Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №606/108/26 — Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/108/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м.Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Мельник А.В.

за участю секретаря судового засідання Кавалко В.С.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Теребовлянська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Теребовлянської міської ради Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Теребовлянська державна нотаріальна контора, у якій просить визнати за нею право власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог, вказує на те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 , який є батьком позивача, з ним була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_3 , мати позивача, та сама позивач.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів приналежний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - позивачу. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все належне йому майно, зокрема на житловий будинок.

Позивач звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, але державний нотаріус Теребовлянської державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Враховуючи вказані обставини, позивач звернулася до суду для визнання права власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 за рішенням суду.

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 03.02.2026 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 05.03.2026.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, однак у позовній заяві просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Представник відповідача Теребовлянської міської ради Тернопільської області (ОТГ) в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Теребовлянська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до вимог частини третьоїстатті 200 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК України) за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За вказаних обставин, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до довідок виданих Могильницьким старостинським округом Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 21.01.2026, за № 16/09-08/19, 16/09-08/20, копії погосподарської книги (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за 1991-1995 роки слідує, що на день смерті ОСОБА_2 разом з ним були зареєстровані та проживали по АДРЕСА_1 , його дочка- ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_3 , станом на 15.04.1991 господарство мало статус робітничого двору, в ньому були зареєстровані та проживали: голова - ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 , дочка- ОСОБА_1 (а.с. 7, 8, 11).

Згідно копії довідки Теребовлянського бюро технічної інвентаризації за № 156 від 22.05.2025, власником житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , однак право власності не зареєстроване (а.с.17).

04.08.2023 ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений старостою сіл Нова Могильниця та Стара Могильниця, яким заповів приналежний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в користь ОСОБА_1 , приналежну йому на праві приватної власності земельну ділянку загальноюплощею 2,39 га, кадастровий номер якої 6125086900:01:002:0053 в користь ОСОБА_4 (а.с. 9).

Даний заповіт на день смерті ОСОБА_2 не змінювався і не скасовувався.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 20.02.2025, виданого Теребовлянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Теребовля, Тернопільського району, Тернопільської області (а.с.10).

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданої Теребовлянською державною нотаріальною конторою за №682/02-14 від 11.10.2025, слідує, що відсутнє та не зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дружина померлого ОСОБА_3 не претендує на обов`язкову частку, про що подала відповідну заяву до нотаріальної контори. 19.05.2025 заведена спадкова справа №106/2025 за заявами спадкоємців за заповітом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок (а.с.34).

Згідно копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 22.05.2025, виданого Теребовлянським бюро технічної інвентаризації, замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 , вищевказаний житловий будинок має загальну площу 95,5 кв.м., з якої житлова 63,8 кв.м (а.с.12-16).

Відповідно до копії звіту про оцінку майна висновку про вартість майна -житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 станом на 19.11.2025 становить 205300 грн 00 коп. (а.с.21).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За змістом частин першої, другої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини, що визначено частиною першою статті 1269 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За даними п.п. 4.16 п. 4 глави 10 розділу II "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Підпунктом 4.19 п. 4 глави 10 розділу II вказаного порядку передбачено, що за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Як роз`яснено в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Майнові правовідносини господарства робітника були врегульовані загальними нормами цивільного, земельного та сімейного права. Він не мав статусу колгоспного двору, а тому немає підстав застосування до правовідносин у цій справі норм ЦК УРСР 1963 року, у тому числі за аналогією закону.

Відтак, слід керуватися вимогами Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року, за яким суб`єктами права спільної сумісної власності вважалося подружжя.

Так, згідно з частини першої статті 22 даного Кодексу майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до частини першої статті 28Кодексу пр ошлюб та сім`ю УРСР в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, виходячи із правових норм, які діяли на момент виникнення права власності на спірне будининковолодіння, воно є майном, набутим подружжям за час шлюбу.

А відтак, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як подружжю належало по 1/2 частині домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 належала 1/2 частка спірного домоволодіння, однак у визначеному законом порядку він не оформив своє право власності на нього. За життя ОСОБА_2 склав заповіт, у якому заповів належний йому житловий будинок в користь позивача по справі. ОСОБА_3 , як дружина померлого ОСОБА_2 , не претендує на обов`язкову частку у спадковому майні, про що подала відповідну заяву до нотаріальної контори. Інших осіб, які незалежно від змісту заповіту, мали б право на обов`язкову частку у спадковому майні, не встановлено. Однак, позивач не може отримати свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, тому право позивача має бути захищено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане майно, тобто на 1/2 частку житлового будинку, оскільки спадкодавцю ОСОБА_2 належала саме 1/2 частка, а не цілий житловий будинок, як зазначає у позові позивач.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно частини другої статті 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.

Враховуючи вищенаведене, визнання позову відповідачем, а також те, що через відсутність державної реєстрації права власності та правовстановлюючих документів на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, позивач не може реалізувати своїх спадкових прав, а тому її право підлягає судовому захисту, а позов до часткового задоволення шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 4, 12, 200, 247, 265, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 392, 1216, 1217, 1218, 1268, 1270 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Теребовлянська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: Теребовлянська міська рада Тернопільської області (об`єднана територіальна громада), місцезнаходження: вул. Кн.Василька, 104А, м. Теребовля, Тернопільської обл., код ЄДРПОУ 04058456;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Теребовлянська державна нотаріальна контора Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: вулиця Кн.Василька, 108, місто Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02900570.

Повний текст рішення суду складено 05.03.2026.

Суддя А.В.Мельник