Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №640/32069/21 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 рокуСправа №640/32069/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Тулянцевої І. В., розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

08 листопада 2021 року Колективне мале впроваджувальне підприємство «АВЕСТ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у Київській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «В4» №5236/10-36-07-16 від 20 липня 2021 року, в частині акта перевірки щодо завищення КМВП «Авест» податкового кредиту за вересень, жовтень, грудень 2018 року, січень, лютий, квітень, червень, липень, жовтень, листопад 2019 року, січень, лютий, квітень липень, вересень, листопад 2020 року, лютий 2021 року на загальну суму 313 264,00 гривень;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форма «Р» №15237/10-36-07-16 від 20 липня 2021 року на загальну суму 7 515 гривень, в тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями 6 832 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями - 683 гривні;

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу форми «Ю» від 30 серпня 2021 року №0043288-1306-1029 з податку на додану вартість на загальну суму 7 515 гривень, в тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями 6 832 гривні, за штрафними фінансовими) санкціями - 683 гривні.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача дійшов помилкових висновків, зокрема, про порушення останнім п. 44.1 ст. 44, п 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за березень 2021 року на суму 6832 грн та завищено розмір від`ємного значення з ПДВ за березень 2021 на 544877 грн та, відповідно, протиправно виніс спірні податкові повідомлення-рішення від від 20 липня 2021 року №5236/10-36-07-16 та №15237/10-36-07-16. При цьому позивачем наголошується, що ним правомірно було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у березні 2021 року за операціями з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» в ході здійснення реальних господарських операцій. Вказані правочини недійсними в судовому порядку не визнавалися та є реальними, що посвідчується відповідними первинними документами, які по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, при цьому, акт перевірки не містить фактів, які б спростовували підтвердження цими первинними документами відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між сторонами даних правочинів. Первинні документи є достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів у вищезазначених контрагентів та настанні змін в майновому стані платника податків. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не встановлюють жодного конкретного порушення позивача вимог саме податкового законодавства в частині формування податкового кредиту. Крім того, позивачем зауважено на численні процедурні та процесуальні порушення, допущені контролюючим органом при проведенні та оформленні результатів перевірки. Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, винесені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

08 листопада 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження обставин, на яких гуртуються позовні вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, прийнято позовну заяву Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ"до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/32069/21. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

29 листопада 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. Так, на підставі направлення від 25.05.2021 №3426 виданого ГУ ДПС у Київські, області, головним державним ревізором-інспектором Броварського відділу перевірок платників юридичних осіб, управління податкового аудиту ГУ ДПС у Київській області, відповідно до п.п. 191.1.6 п. 191.1 ст. 191 п п 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.8 п. 78.1, ст.78 ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 20.05.2021 №866-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку КМВП "АВЕСТ" з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, тому числі заявленого до відшкодування з бюджету. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем завищенно рядок 10.1 Декларацій Придбання з ПДВ на митній території України по операціях, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % та нульовою ставкою” декларації з ПДВ за березень 2021 на суму 238 445 грн., а саме по взаємовідносинам з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» (код ЄДРПОУ 42457444) та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ». Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП», то відповідачем зауважується, що придбані матеріали не відповідають кількості та характеристикам товарів, які потрібні для використання при виконанні електро - монтажних робіт. Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ», то відповідачем зазначено, що позивачем не надано документів, щодо підтвердження транспортування товару. Крім того, зазначено, що згідно аналізу даних ЄРПН по ТОВ «АЛЬТЕРІАС» та ТОВ «ЛІВАЙС ГРУП» спостерігається обрив ланцюга придбання товару та неможливо дослідити реальне походження товару. Також відповідачем наголошується, що як вбачається з матеріалів справи, КМВП «АВЕСТ», не погоджуючись рішенням ГУ ДПС у Київській області, скористалось правом оскарження рішення в адміністративному порядку та звернулось із скаргою від 20.07.2021 до Державної податкової служби України. Контролюючий орган дійшов висновку, що доводи викладені в акті перевірки від №8450/10-36-07-15/13687754 про завищення податкового кредиту по взаємовідносинах КМВП «АВЕСТ» з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» за березень 2021 року на суму 238 445 грн. є необгрунтованими та підлягають скасуванню. Таким чином, рішенням ДПС України від 29.09.2021 №22113/6 скасовано ППР ГУ ДПС у Київській області від 20.07.2021 № 15236/10-36-07-16, № 15237/10-36-07-16 в частині висновків акта перевірки щодо завищення скаржником податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» за березень 2021 року на загальну суму 238 445 грн, а в іншій частині зазначені ППР залишає без змін, а скаргу — частково задовольняє. Крім того, Позивачем до позовної заяви надано ряд договорів укладених КМВП «АВЕСТ» з контрагентами, при аналізі яких встановлено відсутність підписів учасників договору, що свідчить про неможливість здійснення операцій. Отже твердження Позивача, на переконання відповідача, викладені в позовній заяві є необгрунтованими.

21 грудня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва представником відповідача надані письмові пояснення, в яких останнім, зокрема зазначено, що як вбачається з матеріалів, справи рішенням ДПС України від 29.09.2021 №22113/6 ППР від 20.07.2021 № 15236/10-36-07-16 скасовано, отже вказане податкове повідомлення-рішення є відкликаним. Крім того, рішенням ДПС України від 29.09.2021 №22113/6 ППР від 20.07.2021 № 15237/10-36-07-16 скасовано в частині висновків акта перевірки щодо завищення скаржником податкового кредиту на загальну суму 238 445 грн. При цьому, на основі викладеного, ГУ ДПС у Київській області винесено ППР від 04.10.2021 №23188/10-36-07-16, яке містить зменшену суму від`ємного значення суми податку на додану вартість. Також, відповідач наголошує, що зазначене податкове повідомлення- рішення надіслано позивачу 04.10.2021, з дотриманням норм визначених з п. 42.2. ст. 42 ПК України, тобто контролюючий орган вжив всіх заходів для належного повідомлення платника. Отже, оскаржуване Позивачем податкове повідомлення-рішення від 20.07.2021 № 15237/10-36-07-16, вважається відкликаним.

16 червня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва представником відповідача надані письмові пояснення, в яких останнім, зокрема, зазначено, що згідно даних АІС «Податковий блок» у КМВП «АВЕСТ» сума податкового боргу погашена, отже з огляду на зазначене, податкова вимога є відкликаною та її оскарження позивачем є недоцільним, а доводи викладені у позовній заяві – необгрунтованими.

13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року, відповідно до ст. 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

На підставі п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ згідно з Порядком передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №640/32069/21 передана на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

20 лютого 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №640/32069/21 розподілена судді І.В. Тулянцевій.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, прийнято матеріали справи №640/32069/21 та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, який є аналогічним за змістом відзиву на позовну заяву та письмовим поясненням , поданим до Окружного адміністративного суду міста Києва.

29 квітня 2025 року до суду за допомогою засобів електронного зв`язку від Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" надійшли пояснення в яких останній зазначив, що він повністю підтримує, заявлені ним у цій справі, позовні вимоги. Виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини, зазначені у позовній заяві, є атуальними та містяться в матеріалах справи.

20 травня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" надійшла відповідь на відзив, в якій останнім підтримано власні позовні вимоги, з зазначенням тотожних аргументів та доводів.

21 травня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог у справі №640/32069/21, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «В4» №23188/10-36-07-16 від 04 жовтня 2021 року, яким КМВП «Авест» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 313 264 гривень;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форма «Р» №15237/10-36-07-16 від 20 липня 2021 року на загальну суму 7 515 гривень, в тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями 6 832 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями 683 гривні;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5а) на користь КМВП «АВЕСТ» (код ЄДРПОУ 13687754, місцезнаходження: 07403, Київська обл., місто Бровари, вул. Москаленко Сергія, буд. 25) 4698, 96 (чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім гривень 96 копійок) гривень 96 копійок для оплати судового збору та 121 680 (сто двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у строк десять днів з дня набрання чинності судовим рішенням у справі, у випадку ухвалення рішення суду на користь КМВП «АВЕСТ» (код ЄДРПОУ 13687754).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року було задоволено заяву Колективного малого впроваджувального підприємства «АВЕСТ» про зменшення позовних вимог у справі №640/32069/21 та прийнято заяву про зменшення позовних вимог у справі №640/32069/21.

04 серпня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" надійшло клопотання про долучення доказів, щодо понесених витрат на професійну правову допомогу.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що Колективне мале впроваджувальне підприємство "АВЕСТ" (код ЄДРПОУ 13687754) є юридичною особою зареєстрованою 22.07.1991 року, про що 22.11.2004 року внесено відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зроблено відповідний запис № 1 068 120 0000 002344. Основний вид економічної діяльності: 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання.

На підставі направлення від 25.05.2021 №3426 виданого ГУ ДПС у Київській області, головним державним ревізором-інспектором Броварського відділу перевірок платників юридичних осіб, управління податкового аудиту ГУ ДПС у Київській області, відповідно до п.п. 191.1.6 п. 191.1 ст. 191 п п 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.8 п. 78.1, ст.78 ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 20.05.2021 №866-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку КМВП "АВЕСТ" (код ЄДРПОУ 13687754) з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 07.06.2021 року № 8450/10-36-07-15/13687754, яким зафіксовано встановлені цією перевіркою порушення КМВП "АВЕСТ" п. 44.1 ст. 44, п 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість в періоді, встановлено завищення від`ємного значення за березень 2021 року на суму ПДВ 528537 грн . (рядок 19 Декларації).

Висновки означеного акта перевірки обґрунтовані тим, що перевіркою достовірності і правильності визначення та врахування при розрахунку показника рядка 19 Декларації суми податкового кредиту (рядок 16 (колонка Б) Декларації) (рядок 17 (колонка Б) Декларації) встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 528537 грн., у тому числі рядок 16 (колонка Б) на суму 528534 грн., що призвело до завищення на цю ж суму показника рядка 19 Декларації. Оскільки було завищено показник рядка 19 Декларації на суму 528537 грн. показник у рядку 10.1( колонка Б) та рядку 16 Декларації внаслідок врахування всупереч п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 та абз. 2-3 п. 201.10 ст.201 ПК України при його визначенні нереальних операцій з придбання. Згідно з висновками акта перевірки, в порушення п. 44.1 ст. 44, п 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України КМВП «АВЕСТ» завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» за березень 2021 на суму 238445 грн. Проведеною перевіркою при дослідженні взаємовідносин з контрагентами шляхом проведення аналізу первинних документів, які надано КМВП «АВЕСТ», документально не підтверджено реальність операцій КМВП «АВЕСТ» з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» за березень 2021. Також неможливо підтвердити факт транспортування товарів його зберігання та здійснення господарських операцій ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» з урахуванням чисельності працюючих, великою кількістю номенклатури товарів, відсутності складських приміщень. Згідно аналізу даних ЄРПН ТОВ «АЛЬТЕРІАС» та ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» спостерігається обрив ланцюга придбання товару та неможливо дослідити реальне походження товару. Крім того, КМВП «АВЕСТ» у рядку 16.1 Декларації «Значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду» декларації з ПДВ за березень 2021 відображено показник у загальній сумі 313264 грн. Дані операції безпосередньо вплинули на формування рядка 19 Декларації з ПДВ за березень 2021 року. Посадовими особами КМВП «АВЕСТ» по операціях зазначених у рядку 16.1 Декларацій «Значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду» декларації з ПДВ за березень 2021 року не надано жодних підтверджуючих первинних документів в ході перевірки та до заперечення на акт перевірки. Таким чином, в порушення п. 44.1 ст. 44 п 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України КМВП «АВЕСТ» завищено податковий кредит на суму 313264 грн.

25 червня 2021 року, не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки від 07.06.2021 року № 8450/10-36-07-15/13687754, КМВП «АВЕСТ» були направлені до контролюючого органу письмові заперечення №25-06-01/2021.

Листом ГУ ДПС у Київській області №27130/6/10-36-07-16 від 13.07.2021 «Про розгляд заперечень» було повідомлено позивача, що акт документальної позапланової виїзної перевірки від 07.06.2021 року № 8450/10-36-07-15/13687754 викладено у наступній редакції: «За результатами розгляду заперечення КМВП «АВЕСТ» порушено п. 44.1 ст. 44, п 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2021 року на суму 6832 грн та встановлено завищення від`ємного значення з ПДВ за березень 2021 року на суму ПДВ 528537 грн.»

На підставі висновків акта перевірки від 07.06.2021 року № 8450/10-36-07-15/13687754 ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2021 року:

- форми «В4» №15236/10-36-07-16, яким КМВП «АВЕСТ» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 544877 грн., зазначеного при декларуванні за березень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.04.2021 №9091402712;

- форми «ПС» № 15237/10-36-07-16, яким КМВП «АВЕСТ» на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 7515 грн, з яких за основним платежем 6832 грн та штрафними (фінансовими) санкціями 683 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, КМВП «АВЕСТ» подано до Державної податкової служби України скаргу від 12.08.2021 року, за результатами розгляду якої Державна податкова служба України прийнято рішення від 29.09.2021 року №22113/6/99-00-06-01-05-06, відповідно до якого, керуючись главою 4 розділу ІІ ПК України, Державна податкова служба України скасовує ППР ГУ ДПС у Київській області від 20.07.2021 №15236/10-36-07-16, №15237/10-36-07-16 в частині висновків акта перевірки щодо завищення скаржником податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» за березень 2021 року на загальну суму 238445 грн., а в іншій частині зазначені ППР залишає без змін, а скаргу – частково задовольняє.

На підставі рішення ДПС України від 29.09.2021 року №22113/6/99-00-06-01-05-06, ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2021 року форми «В4» №23188/10-36-07-16, яким КМВП «АВЕСТ» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 313264 грн., зазначеного при декларуванні за березень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.04.2021 №9091402712.

Незгода позивача з вказаним податковими повідомленнями-рішеннями стала підставою для звернення КМВП «АВЕСТ» до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України (далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до приписів пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до підпунктів 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

-придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

-ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б)залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від`ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об`єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов`язання) та від`ємником (податковим кредитом). Від`ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії - віднімання, і в силу дії об`єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Таким чином, фінансовий результат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Згідно зі ст.1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.

З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підвереджують факт її проведення.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

Судом встановлено, що висновки контролюючого органу про завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2021 року по операціям з контрагентами: ТОВ «АЛЬТЕРІАС», ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП», ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ».

Так у акті перевірки від 07.06.2021 року № 8450/10-36-07-15/13687754, щодо взаємовідносин позивача з:

- ТОВ «АЛЬТЕРІАС» - зазначається про те, що згідно аналізу даних ЄРПН спостерігається обрив ланцюга придбання товару та неможливо дослідити реальне походження товару;

- ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» - зазначається про те, що згідно аналізу даних ЄРПН спостерігається обрив ланцюга придбання товару та неможливо дослідити реальне походження товару;

- ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» зазначається про ненадання документального підтверджено реальності операцій КМВП «АВЕСТ» з ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП» за березень 2021;

- ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» зазначається про неможливість підтвердження факту транспортування товарів, його зберігання та здійснення господарських операцій ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» з урахуванням чисельності працюючих, великою кількістю номенклатури товарів, відсутності складських приміщень.

При цьому, суд вказує, що в акті перевірки контролюючим органом не надано оцінку господарським взаємовідносинам позивача з його контрагентами на підставі наданої до перевірки первинної документації та документів бухгалтерського та податкового обліку.

Суд встановив, що позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій та існування зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказами на підтвердження отримання позивачем робіт.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій з контрагентами позивача, суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Контролюючим органом також до суду не надано будь-яких заперечень щодо того, що всі податкові накладні, виписані вищевказаними контрагентами позивача, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому до них не наведено жодних зауважень.

Як вже зазналось у відповідності пп. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Саме первинними документами підтверджується факт здійснення господарської діяльності в обсязі та з відповідною метою, що визначена договором.

Щодо посилань відповідача на те, що правочини, укладені з цими контрагентами, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, підтвердженням чого, на думку контролюючого органу, є наявність податкової інформації про відсутність у цих підприємств необхідних для здійснення господарської діяльності трудових та виробничих ресурсів, транспортного, виробничого та торгівельного обладнання, основних засобів, а також складських приміщень тощо суд зазначає, що жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Відсутність у вказаного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.

Однак, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження неможливості залучення трудових ресурсів за цивільно-правовими угодами, що мають у власному розпорядженні транспортні засоби для здійснення постачання/перевезення відповідної продукції. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

При цьому, суд також враховує те, що відповідачем не надано доказів визнання недійсними у судовому порядку договорів, укладених позивачем з його контрагентами. Виконання позивачем та його контрагентами зобов`язань за договорами підтверджується зібраними по справі доказами.

На думку суду, необґрунтованими є й посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно ТОВ «АЛЬТЕРІАС», ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП», ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ», оскільки вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом також в постановах від 11.11.2021 року у справі №813/1345/16, від 19.01.2021 року у справі №808/1996/18, від 07.06.1022 року у справі №826/11447/16, від 06.10.2021 року у справі №120/847/20-а, від 27.04.2022 року у справі №200/5932/19-а.

Так, на переконання суду, неможливо дійти з інформації, що міститься в ІТС "Податковий блок" за відсутності безпосереднього дослідження контролюючим органом фінансово - господарської діяльності даного суб`єкта господарювання, в тому числі щодо наявних обсягів сировини (запасів минулих періодів та їх фактичний стан який міг вплинути на кінцевий об`єм/площу виготовлених ТМЦ).

Про такий висновок суду свідчить правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.05.2021 року у справі №804/5965/16, згідно якої, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як доказ нереальності здійснення господарських операцій, є безпідставною, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 18.06.2021 року у справі № 320/7061/19, згідно якої, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Варто зазначити, що в Акті перевірки більшість доводів податкового органу, за яких останній зробив висновок про нереальність господарських операцій за договорами, укладеними позивачем із ТОВ «АЛЬТЕРІАС», ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП», ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ», стосуються або цих контрагентів, або їх контрагентів.

Також, Верховний Суд у Постанові від 21.01.2021 року по справі №804/959/16 зазначив, що що визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів, і таке дослідження має бути здійснено на підставі первинних документів, які мають бути належним чином оформлені, в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення таких операцій і є підставою для формування податкового обліку платника податків. У справі, що розглядається, позивачем було надано до судів першої та апеляційної інстанції оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства первинні документи (договори, договори постачання, накладні та податкові накладні, видаткові накладні, документи на підтвердження здійснення оплати по договорам укладеним з відповідними контрагентами, посвідчення відповідності, рахунки-фактури, копії довіреностей на відповідних відповідальних осіб за постачання/прийняття матеріальних цінностей (товарів), документи на перевезення товарів (містять всю необхідну інформацію щодо транспортування продукції, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, пункт навантаження/розвантаження, найменування вагону, прізвища та підписи відповідальних осіб, відомості про вантаж, маса товару, підпис та печатка перевізника) та їх розвантаження на складські приміщення та інші документи), які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано судам попередніх інстанцій належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами за перевіряємий відповідачем період.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на те, що по ланцюгу господарських відносин з придбання/продажу товару, у 3-й та 4-й ланці є суб`єкти господарської діяльності, у яких, за податковою інформацією, відсутня податкова звітність про наявність ресурсів для здійснення господарської діяльності, та/або відсутня інформація щодо наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності є безпідставними, оскільки відповідачем не було надано судам першої та апеляційної інстанції жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у будь-яких господарських відносинах з такими суб`єктами господарської діяльності.

Відтак, ті обставини, що у ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які містять ознаки «ризикових», є лише приводом для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності.

При цьому, відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між КМВП «АВЕСТ» та його безпосередніми контрагентами.

Також, в матеріалах справи відсутні докази встановлення контролюючим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Контролюючим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаним контрагентом, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарська операція, яка є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулась.

Так, рух активів при здійсненні вказаної операції підтверджується документами про оплату, накладною, укладеним договором, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та досліджені судом.

Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу 198, 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних у всіх первинних документах та документах бухгалтерської звітності (договори, рахунки, банківські виписки), а також не зазначав про порушення вимог чинного податкового законодавства при їх формуванні.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності з контрагентами позивача пов`язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, які на думку податкового органу неналежним чином здійснюють свою діяльність, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Велика палата Верховного суду дійшла висновку, що вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду доказів того, що позивач приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.

На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарські операції, які є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулись.

Так, рух активів при здійсненні вище вказаних операцій підтверджується документами про оплату, накладними, укладеними договорами, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та були досліджені судом.

Крім того, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних у всіх первинних документах та документах бухгалтерської звітності (договори, рахунки, банківські виписки), а також не зазначав про порушення вимог чинного податкового законодавства при їх формуванні.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 року у справі №360/1283/20, та від 03.03.2023 року у справі № 804/644/16.

До того ж змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України. Предметом розгляду в цій справі є виключно стадія правильності та правомірності зупинення та відмови в реєстрації податкових накладних, а не реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2022 року по справі №500/2237/20).

У контексті наведеного слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Також суд зазначає, що від`ємне значення сформоване за результатами взаємовідносин з контрагентами, визначене вірно у частині, враховуючи правомірність формування сум податкового кредиту та підтвердження його виникнення. Від`ємне значення суми ПДВ виникає у разі, коли податковий кредит платника більший за податкове зобов`язання, враховуючи, що податковий кредит позивачем сформовано вірно, його формування підтверджено всіма первинними документами, сума від`ємного значення не потребує коригування.

Відтак у даному випадку суд вважає, що висновок про нереальність здійснених операцій між КМВП «АВЕСТ» з ТОВ «АЛЬТЕРІАС», ТОВ «БУД ПРАЙМ ГРУПП», ТОВ «БУДСЕРВІС МДК» та ТОВ «ДЖЕТАСТРОЙ» є необґрунтованим, зроблений без посилання на відповідні докази (акти перевірок, зустрічних звірок, рішення суду), тобто висновки контролюючого органу мають суб`єктивний характер та є нічим іншим ніж припущенням.

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2021 року форми «В4» №23188/10-36-07-16, яким КМВП «АВЕСТ» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 313264 грн., зазначеного при декларуванні за березень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.04.2021 №9091402712, а також податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2021 року форми «ПС» № 15237/10-36-07-16, яким КМВП «АВЕСТ» на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 7515 грн, з яких за основним платежем 6832 грн та штрафними (фінансовими) санкціями 683 грн є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання КМВП «АВЕСТ» про встановлення судового контроль за виконанням судового рішення та зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Київській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у строк десять днів з дня набрання чинності судовим рішенням у справі, суд зазначає наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За ч. 5 ст. 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Правові норми, закріплені у ч. 1 ст. 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п. 41 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 382 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.07.2018 у справі № 235/7638/16-а.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій, повязаних із його заявою. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18 та від 11.06.2020 у справі №640/13988/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 зазначив, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Разом з тим, позивачем не доведено необхідності встановлення судового контролю під час ухвалення даного рішення, відповідних доказів до матеріалів справи не надано.

Оскільки, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, та позивачем не доведено, що відповідачами рішення суду не буде виконано, суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4698, 96 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 121680,00 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 16.06.2021 року між адвокатським бюро «Сюренкоі партнери» (адвокатське бюро) та Колективним малим впроваджувальним підприємством «АВЕСТ» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №16-06/2021, згідно із п.1.1 якого адвокатське об`єднання приймає та зобов`язуєтьсч надати правову допомогу з представництва інтересів клієнта у досудовому та судовому врегулюванні спору, який виник на підставі проведеної податкової перевірки діяльності Клієнта, за результатами якого ГУ ДПС у Київській області складено акт перевірки від 07.06.2021 №8450/10-36-07-15/13687754 (надалі акт перевірки), шляхом складення та направлення заперечення на акт перевірки та у разі необхідності оскарження у Київському окружному адміністративному суді податкового повідомлення-рішення, яке буде винесено в разі відхилення заперечень за результатами складеного акту перевірки.

Відповідно до п.п. 1.2 цього договору, надання правової допомоги за Договором буде здійснюватися шляхом вивчення представлених Клієнтом документів, аналізу чинного законодавства та судової практики, розроблення правової позиції, складання процесуальних документів та інших документів правового характеру, надання Клієнту усних і письмових консультацій з правових питань, представлення інтересів клієнта в судових та інших органах, в ГУ ДПС у Київській області, ДПС України та її структурних та відокремлених підрозділах, а також в інших формах, узгоджених з Клієнтом та таким, що не суперечать чинному законодавству, в порядку визначеному цим Договором та додатковими угодами до нього.

Пунктом 6.2 цього Договору, зокрема, передбачено, що гонорар Адвокатського об`єднання обчислюється в фіксованому розмірі, сплачується в національній валюті України, та становить 81120 гривень 00 копійок, без ПДВ, що становить еквівалент 3000,00 доларів США за курсом продажу доларів США наУкраїнський міжбанківській валютній біржі на момент закриттч торгів станом на дату, що передує даті підписання цього договору (відповідно до інформації в розділі «Продаж», опублікованого на сайті і становить 27,04 гривень за 1 долар США.

Відповідно п. 7.1 цього Договору, клієнт оплачує гонорар на умовах 100% передплати на підставі виставленого рахунку.

Додатковою угодою №1 від 04 листопада 2021 року до Договору про надання правової допомоги №16-06/2021 від 16.06.2021 року, на підставі п.6.7 договору про надання правової допомоги №16-06/2021 від 16.06.2021 року у зв`язку із збільшенням затрат часу і обсягу роботи, необхідного для надання правової допомоги, Сторони дійшли згоди про збільшення розміру гонорару , визначеному у п. 6.2 Договору. У зв`язку з чим Сторони дійшли згоди внести зміни до п. 6.2 Договору та замінити речення «та становить 81120,00 грн. без ПДВ, що становить еквівалент 3000,00 доларів США», виклавши його в наступній редакції «та становить 121680,00 грн. без ПДВ, що становить еквівалент 4500,00 доларів США». Клієнт оплачує різницю гонорару у сумі 40560,00 грн.на умовах 100% передплати протягом 3 календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Оплата вартості послуг (гонорару) була здійснена Колективним малим впроваджувальним підприємством «АВЕСТ», що підтверджується, платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №312 від 16.06.2021 року у сумі 81120,00 грн. та платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №474 від 08.11.2021 року у сумі 40560,00 грн.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 121680,00 грн.

Судом наголошується, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у власному відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 18 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» зазначив, що заявлена до стягнення сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 121680,00 грн. є явно безпідставно завищеною та неспівмірною із понесеними витратами адвоката на надання правничої допомоги. На переконання відповідача, не зрозуміло, яким чином було вираховано вказану суму у розмірі 121680,00 грн. і чому саме така сума, тобто відсутній детальний розрахунок витраченого часу і наданих послуг та їхня вартість

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рышенні відповідача, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.05.2023 у справі №340/8992/21, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Також суд зауважує, що норма 134 КАС України яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в даному випадку не застосовується, оскільки в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді, отже, витрати на професійну правничу допомогу є доведеними, наявні документи на підтвердження надання такої допомоги, однак витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними з урахуванням складності справи.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, ту обставину, що дана справа не є складною, а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру правничої допомоги, суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 6680,00 грн.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу в сумі 115000,00 грн, про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 241-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" (код ЄДРПОУ 13687754, місцезнаходження: 07403, Київська обл., місто Бровари, вул. Москаленко Сергія, буд. 25) до Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» №23188/10-36-07-16 від 04 жовтня 2021 року, винесене Головним управлінням ДПС у Київській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 15237/10-36-07-16 від 20 липня 2021 року, винесене Головним управлінням ДПС у Київській області.

Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5а) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Колективного малого впроваджувального підприємства "АВЕСТ" (код ЄДРПОУ 13687754, місцезнаходження: 07403, Київська обл., місто Бровари, вул. Москаленко Сергія, буд. 25) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4698, 96 грн. (чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім гривень 96 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6680,00 грн. (шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок).

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева