Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №757/26676/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26676/25-ц

пр. 2-4133/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Петренка Дмитра Олександровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , згідно вимог якого остання просить визнати виконавчий напис приватного нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, реєстровий № 9347 виданий 03.10.2017р. (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 19, прим, з №°1 по №° 10 (групи прим. №° 19) (в літ. А), яким запропоновано стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ: 14360570, 01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) заборгованість за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що виконавчий напис від 03.10.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 9347 не підлягає виконанню, з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, а також наголошує про його повне не визнання та безумовну незгоду, відхиляє і заперечує щодо кожної обставини наведеної у ньому, з огляду, що існують беззаперечні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із наявністю спору про право та суми заборгованості, яка ним стягується.

Ухвалою судді від 12.06.2025 у цивільній справі відкрито провадження та визначено розглядати за правилами спрощеного провадження.

13.06.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.

04.07.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що відповідач правомірно звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а нотаріус правомірно в межах строків, встановлених ст.88 Закону України "Про нотаріат" та п. 3.1. гл. 16 Розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 22.02.2012 р. № 296/5, вчинив виконавчий напис. Окрім цього, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за формальними ознаками на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і нотаріус не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Дана правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 910/12265/20.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, відповідач вказує, що виконавчий напис був вчинений нотаріусом у відповідності до чинного законодавства, підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії у нотаріуса не було.

Окрім цього, відповідач просив застосувати строки позовної давності, так як позивач звернувся до суду в червні 2025 року - тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови позивачу у задоволенні його позову до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" згідно з частинами 3,4 ст.267 ЦК України.

10.0.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

10.07.2025 до суду надійшло клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та відмову у застосуванні строку позовної давності, мотивуючи тим, що оскаржуваний напис вчинений після смерті ОСОБА_2 та про вчинення зазначеного виконавчого напису позивачці стало відомо абсолютно випадково, після того, як нотаріус Першої харківської державної нотаріальної контори Тиндик І.В. в квітні 2025 року в усній формі повідомила про наявність певного арешту на майні, який може перешкодити видачі свідоцтва про право на спадщину, при цьому, підставу такого арешту виконавчий документ, в рамках виконання якого накладено арешт, повідомлено не було, нотаріус лише порадив звернутись до адвоката, з метою з`ясування причин та обставин накладення арешту.

Після цього, 01 травня 2025 року позивач звернулася до Адвокатського об`єднання «АЛЬФА» з проханням надання їх правничої допомоги, зокрема щодо з`ясування обставин накладення арешту, підстави такого арешту тощо.

Таким чином, 01 травня 2025 року позивачці стало відомо, яким державним виконавцем та в рамках якого виконавчого провадження було накладено арешт.

15.10.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва позовну заяву було залишено без руху.

14.11.2025 та 19.11.2025 позивачем були виправлені недоліки та подана уточнена позовна заява.

10.02.2026 до суду надійшов лист приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича про розгляд справи у його відсутність.

19.02.2026 до суду з`явилася представник відповідача та подала заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до приписів ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи неявку всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що 25.03.2011 р. між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, шляхом підписання Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, згідно якого позичальник отримав платіжну картку кредитка "Універсальна".

Підписавши Анкету-заяву від 25.03.2011 року, ОСОБА_2 надав згоду, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять договір про надання банківських послуг. Умови та Правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті ПриватБанку, які позивач зобов`язався виконувати.

03.10.2017 р. приватним нотаріусом Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис № 9347, яким запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.03.2011 року у розмірі 72834,24 грн. та витрати по вчиненню виконавчого напису у сумі 1800 грн.

Наряду з вказаним, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Фізичною особою вважається людина, як учасник цивільних правовідносин, що узгоджується з приписами ст. 24 ЦК України. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України).

Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Виконавчий напис - це правочин, який створює обов`язок для конкретного суб`єкта, а відтак, оскільки померла особа перестає бути суб`єктом права, на неї неможливо покласти нові обов`язки або звернути стягнення як на «боржника».

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості.

Чинним законодавством не передбачено стягнення заборгованості з фізичної особи цивільна правоздатність якої припинена внаслідок смерті.

У разі смерті боржника виникає питання про перехід боргу до спадкоємців (процесуальне правонаступництво).

Визначення обсягу боргу та того, хто саме є спадкоємцем, виходить за межі компетенції нотаріуса при вчиненні напису. Це робить заборгованість спірною за замовчуванням.

Окрім цього, згідно з п. 2.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус має перевірити, чи отримав боржник вимогу про погашення боргу, а померла особа не може отримати повідомлення/вимогу.

Відсутність підтвердження отримання вимоги (або неможливість її отримання через смерть) є прямою підставою для відмови у вчиненні напису.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності при вирішенні спору, суд, зазначає наступне.

Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.

Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв`язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.

Нормами цивільного законодавства, а саме 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 07.11.2018 р. у справі № 372/1036/15-ц (пр. № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц (пр. № 14-140цс18).

Межі застосування позовної давності встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (п.36 постанови Велика Палата Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Під час судового розгляду встановлено, що оскаржуваний напис вчинений після смерті ОСОБА_2 та про вчинення зазначеного виконавчого напису позивачці стало відомо, що 01 травня 2025 року позивачці стало відомо, яким державним виконавцем та в рамках якого виконавчого провадження було накладено арешт.

Так, до суду позивач звернулася з даним позовом 04.06.2025, тому суд приходить до висновку, що позовна заява пред`явлена в межах строків позовної давності.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та як наслідок за таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, та за вказаних підстав заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, а тому виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 256, 257, 261, 265 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Петренка Дмитра Олександровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, реєстровий № 9347 виданий 03.10.2017р. (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 19, прим, з №°1 по №° 10 (групи прим. №° 19) (в літ. А), яким запропоновано стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ: 14360570, 01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) заборгованість за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ: 14360570, 01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір 968, 96 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19 лютого 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА