". У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до умов Договору про споживчий кредит від 29 жовтня 2021 року позикодавець надає на умовах строковості, зворотності, платності грошові кошти на суму в загальному розмірі 20000 грн., на строк 30 календарних днів під проценти, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти.

Згідно з умовами договору позики сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання позичальником умов договору та становить:

7500 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом;

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Як встановлено вище, умовами Договору про споживчий кредит № 4319154 від 29 жовтня 2021 року визначено, що позика у сумі 20000 грн. надається відповідачу на строк 30 днів зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1,25 % в день від фактичного залишку кредиту або 5,00% в день стандартна (базова), тобто в межах строку кредитування відповідачу мали бути нараховані відсотки у сумі 7500 грн. (20000 грн. х 1,25% х 30 днів) або 24300 грн. (16200 грн. х 5,00% х 30 днів) у разі продовження строку кредитування вказаного у п. 1.3 договору додатково сплачується комісія та відсотки відповідно до п. 1.5.2.

Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення відповідачу ОСОБА_1 було нараховано відсотки за користування кредитом починаючи з 30 жовтня 2021 року по 04 березня 2022 року на загальну суму 54260 грн.

При стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Як встановлено судом, строк кредитування за договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

За неповернення кредитних коштів в сумі 20000 грн. після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Враховуючи, що договір про споживчий кредит № 4319154 від 29 жовтня 2021 року укладено з відповідачем строком на 30 календарних днів, тому нараховані відповідачу відсотки з 29 листопада 2021 року до стягнення не підлягають.

Відтак, розмір відсотків за користування кредитом у межах строку дії договору визначені п. 1.5.2. Договору та графіком платежів за договором про споживчий кредит 4319154 від 29 жовтня 2021 року та становлять 7500 грн. (20000 х1,25%х30).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4319154 від 29 жовтня 2021 року в частині нарахування відсотків, підлягають до часткового задоволення в сумі 7500 грн.

Суд не заперечує право позивача на нарахування відсотків після набуття прав вимоги за договорами факторингу, однак такі нарахування повинні бути здійсненні в межах строку дії договору.

Щодо стягнення за кредитним договором про споживчий кредит № 4319154 від 29 жовтня 2021 року заборгованості за комісією у розмірі 2000 гривень суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зміст приписів ч.ч. 1 і 2 ст. 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною. Вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої забороняла ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Тому така умова договору порушує публічний порядок.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення комісії як одноразової плати за надання кредиту, що узгоджено з відповідачем. Тобто ТОВ «Мілоан» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія має сплачуватись позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій в якості послуг на користь позичальника, матеріали справи не містять, і тому ця умова є нікчемною умовою договору, внаслідок чого сума нарахованої комісії не може бути стягнута на вимогу кредитора з позичальника.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, та висновками Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, де вказано, що комісія, яка нараховується банком, є послугою з обслуговування кредиту, а тому не підлягає стягненню на користь кредитора при наданні позичальнику коштів на придбання споживчої продукції.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29. постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

За наведених обставин вимоги про стягнення 2000 гривень заборгованості за комісією, яка хоч і погоджена з відповідачем, але є нікчемною, до задоволення не підлягають.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Частиною 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно з ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року №02-07/2024, заявку на надання юридичної допомоги № 4 від 02 липня 2024 року, витяг з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року, прайс - лист АО «Лігал Ассістанс» від 01 листопада 2023 року.

З наданих документів вбачається, що сторони погодили витрати на правничу допомогу за наступні послуги: надання усної консультації з вивченням документів в сумі 4000 грн 00 коп.; підготовка пропозицій 6000 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 15000 грн.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

У наданому суду відзиві відповідач клопотав про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки такі є необґрунтованими.

Суд звертає увагу, що ця цивільна справа є типовою та нескладною, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження. За таких обставин суд вважає перебільшеним та необґрунтованим обсяг часу, витраченого адвокатом на надання правничої правової допомоги, оскільки він не є пропорційним до предмета спору.

Підсумовуючи зазначене, виходячи із критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, а також практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цілому, суд дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 5000 гривень, що становитиме співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до здоволеної частини позовних вимог, що становить 799 грн. 26 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 23700 грн. заборгованості за кредитним договором, 799 грн. 26 коп. судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 29499 грн. 26 коп.

У решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», юридична адреса: м. Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуючий: В. О. Прилуцький