Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №358/88/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/88/26 Провадження № 2/358/452/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Буравової К.І.,

за участю секретаря судових засідань Годжаєвої З.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

УСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції та вимоги позивача

26.01.2026 до Богуславського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2014 між сторонами було укладено та зареєстровано шлюб Виконавчим комітетом Розкопанецької сільської ради Богуславського району Київської області, за актовим записом № 1. Від шлюбу подружжя мають малолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя та сімейні цінності, що призводило до постійних непорозумінь і конфліктів між подружжям. У зв`язку з цим шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть та проживають окремо. Таким чином, шлюб між сторонами існує лише формально, а його подальше збереження є неможливим.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2026 головуючою суддею визначено суддю Буравову К.І. (а.с. 10).

Ухвалою судді від 06.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на (а.с. 19-21).

В судове засідання, призначене на 05.03.2026 позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В позовній заяві позивачка просила розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 05.03.2026 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви, заяв про розгляд справи без його участі на адресу суду не подавав, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.

Матеріалами справи підтверджується, що суд здійснював повідомлення відповідача у передбачений законом спосіб шляхом направлення рекомендованої поштової кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника; аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19 та від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який здійснює комунікацію з учасником справи через повідомлені ним засоби зв`язку, діє правомірно та добросовісно, а тому застосовується презумпція обізнаності особи про направлені їй судові повідомлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак своїм процесуальним правом на участь у судовому розгляді не скористався.

Згідно з частиною другою статті 43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової конституційного принципу верховенства права, це зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову та вживати заходів для реалізації свого права на захист. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та фактичне самоусунення від участі у справі.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах судового розгляду, що стосуються безпосередньо його прав та обов`язків, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі надані внутрішнім законодавством засоби для прискорення процедури слухання. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), відповідно до якої пасивна поведінка сторони у процесі, зокрема відсутність зацікавленості у перебігу справи, не може розцінюватися як підстава для покладення на суд обов`язку відкладати розгляд справи або створювати умови для штучного затягування судового процесу.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а їх невиконання не може перешкоджати суду у здійсненні правосуддя та забезпеченні розгляду справи у розумний строк.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він має право, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

При цьому відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, і застосовується лише у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі сторін за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки сторони не з`явилися на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи за їх відсутності не надали, суд ухвалою від 06.02.2026 вирішив провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів, перейшовши на стадію ухвалення рішення, яке буде проголошене 09.03.2026 року о 16 год. 50 хв. (а.с.29-34).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі, зареєстрованому 15.06.2014 Виконавчим комітетом Розкопанецької сільської ради Богуславського району Київської області, за актовим записом № 1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 15.06.2014 Виконавчим комітетом Розкопанецької сільської ради Богуславського району Київської області. Після укладення шлюбу прізвище дружини залишилось « ОСОБА_4 » (а.с.8).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11.12.2014 Виконавчим комітетом Розкопанецької сільської ради Богуславського району Київської області (а.с. 6).

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

За приписами статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають спільні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає вимогам статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням її до шлюбу та збереження шлюбних відносин, що не допускається відповідно до частини першої статті 24, частини четвертої статті 56 СК України та порушує принцип добровільності шлюбу.

На підставі частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 СК України.

Згідно статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

За нормою статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, або інтересам дитини, що мають істотне значення.

Суд не застосовує положення ст. 111 СК України, яка є диспозитивною, оскільки в судовому засіданні зібрано достатньо доказів, які підтверджують, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, а збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам, моральним засадам, адже позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач своїх заперечень проти його розірвання у встановлений законом строк суду не надав, клопотань про надання строку на примирення не заявляв.

З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18, якій кореспондує п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку виявлення обставин або фактів під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.

V. Висновки суду.

З матеріалів справи встановлено, що між сторонами по справі склалися такі стосунки, які призвели до припинення між ними сімейних відносин, розпаду їх сім`ї. Позивачка не бажає зберегти сім`ю, оскільки вони не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного побуту, шлюб існує формально.

Суд вважає, що оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в задоволенні такої вимоги буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази та виходячи із фактичних взаємин подружжя, дійсних причин позову про розірвання шлюбу, а також того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що шлюб, укладений між сторонами підлягає розірванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно частини першої статті 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

VІ. Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №1.497193147.1 від 21.01.2026, позивачкою при поданні позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 1331 грн. 20 коп.(а. с. 7)

Керуючись статтями 21, 24, 56, 105, 112-114 СК України, статтями 4, 12, 13, 77, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 15.06.2014 Виконавчим комітетом Розкопанецької сільської ради Богуславського району Київської області, за актовим записом № 1.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивачка:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя К. І. Буравова