Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №750/12075/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/12075/25

Провадження № 2/750/228/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Слісаря А.В.,

за участю секретаря Примак Т.В.,

представника позивача - адвоката Полянської К.В.,

представника третьої особи Мхцієва В.Ч.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано рішенням суду від 08.12.2021 року. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач проживає окремо, життям дитини не цікавиться, не займається її вихованням, не забезпечує. Позивач не зверталася до суду про стягнення аліментів. Відповідач визнає вимогу про позбавлення батьківських прав про що свідчить нотаріально посвідчена заява. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню доньки, не піклується про її моральний та духовний розвиток, не цікавиться навчанням та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явилася. Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому підстав. Не заперечувала про розгляд справи та ухвалення рішення у заочному порядку.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи сповіщався завчасно і належним чином. Повістка відповідачу надсилалася за останнім відомим зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, а тому він вважається належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи у судовому засіданні щодо вирішення справи поклався на розсуд суду.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши вступні слова учасників справи, які прибули у судове засідання, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони від шлюбу мають спільну дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Відповідно до рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2021 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був розірваний. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 прізвище залишено ОСОБА_4 (а.с.10-11).

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю, що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 17.01.2024 року № 452(а.с.7) та сторонами не заперечується.

З наданої до матеріалів справи характеристики громадської організації «Школа моделей ВН» виданої 08.07.2025 р. вбачається, що ОСОБА_6 є ученицею школи моделей у якій займається з 24 березня 2025 року по цей час. Має підтримку з боку матері, яка активно сприяє розвитку дитини, зацікавлена у її особистісному та творчому зростанні. Приводить дівчинку дідусь, тато мами. Оплачує заняття мама(а.с.12).

ФОП ОСОБА_7 надав довідку від 08.07.2025 р. № 1/07 з якої вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається з 01.05.2025 року по теперішній час у спортивному клубі бойових мистецтв та тренується під керівництвом тренера. Батько ОСОБА_8 , ОСОБА_2 жодного разу не був на заняттях, до закладу дитину приводить та забирає її мати. Усі питання пов`язані із заняттями вирішує мати(а.с.13).

У наданих позивачем до матеріалів справи листах від 10.07.2025 р., приватний садок та ліцей «Унікум» вказує, що ОСОБА_9 перебуває у навчальному закладі протягом двох років: один рік у дошкільному підрозділі та один навчальний рік у початковій школі та зарекомендувала себе з позитивної сторони(а.с.16-17).

До позовної заяви додана копія заяви ОСОБА_2 , яка засвідчена приватним нотаріусом 03 січня 2024 року, згідно якої, ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Повідомив, що живе окремо від дитини, не займається її вихованням, не цікавиться станом її здоров`я і не взмозі забезпечувати. Просив справу про позбавлення його батьківських прав розглянути за його відсутності та згоден із рішенням про позбавлення його батьківських прав(а.с.30).

Відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 січня 2026 за № 7 виконавчий комітет Чернігівської міської ради як орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З висновку вбачається, що ОСОБА_2 на засіданні комісії просив, щоб його позбавили батьківських прав. Спеціалістами управління(служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, 03 грудня 2025 року, через месенджер «WhatsApp», була проведена бесіда з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час якої вона заявила, що підтримує наміри щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до себе(а.с.76-77).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно п.2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Отже, суд має виходити з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Пунктом 16 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 .

На підтвердження своїх вимог, позивач надала характеристику громадської організації «Школа моделей ВН» з якої вбачається, що дівчинку до організації приводить дідусь. Оплачує заняття мама. Характеристика видана 08.07.2025 р., при цьому вбачається, що ОСОБА_6 є ученицею школи моделей у якій займається з 24 березня 2025 року. Крім того, згідно довідки ФОП ОСОБА_7 , батько ОСОБА_8 , ОСОБА_2 жодного разу не був на заняттях, до закладу дитину приводить та забирає її мати. Усі питання пов`язані із заняттями вирішує мати. Вказана довідка видана 08.07.2025 р., а дитина займається з 01.05.2025 року.

З вказаної характеристики вбачається, що з дня зарахування дитини до організації до дня видачі цієї довідки, минуло менше чотирьох місяців, а в клубі бойових мистецтв дитина займається до дня видачі довідки менше трьох місяців.

Суд вважає, що такий незначний час не відвідування вказаних закладів, не може повною мірою характеризувати відповідача, як особу що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім того, у наданих позивачем до матеріалів справи листах від 10.07.2025 р. приватного садка та ліцею «Унікум» взагалі відсутнє посилання щодо відповідача, яке може його характеризувати з позитивної або негативної сторони.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 199/2403/18 Верховний Суд зауважив, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди не встановили у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини. Посилання суду на існування заборгованості за аліментами та не відвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов`язків.

Відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 січня 2026 за № 7 виконавчий комітет Чернігівської міської ради як орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи, що позивачем не доведено умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

При цьому, як на одну із підстав для задоволення позову, позивач посилається на заяву відповідача, яка засвідчена приватним нотаріусом 03 січня 2024 року, згідно якої, ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Повідомив, що живе окремо від дитини, не займається її вихованням, не цікавиться станом її здоров`я і не взмозі забезпечувати. Просив справу про позбавлення його батьківських прав розглянути за його відсутності та згоден із рішенням про позбавлення його батьківських прав.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд вважає, що заява відповідача в якій він відмовляється від батьківських прав на дитину та визнав позов про позбавлення його батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 10.11.2023 р. у справі № 401/1944/22.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, суд не встановив правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його доньки ОСОБА_8 .

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-283, 354, ЦПК України, ст. 164, 165 Сімейного кодексу України, суд,-

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Суддя А.В. Слісар