Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №599/258/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/258/25Головуючий у 1-й інстанції Чорна В.Г.

Провадження № 22-ц/817/222/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря — Хоміцької С.О.

без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 599/258/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Західна агровиробнича компанія” на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року, ухваленого суддею Чорною В.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Західна агровиробнича компанія” про визнання відсутнім права оренди та скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки), -

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТзОВ “Західна агровиробнича компанія”, у якому після зміни позовних вимог, просила визнати відсутнім право оренди ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” на земельну ділянку площею 1,2811, кадастровий номер 6122680400:01:001:0028, з цільовим призначенням — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, з 29 вересня 2024 року та скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6122680400:01:001:0028, запис про інше речове право № 23726105) від 20 листопада 2020 року, внесених на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Тернопільської області Савко Л.М., індексний номер — 55331455 від 25 листопада 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14.09.2016 у справі №599/1111/16-ц, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 1.2811 га, кадастровий номер 6122680400:01:001:0028, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області. 29 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Розтоцьке» було укладено договір оренди землі, за яким передано в оренду вищезазначена земельна ділянка, строком на 7 років. Тією ж датою між орендодавцем ОСОБА_1 , орендарем ТзОВ «Розтоцьке» та новим орендарем, ТзОВ "Західна агровиробнича компанія", була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 29 вересня 2017 року, про заміну сторони та внесення змін до договору оренди, згідно якої орендар передає, а новий орендар приймає права та обов`язки орендаря, передбачені в договорі оренди. В подальшому, 08 лютого 2025 року, позивач дізналася з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 412229191, що 20 листопада 2020 року, державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни про інше речове право - право оренди ТОВ "Західна агровиробнича компанія" щодо земельної ділянки, на підставі додаткової угоди до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 26.10.2020, видавник: ТОВ "Західна агровиробнича компанія" та ОСОБА_1 . Строк дії договору змінено з 29.09.2024 на 29.09.2027, з автоматичним продовженням дії договору, з правом пролонгації. Однак позивачка будь-яких додаткових угод до договорів оренди землі з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» ніколи не укладала і не підписувала; ніколи не узгоджувала перехід права оренди землі до ТОВ «Західна агровиробнича компанія»; не погоджувалась на зміну строку оренди землі з правом пролонгації. Також позивачка нікого не уповноважувала на вчинення подібного правочину. Таким чином, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» неправомірно користується землею позивачки та порушує її право на користування та розпорядження належним їй майном.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Визнано відсутнім право оренди ТзОВ «Західна агровиробнича компанія» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,2811 га з кадастровим номером 6122680400:01:001:0028, що знаходиться на території Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, з 29 вересня 2025 року.

Скасовано державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6122680400:01:001:0028, запис про інше речове право №23726105) від 20 листопада 2020 року, внесених на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою Лілією Михайлівною, індексний номер - 55331455 від 25 листопада 2020 року

Стягнуто з ТзОВ «Західна агровиробнича компанія» в користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у розмірі 15811,20 грн.

В апеляційній скарзі ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” просить частково скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що 26 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладено Додаткову угоду до Договору, якою збільшено розмір орендної плати за земельну ділянку до 8139,56 грн за рік оренди та продовжено строк дії Договору до 29.09.2027.

На даний час відсутні будь-які рішення судів щодо визнання вказаних правочину розірваним, недійсним чи неукладеним. Твердження позивача про непідписання Додаткової угоди не підтверджене жодними доказами. Ураховуючи наведене, такий правочин є дійсними, як і право оренди на земельну ділянку, яке виникло у відповідача на підставі такого правочину.

Разом з тим, слід зазначити, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на підставі зареєстрованого права оренди на вищевказану земельну ділянку з 2018 року здійснює її використання у господарській діяльності. На виконання умов вищезазначеного Договору оренди (зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 26.10.2020) ТОВ «Західна агровиробнича компанія» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату у збільшеному розмірі – 6794,61 грн (за вирахуванням податків і зборів та з урахуванням індексації) за рік оренди, у той час як згідно з Додатковою угодою від 29.09.2017 розмір такої мав би становити 4160,22 грн.

Обставини виплати орендної плати позивачу (орендодавцю) у більшому розмірі та використання земельної ділянки відповідачем (орендарем) свідчать про те, що Договір оренди землі з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 26.10.2020, підписання якої позивач заперечує, фактично виконувався сторонами. Тобто вказаний правочин виконувався та продовжує виконуватись сторонами.

Крім цього, жодних заяв від ОСОБА_1 про повернення надміру сплачених коштів до ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не надходило.

Також, суд першої інстанції, витребовуючи у відповідача оригінал Додаткової угоди не врахував, що такий документ не перебуває у володінні відповідача. Суд не встановив фактичного місця зберігання документа, не з`ясував, чи існує він у паперовій формі, та не витребував його у суб`єкта, який міг би ним володіти.

Відзив на апеляційну скаргу ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” до суду апеляційної інстанції не поступав.

ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи

ОСОБА_1 не з`явилась і не повідомила причин неявки, будучи належним чином повідомленою про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом R 068057465488.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14.09.2016 у справі № 599/1111/16-ц, належить на праві власності земельна ділянка, площею 1.2811 га, кадастровий номер 6122680400:01:001:0028, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області (а.с. 9).

29 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Розтоцьке» укладено договір оренди землі, за яким передано в оренду дану земельну ділянку, строком на 7 років. Тією ж датою між орендодавцем ОСОБА_1 , орендарем ТОВ «Розтоцьке» та новим орендарем, ТОВ «Західна агровиробнича компанія», укладена додаткова угода до договору оренди землі від 29 вересня 2017 року, про заміну сторони та внесення змін до договору оренди, згідно якої орендар передає, а новий орендар приймає права та обов`язки орендаря, передбачені в договорі оренди.

Відповідно до договору оренди від 29.09.2017 (зі змінами від тієї ж дати), орендна плата встановлювалась у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації. Розрахунок належної до сплати орендної плати, здійснений позивачкою, показує, що за 2022 рік відповідач мав сплатити 7017,47 грн, а за 2023 рік - 7374,22 грн. Фактично ж ТОВ «Західна агровиробнича компанія» перерахувало позивачу лише по 6794,61 грн кожного року (а.с. 10-12).

В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди від 26.10.2020 до договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 23.09.2017. Відповідно до п. 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди збільшивши строк дії Договору та права оренди до 29.09.2027 року (а.с. 13).

08 лютого 2025 року позивач дізналася з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 412229191, що 20 листопада 2020 року, державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни про інше речове право - право оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки, на підставі додаткової угоди до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 26.10.2020, видавник: ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено відсутність її згоди на укладення додаткової угоди від 26.10.2020, яка змінює істотні умови договору без волі власника землі, а тому не створює жодних правових наслідків для позивача, оскільки судом встановлений факт відсутності підпису позивача під додатковою угодою. Також, суд першої інстанції звернув увагу, що уникнення надання оригіналу угоди стороною відповідача розцінюється як процесуальна недобросовісність та підтверджує не укладеність додаткової угоди позивачем.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно з якими власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які порушують його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною другою статті 207 ЦПК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями частини першої статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України «Про оренду землі».

Статтею 13 цього Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 Закону «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок про те, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» убачається, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 1, ч. 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Пунктом 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, встановлено, що, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи норму ст. 109 ЦПК України Верховний Суд, у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 761/33483/21 дійшов висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі в експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке має істотне значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

Матеріалами справи підтверджено, що 29 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Розтоцьке» укладено договір оренди землі, за яким передано в оренду земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 1.2811 га з кадастровим номером 6122680400:01:001:0028, що знаходиться на території Білоголівської сільської ради, строком на 7 років. Тією ж датою між орендодавцем ОСОБА_1 , орендарем ТОВ «Розтоцьке» та новим орендарем, ТОВ «Західна агровиробнича компанія», укладена додаткова угода до договору оренди землі від 29 вересня 2017 року, про заміну сторони та внесення змін до договору оренди, згідно якої орендар передає, а новий орендар приймає права та обов`язки орендаря, передбачені в договорі оренди.

Також у матеріалах справи міститься копія додаткової угоди від 26.10.2020 до договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 23.09.2017. Відповідно до п. 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди збільшивши строк дії Договору та права оренди до 29.09.2027 року (а.с. 13).

Судом встановлено, що 08 лютого 2025 року позивач дізналася з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 412229191 про те, що 20 листопада 2020 року, державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни про інше речове право - право оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки, на підставі додаткової угоди до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 26.10.2020, видавник: ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_1 .

Позивачка в позовній заяві ствердила, що додаткової угоди від 26.10.2020 до договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 23.09.2017 не підписувала.

З метою подати клопотання про призначення почеркознавчої експертизи позивач неодноразово заявляла клопотання про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» оригінал додаткової угоди від 26.10.2020.

Двічі, а саме, ухвалою від 17 лютого 2025 року та ухвалою від 01 квітня 2025 року суддею Зборівського районного суду забезпечувалися докази по справі у спосіб витребування у відповідача ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надати оригінал угоди від 26.10.2020. Однак, відповідач вказаний процесуальний обов`язок не виконав.

Крім цього, з метою перевірки відповідності підпису на спірній додатковій угоді та проведення почеркознавчої експертизи, представник позивача адвокат Собчук В.К., неодноразово заявляв клопотання про призначення експертизи, в зв`язку з чим ухвалами Зборівського районного суду від 06 травня 2025 року та від 19 червня 2025 року у даній справі було призначено судові почеркознавчі експертизи, однак експертом матеріали справи були повернуті без проведення експертиз, оскільки відсутній оригінал додаткової угоди від 26.10.2020.

У контексті приписів норми ст. 109 ЦПК України та фактичних, документально підтверджених обставин справи, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не підписувала додаткову угоду від 26.10.2020 року до договору оренди земельної ділянки від 29.09.2017 року, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена додаткова угода є неукладеною, а зареєстроване речове право порушує права позивача, і при цьому, відсутні правові підстави для користування відповідачем земельною ділянкою, тобто, у відповідача відсутнє право оренди на належну позивачу земельну ділянку.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ОСОБА_1 отримувала оренду плату у більшому розмірі, тому вона погодилася із умовами укладеної Додаткової угоди, з огляду на таке.

Так, відповідно до договору оренди від 29.09.2017 орендна плата встановлена у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації. Розрахунок належної до сплати орендної плати, показує, що за 2022 рік відповідач мав сплатити 7017,47 грн, а за 2023 рік — 7374,22 грн. Фактично ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” перераховувала лише по 6794,61 грн кожного року. Тобто плату не було підвищено, а навпаки, вона була заниженою.

Також як в вбачається із договору оренди землі від 29.09.2017 року він був укладений на сім років, тобто до вересня 2024 року. Згідно наявних у матеріалах справи квитанцій ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” здійснила виплату орендної плати лише за 2022 та за 2023 рік. В матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 взагалі отримувала орендну плату за 2024 рік та ще й у більшому розмірі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, оскільки дані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними обставинами справи, які є документально підтвердженими, та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ТзОВ “Західна агровиробнича компанія” слід залишити без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Західна агровиробнича компанія” залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 06 березня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома