Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №607/16760/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2026 Справа №607/16760/25 Провадження №2/607/1707/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Лазоренко Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом Дочірнього підприємства «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути із відповідача заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 18574,64 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ДП «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз», як постачальник, поставило ОСОБА_1 , як споживачу та власнику приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обсяги природного газу, а останній їх фактично прийняв. Свої зобов`язання позивач виконував в повному обсязі, надавши послуги з постачання природного газу споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), натомість відповідач зобов`язання в частині оплати послуг з газопостачання не виконує. Згідно з особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01.08.2025 за вказаним помешканням наявна заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 18574,64 грн.

Ухвалою судді від 30.09.2025 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки жодних договорів про надання послуг він з позивачем не укладав. Позивачем не доведено, що відповідач, який є власником приміщення, використовував природний газ та вносив плату за надання послуг і таким чином акцептував договір.

У судове засідання 03.03.2026 представник позивача не з`явився. Представник Чеканівський В.Р. подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 03.03.2026 не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 16.00 год. 05.03.2026, в яке учасники справи не з`явились.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, здійснює розгляд справи без участі сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 з 03.04.2024 (дата державної реєстрації права власності).

Згідно із довідкою ДП «Газпостач» ТОВ «Тернопільміськгаз» від 01.08.2025, позивач до квітня 2022 року (включно) здійснював забезпечення природним газом квартири АДРЕСА_2 , споживач: ОСОБА_1 , на ім`я якого відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 , відповідач періодично здійснював часткові оплати за поставлений газ, останній платіж здійснив у грудні 2022 року на суму 1640 грн, заборгованість станом на дату формування довідки 18574,64 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами пункту 2 частини другої статті 13 вказаного Закону, споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями частини першої статті та другої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

При цьому, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

В силу вимог пункту 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує (частини 1, 4 статті 319 ЦК України).

За приписами статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна. Власник несе витрати на утримання належного йому майна, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою житлово-комунальних послуг, якщо інше не встановлено договором чи законом. Водночас покладення обов`язку з утримання майна та оплати комунальних послуг на особу, яка не є власником відповідного об`єкта нерухомості, можливе лише за умови наявності між такою особою та власником або виконавцем послуг відповідного зобов`язального правовідношення (наприклад, договору найму, оренди, управління тощо) або за умови належного доведення факту реального користування послугами та виникнення з цього приводу грошового зобов`язання.

Правова позиція про те, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається в першу чергу на власника майна або на особу, яка фактично отримує відповідні послуги, підтверджується сталою судовою практикою Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зазначено, що реєстрація місця проживання особи у житловому приміщенні не є достатньою та самостійною підставою для покладення на неї обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг у разі відсутності права власності або фактичного користування житлом.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22), у якій суд вказав, що обов`язок сплачувати комунальні платежі виникає у власника майна або особи, з якою виконавець послуг перебуває у зобов`язальних відносинах, а не у будь-яких зареєстрованих у приміщенні осіб.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033св20) суд наголосив, що набуття особою права власності на майно не покладає на неї обов`язку сплачувати борги попереднього власника за отримані ним житлово-комунальні послуги, якщо в договорі відчуження не було прямо встановлено такого обов`язку. Верховний Суд також зазначив, що договори про надання житлово-комунальних послуг не обтяжують майно, а отже, зобов`язання не переходять до іншої особи лише через зміну власника.

Положеннями статей 526, 610, 611 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а порушення зобов`язання (його невиконання або неналежне виконання) тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги позивач повинен довести існування між сторонами зобов`язання, факт надання відповідачеві послуг, їх обсяг, вартість та невиконання відповідачем обов`язку з оплати, а також належність відповідача до кола осіб, на яких покладається відповідний обов`язок.

Звертаючись до суду з даними позовом позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за фактично спожитий обсяг природного газу за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2018 по 30.04.2022 в розмірі 18574,64 грн.

Проте, згідно з письмовими доказами долученими позивачем до позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру лише 03.04.2024.

При цьому, зареєстроване місце проживання відповідача з 07.02.2012 за адресою АДРЕСА_3 .

Таким чином, позивач не довів існування у ОСОБА_1 грошового зобов`язання з оплати послуг з постачання природного газу за період, заявлений до стягнення.

Оскільки встановлено, що відповідач не був власником спірної квартири, а матеріали справи не містять будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували виникнення у нього грошового зобов`язання з оплати послуг з постачання природного газу у спірний період, зокрема споживання газу, правові підстави для покладення на нього відповідальності за заявлену позивачем заборгованість відсутні, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Так як у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Дочірнє підприємство «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз», код ЄДРПОУ - 39456152, місцезнаходження - вул. Г. Коллонтая, 2, приміщення А, м. Тернопіль.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання – АДРЕСА_3 .

Рішення складено та підписано 05.03.2026.

Головуючий суддя П. Я. Стельмащук