Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №553/21/25 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 553/21/25

Провадження № 2/545/100/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2026 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участі секретаря Пінчук З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовною заявою, зазначивши, що 06.02.2024 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір позики № 79512537.

14.06.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 27750,00 грн., з яких: 7500,00 грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 20250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Враховуючи вищенаведене, просили суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» вищезазначену суму заборгованості за кредитними договорами та суму сплаченого судового збору при зверненні до суду.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.08.2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволені та Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором позики № 79512537 від 06.02.2024 року в сумі 27750 (двадцять сім сімсот п`ятдесят) грн., з яких: 7500 (сім п`ятсот) грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 20250 (двадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн.- сума заборгованості за відсотками, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02.12.2025 року заочне рішення скасоване та справу призначено до судового розгляду.

04.03.2025 року від представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Пишногуб Н.О. надійшов відзив на позов, у якому зазначила, що відповідач жодних договорів про надання позики (кредиту) не укладав. У договорі позики дійсно вказані певні його персональні дані, проте відповідач особисто не надавав їх первісному кредитору при укладенні вищевказаного договору. З приводу цього ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до ВП № 2 Портавського РУП ГУНП в Полтавській області. До того ж, кредитний договір не містить особистого підпису відповідача, стороною позивача не надані достатні та допустимі докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 отримав та використав одноразовий ідентифікатор, при цьому в договорі в реквізитах підписи сторін зазначений як «одноразовий пароль»- «62536», який був надісланий на номер телефону НОМЕР_1 , який не належить відповідачу. Матеріали справи не містять належних доказів укладення електронного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором. Матеріали справи також не містять довідки про ідентифікацію, за якою особу ідентифіковано, як ОСОБА_1 , шляхом направлення на телефонний номер, одноразового ідентифікатора, щоб підтверджувало його ідентифікацію. З даними твердженнями позивача та вказаною заборгованістю, як і розрахунком такої відповідач не погоджується та заперечує проти позовних вимог в повному обсязі. Також у матеріалах справи відсутні відомості щодо відкриття відповідачу відповідного кредитного рахунку (кредитної картки) на виконання умов кредитного договору та зарахування вказаних коштів на цей кредитний рахунок. Відсутні докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника), факту передання грошових коштів відповідно до умов зазначеного договору відповідачеві. Докази заборгованості, які надані позивачем, не є а ні первинними бухгалтерськими документами (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів і не відповідають імперативним вимогам належності та допустимості до таких доказів. Посилання позивача на розрахунок є необґрунтованими, оскільки розрахунок заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

22.12.225 року від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначили, що Договір Позики № 79512537 від 06.02.2024 року був укладений між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 . У відповідності до умов договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні договору. Сторони узгодили розмір кредитів та позик, грошову одиницю, в якій надано кредити та позики, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору в електронній формі, на підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Тобто, укладання угоди без заповнення Заявки Клієнтом є неможливим так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитного договору між Відповідачем та Первісним Кредитором (Позикодавцем) не було б укладено, що і є доказом фактичного підписання оригіналу кредитного договору та надання йому примірника оригіналів договору. Перерахування коштів на платіжні карти відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено операторами онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які не здійснюють операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюються виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим. Розмір відсотків також був передбачений умовами договору, тож, підписуючи його, ОСОБА_1 з ними погодився.

В судове засідання сторони не з`явилися, надіславши заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Враховуючи наведене, та вимоги ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим судовий розгляд даної справи здійснити за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 06.02.2024 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір позики № 79512537, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 7500,00 грн. строком на 18 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (а.с. 6-9).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір- це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор- це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів за вищевказаним кредитним договором на її платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», підтверджується листом № 20.1.0.0.0/7-260128/90668-БТ від 05.02.2026 року та доданою випискою по банківськрму рахунку (а.с. 163), витребуваною на підставі ухвали суду від 12.01.2026 року інформації у АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 150).

А тому, суд критично відноситься до доводів ОСОБА_1 щодо відсутності доказів укладення ним кредитного договору та отримання грошових коштів. А навпаки, наявність у договорі персональних даних позичальника, таких, як прізвище, ім`я, по батькові, даних паспорта, ідентифікаційного номеру, адреси місця проживання, номеру особистого електронного платіжного засобу, електронної адреси, номеру телефону, що дозволяють ідентифікувати конкретну особу, свідчить про укладення договору саме відповідачем ОСОБА_1 .

Факт перерахування коштів на платіжну карту, номер якої було самостійно внесено позичальником до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджує виконання позивачем, як кредитодавцем, свого зобов`язання за кредитним договором.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Згідно із п. 14.16. статті 14 цього Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Відповідно до п.п. 5, 6, 7, 8 розділу VI Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» затвердженого Постановою НБУ «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 за № 705, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем. Після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, користувач зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором.

Доказів, що не ОСОБА_1 , а третя особа оформила договір кредиту, зняла грошові кошти з карткового рахунку- матеріали справи не містять.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

14.06.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 27750,00 грн., з яких: 7500,00 грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 20250,00 грн.- сума заборгованості за відсотками(а.с. 10-11, 12, 13, 14, 15, 16).

Отже, позивачем надані докази підтвердження оплати ціни продажу за договором факторингу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

А тому, враховуючи наведені обставини, суд при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків за кредитними договорами, визначивши його у розмірі основної суми боргу.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено: «Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом».

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Згідно наданої стороною позивача розрахунку за кредитним договором, за період з 06.02.2024 року по 20.06.2024 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 27750,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 7500,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 20250,00 грн. (а.с. 127-129).

Кредитний договір № 79512537 від 06.02.2024 року, укладений строком на 18 днів.

Суд наголошує, що в порядку, передбаченому частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів, а матеріали справи таких не містять щодо продовження строку виконання зобов`язань за означеним договором, пролонгації строку договору.

Отже, з огляду на строк дії договору, який сплинув 23.02.2024 року, суд доходить висновку, що позивачем нараховано та пред`явлено відповідачеві проценти за користування кредитом поза межами строку дії кредитного договору. Але вимога в цій частині є безпідставною, позаяк після сплину строку кредитування право кредитодавця нараховувати проценти припиняється.

Зазначаючи про безпідставність вимоги позивача про сплату процентів після спливу строку кредитного договору суд також застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на це, підлягають задоволенню вимоги щодо сплати процентів за користування кредитом у межах строку кредитування, передбаченого у кредитному договорі, виходячи із добової процентної ставки 2,5%.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, зокрема, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 10875,00 грн., з яких: 7500,00 грн.- заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 3375,00 грн.- заборгованість за відсотками.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, враховуючи відсоток задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1187,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 12, 81, 89, 133, 140, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄАПБ» (IBAN № НОМЕР_4 у АТ «ТАСкомбанк», код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ) заборгованість за договором позики № 79512537 від 06.02.2024 року в сумі 10875 (десять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп., з яких: 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 3375 (три ттсячі триста сімдесят п`ять) грн. 00 коп.- сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄАПБ» (IBAN № НОМЕР_4 у АТ «ТАСкомбанк», код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1187 (одна тисяча сто вісімдесят сім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т. О. Зуб