Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №507/52/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/664/26

Справа № 507/52/25

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Дулдієра О.А.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року, повний текст якого складено 15.08.2025 року та ухваленого під головуванням судді Дармакуки Т.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати,

встановив:

08.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 20.03.2015 року, які укладені між ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 4,8845 га, кадастровий номер 5123380900:01:001:0595 та земельної ділянки площею 1,9868 га, кадастровий номер 5123381400:01:003:0284, а також просив стягнути заборгованість по орендній платі в розмірі 9 396,57 грн., пені 6 859,37 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.01.2020 року, є власником 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 , масив № НОМЕР_2 , площею 4,8845 га, кадастровий номер 5123380900:01:001:0595, розташованої на території Боківської сільської ради Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.01.2020 року, є власником земельної ділянки № НОМЕР_3 , масив № НОМЕР_1 , площею 1,9868 га, кадастровий номер 5123381400:01:003:0284, розташованої на території Гвоздавської сільської ради Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

20.03.2015 року між спадкодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори оренди б/н, відповідно до яких в оренду відповідачу передано 1/2 частку земельної ділянки площею 4,8845 га, кадастровий номер 5123380900:01:001:0595 строком 49 років та земельну ділянку площею 1,9868 га, кадастровий номер 5123381400:01:003:0284, строком на 49 років.

З часу виникнення у позивача права власності на земельні ділянки, ніяких додаткових договорів з орендарем він не укладав та орендну плату йому за 2020-2023 роки не сплачено, а тому наявні підстави для розірвання договорів оренди земельних ділянок та стягнення орендної плати в розмірі 9 396,57 грн. та пені в розмірі 6 859,37 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 07.08.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.123-126).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.129-131).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Дулдієра О.А. та відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомленні про час та місце слухання справи (а.с.159-162).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження факту повідомлення у встановленому законом порядку відповідача про зміну власника земельних ділянок (а.с.123-126).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюється договором.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (далі – Закон) договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За правилами ч.1 ст.15 Закону істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтями 21, 22 Закону визначено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які становляться відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно зі ст. 25 Закону орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 31 Закону договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

За умовами ч. 1 ст. 32 Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонам обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.ч. 1-2 ст. 651 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 , масив № НОМЕР_2 площею 4,8845 га, кадастровий номер 5123380900:01:001:0595, на території Боківської сільської ради Подільського (раніше Любашівського) району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначену 1/2 частку земельної ділянки ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.01.2020 року (а.с.14-15).

Крім того, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_3 , масив № НОМЕР_1 площею 1,9869 га, кадастровий номер 5123381400:01:003:0284, на території Гвоздавської сільської ради Подільського (раніше Любашівського) району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку позивач ОСОБА_1 також успадкував після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.01.2020 року (а.с.12-13).

Також, як вбачається із матеріалів справи, 20.03.2015 року між ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договори оренди земельних ділянок площею 1,9869 га, кадастровий номер 5123381400:01:003:0284, договір укладено строком на 49 років. (а.с.83) та площею 4,8845 га, кадастровий номер 5123380900:01:001:0595 (а.с.46). Зазначені договори оренди укладені строком на 49 років. За змістом п.9 зазначених договорів, орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.46, 83).

Тобто, на час прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті спадкодавця, вищезазначені земельні ділянки перебували в оренді у відповідача.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 148-1 ЗК України було визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Проте, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 (новий власник земельних ділянок) повідомив відповідача ОСОБА_2 (орендаря земельних ділянок) про успадкування ним прав та обов`язків орендодавця, матеріали справи не містять.

Само по собі посилання апелянта на те, що він в усній формі повідомив відповідача про те, що ОСОБА_1 є новим власником земельних ділянок, не позбавляє останнього обов`язку в письмовому порядку повідомити орендаря про успадкування ним прав та обов`язків орендодавця, як це встановлено ч. 3 ст. 148-1 ЗК України.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 зазначав, що спадкоємець земельних ділянок ОСОБА_4 з приводу отримання орендної плати до відповідача не звертався та про смерть ОСОБА_3 (попереднього орендодавця земельних ділянок) ОСОБА_2 не повідомив.

Крім того, відповідачем заборгованість з орендної плати за період 2021-2023 роки у ОСОБА_2 виникла саме у зв`язку з відсутністю у останнього відомостей про смерть орендодавця та осіб, які успадкували зазначені земельні ділянки.

Дізнавшись про смерть ОСОБА_3 та дані про особу, яка успадкувала земельні ділянки, ОСОБА_2 було здійснено оплату орендної плати ОСОБА_1 у розмірі 9 396,57 грн. Зазначене підтверджено відповідною квитанцією (а.с.34-35, 37).

Таким чином, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача – апелянта у справі ОСОБА_5 відповідача ОСОБА_2 про прийняття ним спадщини та про перехід до ОСОБА_1 прав та обов`язків за договорами оренди, що встановлено ст. 148-1 ЗК України, ОСОБА_2 був позбавлений можливості виконати свій обов`язок щодо виплати орендної плати новому власнику земельних ділянок за договорами оренди землі від 20.01.2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у позові з підстав недоведеності заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення прийнято у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368. п.1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили і дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.03.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева