Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №592/20825/25 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/20825/25

Провадження №2/592/772/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в особі: судді Фоменко І.М., за участю секретаря судового засідання Щербань Г.Г., без фіксації процесуальної дії за допомогою технічних засобів, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач через свого представника звернулася до суду із вказаним цивільним позовом, який підтримала у заяві про розгляд справи без її участі, та вимоги мотивує тим, що 22.03.1990 року виконавчий комітет Сумської міської ради народних депутатів прийняв рішення № 55 «Про надання звільнених житлових приміщень», яким надала ОСОБА_2 та членам її родини у користування квартиру АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі проживали: ОСОБА_2 з 28.08.1990 по теперішній час; ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_2 ) з 28.08.1990 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 (донька ОСОБА_2 ) з 23.06.1998 по 27.10.2016 року; ОСОБА_6 (онука ОСОБА_2 ) з 16.12.2004 по 27.10.2016 року; ОСОБА_3 (син ОСОБА_2 ) з 25.12.2000 по 2021 рік. Його місце проживання досі зареєстровано за вказаною адресою.

Син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не проживає за вказаною адресою з 2021 року. Постійно мешкає за кордоном, не бере участі в утриманні житлового приміщення, не сплачує комунальні платежі, особистих речей в кімнаті не має, участі в побуті не бере і взагалі кімнатою не цікавиться. Таким чином, відповідач добровільно припинив користування житловим приміщенням, що є підставо для втрати права користування ним. Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження своїми правами, зокрема, неможливість оформити житлову субсидію.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 25.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження в даній цивільній справі та призначено судове засідання з викликом сторін.

Позивач ОСОБА_2 , повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася.

Представник позивача адвокат Мальована І.Ю. повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності, підтримала позовні вимоги, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Засобами поштового зв`язку направив на адресу суду заяву, в якій зазначив, що він проживає разом із сім`єю за кордоном, повертатися в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 не планує; не заперечує проти визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Представник відповідача адвокат Ломака Ю.М. у судове засідання не з`явився. Подав заяву, в якій не заперечував проти визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22.03.1990 року виконавчий комітет Сумської міської ради народних депутатів прийняв рішення № 55 «Про надання звільнених житлових приміщень», яким надала ОСОБА_2 та членам її родини у користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

Як вбачається із копії поквартирної картки, вказаній квартирі проживали: ОСОБА_2 з 28.08.1990 по теперішній час; ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_2 ) з 28.08.1990 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12); ОСОБА_5 (донька ОСОБА_2 ) з 23.06.1998 по 27.10.2016 року; ОСОБА_6 (онука ОСОБА_2 ) з 16.12.2004 по 27.10.2016 року; ОСОБА_3 (син ОСОБА_2 ) з 25.12.2000. Його місце проживання досі зареєстровано за вказаною адресою (а.с.10).

З Акту про фактичне місце проживання від 15.12.2025 року, складеному мешканцями будинку АДРЕСА_4 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 , проживає ОСОБА_2 одна. Її син ОСОБА_3 не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 з 2021 року (а.с.13).

За твердженням позивача, її рідний син ОСОБА_3 з 2021 року не проживає в цій квартирі, постійно проживає за кордоном. Відповідач житловим приміщенням не користується, участі в оплаті житлово-комунальних послуг не приймає, адресовану їм кореспонденцію не отримує, його особисті речі в квартирі відсутні, жодним чином долею квартири вони не цікавляться.

Крім того, сам відповідач ОСОБА_3 підтвердив вказані факти і не заперечував щодо визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Між сторонами виникли цивільно-правові відносини, які регулюються Цивільним законодавством про право власності.

Згідно положень ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Житловий кодекс України 1983 року втратив чинність 15 лютого 2026 року, крім окремих статей, з прийняттям Закону № 4751-IX «Про основні засади житлової політики».

За загальним правилом ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Крім того, згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 12.10.2012, тривала відсутність, відсутність наміру повернутись, а також неприймання участі в оплаті та утриманні житла є підставами для втрати права користування житлом, у тому числі в гуртожитку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України вбачається, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається із ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до норм ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого: письмовими, речовими і електронними доказами , показаннями свідків.

Таким чином, зважаючи на викладене, беручи до уваги встановлені судовим розглядом обставини справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих позивачем доводів у їх сукупності, за наявності підтвердженого факту відсутності відповідачів понад один рік без поважних причин у домоволодінні за місцем реєстрації, з урахуванням позиції відповідача, який не заперечував проти задоволення позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .

За таких обставин, позовні вимог підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 76-83, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення виготовлено 10 березня 2026 року.

Суддя Ірина ФОМЕНКО