Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №522/24967/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/447/26

Номер справи місцевого суду: 522/24967/25

Головуючий у першій інстанції Кривохижа Ю. А.

Доповідач Кравець Ю. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Кравця Ю.І., за участі представника особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – Дімова Д.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 року, якою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого: військовослужбовцем ЗСУ, проживаючого: АДРЕСА_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП,

встановив

Згідно оскарженої постанови, солдат ОСОБА_1 , 10.11.2025 року близько 18 годині 00 хвилин, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця 2 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 № 1671 в групі оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_3 , діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов?язків, приписів законів, інструкцій та наказів, здійснив затримання із застосуванням заходів фізичного впливу громадянина ОСОБА_2 , всупереч вимогам "Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 без залучення працівників Національної поліції, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскарженою постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді арешту з утримання на гаупвахті на строк 12 (дванадцять) діб, та стягнуто судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Не погоджуючись із постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість постанови, стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та дослідженим доказам, невідповідності призначеного адміністративного стягнення його особі, з урахуванням характеризуючих даних, просить скасувати постанову та звільнити його від адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, провадження у справі закрити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неврахування місцевим судом письмових пояснень, щодо обставин події, зокрема про те, що до складу спільної групи оповіщення входив співробітник поліції, який перебував на місці події, однак через раптовість втечі ОСОБА_2 надав усну вказівку затримати останнього, бо сам не мав фізичної можливості негайно зреагувати та долучитися до затримання, тому вважає свої дії такими, які мали виключно вимушений та припиняючий характер, були обумовлені раптовою зміною обстановки та спрямовані на припинення втечі особи, яка перебувала у розшуку. Під час слідування до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 працівник поліції здійснював оформлення певних процесуальних документів та отримував пояснення від ОСОБА_2 , які це були документи та подальші обставини перебування ОСОБА_2 у збірному пункті йому не відомі.

Крім того, апелянт посилається на неврахування судом того, що ОСОБА_1 не є суб`єктом, уповноваженим на здійснення адміністративного затримання, та не вчиняв жодної з обов`язкових дій, що складають його зміст, а саме не приймав рішення про затримання не оголошував особі про затримання, не застосовував примусових заходів, не обмежував свободу пересування силовими або владними методами та не складав жодних процесуальних документів, таким чином висновок суду про фактичне адміністративне затримання є припущенням.

На переконання апелянта, у місцевого суду не було законних підстав для визнання обставиною, як таку, що обтяжує покарання – вчинення правопорушення групою осіб, яка привела до посилення суворості адміністративного стягнення.

Суд не врахував особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, учасником бойових дій, та безпідставно стягнув з апелянта судовий збір.

Зазначає, що відповідно до довідки ВЛК має діагноз остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, однак суд не надав жодної оцінки зазначеній обставині не з`ясував, чи є можливим утримання ОСОБА_1 на гауптвахті з урахуванням стану здоров`я.

З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 зазначає, що утримання його на гауптвахті є непропорційним та таким що суперечить державним інтересам, оскільки фактично усуває від виконання службових завдань особу, яка могла і повинна проходити службу на користь держави.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив, однак участь в апеляційному розгляді приймає його захисник – адвокат Дімов Д.П., який просив провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , за участі його представника.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Дімов Д.П. підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити.

Вивчивши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до положень ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ОД №676 від 13.11.2025 року, 10.11.2025 року, приблизно о 18 год. 00 хв., солдат ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця 2 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 року №1671 в групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_3 , діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов`язків, приписів, законів, інструкцій та наказів, допомагав здійснювати затримання із застосуванням заходів фізичного впливу щодо громадянина ОСОБА_2 всупереч вимогам «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560, без залучення працівників Національної поліції.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення (а.с.1-9); заявою ОСОБА_1 (а.с.10); витягами з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 року №1671 та від 26.11.2024 року №331 (а.с.20-22, 11); обов`язками стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25); поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , щодо обставин події (а.с.12-19); копією військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.26-29).

З тексту апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також матеріалів судового провадження, вбачається що, останній фактично визнає свою вину та підтвердив обставини скоєння адміністративного правопорушення, які відображені в протоколі про адміністративне правопорушення, проте не погоджується з накладеним стягненням.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП повністю доведена, а тому рішення судді районного суду щодо визнання останнього винним в скоєні адміністративного правопорушення, є законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом, уповноваженим на здійснення адміністративного затримання, та не вчиняв жодної з обов`язкових дій, що складають його зміст, тому висновок суду про фактичне адміністративне затримання є припущенням, з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 172-14 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень.

Частиною 2 ст. 172-14 КУпАП встановлена відповідальність за діяння, передбачені частиною 1 цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду.

Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади чи службових повноважень» №15 від 26.12.2003, належне здійснення правосуддя у справах про перевищення влади або службових повноважень повинно максимально сприяти захисту охоронюваних законом прав та інтересів окремих громадян, інтересів юридичних осіб, державних і громадських інтересів, зміцненню законності та правопорядку.

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Отже, перевищення влади утворює склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-14 КУпАП, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав та повноважень. Явний вихід за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для усіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Оскільки «явний вихід за межі наданих повноважень» є оціночним поняттям та у диспозиції ст. 172-14 КУпАП чітко не визначається, питання про його наявність або відсутність вирішується з урахуванням конкретних обставин.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо.

З доданого до матеріалів адміністративної справи відеозапису можливо встановити, що солдат ОСОБА_1 , разом з молодшим сержантом ОСОБА_4 та солдатом ОСОБА_5 вчиняє дії фізичного впливу до громадянина ОСОБА_2 з метою затримання та у подальшому доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 всупереч «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (лише адміністративне затримання працівником поліції разом із складанням протоколу про адміністративне затримання).

Таким чином, під час здійснення заходів оповіщення, зокрема громадянина ОСОБА_2 у складі групи оповіщення № 5 ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_1 були здійснені порушення «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 в частині перевищення заходів фізичного впливу на громадянина ОСОБА_2 , що виразилось у його фактичному затриманні не уповноваженою на це особою, без залучення працівників Національної поліції.

На думку апеляційного суду, солдат ОСОБА_1 будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця 2 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 № 1671 до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, допомагав здійснювати затримання із застосуванням заходів фізичного впливу громадянина ОСОБА_2 без залучення працівників Національної поліції, що є грубим порушенням вимог закону та «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560.

Враховуючи наведене, твердження що ОСОБА_1 не є суб`єктом, інкримінованого адміністративного правопорушення, апеляційний суд визнає безпідставними.

Разом з цим, проаналізувавши матеріали справи та доводи апелянта, суд вважає, що при обранні виду і розміру адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 суддя районного суду не в повній мірі дотримався вимог закону, оскільки не мотивував свого рішення про призначення найбільш суворого стягнення, передбаченого санкцією ч.2 ст.172-14 КУпАП.

Оцінивши сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи, дослідивши надані суду медичні документи та характеризуючи особу дані, апеляційний суд вважає, що при обранні виду і розміру адміністративного стягнення відносно останнього, суд першої інстанції не врахував даних про особу правопорушника, які могли суттєво вплинути на прийняття рішення в частині застосування виду адміністративного стягнення.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень.

Однак суд враховує, що покарання правопорушника не є самоціллю, а виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням в майбутньому.

У статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «При розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточий проти України від 15 травня 2008 року»). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява №10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року), ЄСПЛ вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи вище наведене та вирішуючи питання щодо справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді арешту з утриманням на гауптвахті в даній справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП України та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

З постанови судді вбачається, що призначивши адміністративне стягнення ОСОБА_1 у виді арешту з утримання на гауптвахті, суд не в повній мірі врахував дані про особу правопорушника та не мотивував, чому при наявності альтернативного стягнення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, призначив найсуворіше стягнення.

Вважаючи за можливе змінити постанову судді районного суду в частині накладеного стягнення, апеляційний суд враховує характер вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу порушника, який відповідно до матеріалів адміністративної справи вперше притягується до адміністративної відповідальності, визнав себе винним, є учасником бойових дій, позитивно характеризується за місцем служби, стан здоров`я, наявність хронічних захворювань.

У даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, а також в достатній мірі слугуватиме вихованню ОСОБА_1 та усвідомлення ним необхідності дотримуватись законів, статутних обов`язків, приписів, інструкцій та наказів.

Водночас, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо не врахування судом особи ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем та учасником бойових дій, та як наслідок - безпідставності стягнення з останнього судового збору.

Згідно із ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Приписами п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .

На вказані обставини суд 1-ої інстанції увагу не звернув, що свідчить про передчасність висновку щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь держави судового збору відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП.

Отже, за наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору та зміни постанови суду в частині застосування адміністративного стягнення, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково, а постанову суду 1-ої інстанції – змінити, в частині застосування адміністративного стягнення, а також стягнення з останнього судового збору.

Керуючись ст. 294 КУпАП України, апеляційний суд,

постановив

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП – змінити в частині призначення адміністративного стягнення.

Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Виключити із резолютивної частини постанови Приморського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 другий абзац щодо стягнення із ОСОБА_1 судового збору.

В решті постанову судді районного суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду Ю.І. Кравець