Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №760/23282/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 760/23282/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1839/2026

Головуючий у суді першої інстанції К. С. Застрожнікова

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

09 березня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

учасники справи

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа Державна іпотечна установа

заінтересована особа ОСОБА_2

заінтересована особа Голосіївський відділ державної виконавчої служби

у м. Києві Центрального міжрегіонального

управління Міністерства юстиції (м. Київ)

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану представником Потьомкіним Володимиром Олександровичем, на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року, постановлені у складі судді Застрожнікової К.С., в приміщенні Солом`янського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Потьомкін В.О., заінтересовані особи: Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), стягувач Державна іпотечна установа, ОСОБА_2 на дії (бездіяльність) державного виконавця.

29.10.2024 по справі було відкрито провадження, поновлено скаржникові строк звернення до суду із вказаною скаргою.

Скарга мотивована тим, що 06.09.2012 Солом`янським районним судом міста Києва було ухвалено рішення у справі № 2-4537/12 про стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит № 21/02/980-N-10 від 13.02.2008 року на користь Державної іпотечної установи у сумі 298 001, 27 грн. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 2-4537/12 та відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, що перебувало на виконанні в Голосіївському ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ. 18.03.2024 року ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти на користь стягувача Державної іпотечної установи в якості погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 21/02/980-N-10 від 13.02.2008 року, тим самим припинивши його дію внаслідок виконання зобов`язання належним чином, про що стягувачем було видано довідку про відсутність заборгованості. Згідно пошуку відомостей у відкритих джерелах було встановлено, що Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 8268273 (спеціальний розділ) від 23.12.2014 року, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014. 13.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ із заявою від 09.08.2024 про скасування арештів, посилаючись на те, що заборгованість було погашено. Однак, як слідує зі змісту листа за вих. № б/н від 13.09.2024 від Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ 21.01.2015 виконавче провадження було завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачеві через відсутність майна у боржника, та виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання. У зв`язку із чим боржниці відмовлено у скасуванні арешту з майна. У зв`язку із викладеним, скаржник просить суд визнати протиправними дії (бездіяльність) Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) та зобов`язати припинити чинність арештів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом виключення запису про обтяження № 8268273 від 26.12.2014, внесеного на підставі постанови ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014, стягнути з Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року скаргу задоволено частково.

Визнано бездіяльність начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Твердохліба О.С., що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, протиправною.

Зобов`язано начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Твердохліба О.С. припинити чинність арештів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом виключення запису про обтяження № 8268273 (спеціальний розділ) від 26.12.2014, внесеного на підставі постанови ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014.

У задоволенні іншої частини скарги, відмовлено.

21 березня 2025 року представником скаржника Потьомкіним В.О. подано клопотання про ухвалення додаткового рішення (ухвали), в якому представник скаржника просить стягнути з Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року у задоволенні клопотання представника скаржника/боржника - адвоката Потьомкіна В.О. про ухвалення додаткового рішення(ухвали) у справі за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Потьомкін В.О., заінтересовані особи: Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), стягувач Державна іпотечна установа, ОСОБА_2 , на дії (бездіяльність) державного виконавця, відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2025 ОСОБА_1 через представника Потьомкіна В.О. подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що звернувшись до суду зі скаргою, представником ОСОБА_1 було наведено попередній (орієнтовний) розмір витрат які було понесено (очікується понести).

В якості підтвердження реальності та співмірності зазначених витрат разом із скаргою було надано договір № 42/12 про надання правової допомоги від 05.09.2024; акт № 1-3 наданої правової допомоги від 16.09.2024, на підставі яких можна встановити, що між адвокатом Потьомкіним В.О. та ОСОБА_1 дійсно існують договірні відносини, відповідно до яких адвокатом надається правова допомога клієнту. Також було надано платіжну інструкцію від 01.04.2025, код документу № 9374-3447-6621-2681.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що висновки суду щодо відсутності доказів сплати вартості наданих послуг є помилковими та спростовуються вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Також скаржником наведено попередній розрахунок суми судових витрат, які скаржник понесла, очікує понести у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, що становить 5 000, 00 грн.

Не погоджуючись з ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року в частині зобов`язання начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Твердохліба О.С. припинити чинність арештів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом виключення запису про обтяження № 8268273 (спеціальний розділ) від 26.12.2014, внесеного на підставі постанови ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014. ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було встановлено, що начальник Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ ОСОБА_4 припинив свої повноваження з 17.10.2024.

Таким чином, ухвалою від 26.03.2025 Солом`янським районним судом м. Києва було зобов`язано начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУМЮ Твердохліба О.С., який наразі припинив виконувати свої повноваження, а отже, на думку апелянта, ухвалу суду буде залишено без виконання.

Щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні у стягненні витрат на правову допомогу зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відмови заявнику у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки у скарзі від 16.09.2024 представником Шевченко О.Л. було лише повідомлено про розмір витрат які понесено та очікується понести у зв`язку із розглядом справи, разом із першою заявою по суті, при цьому надавши іншим учасникам справи викласти свої заперечення та або спростування щодо розміру витрат на правову допомогу.

Зауважує, що у клопотанні про ухвалення додаткового рішення (ухвали) від 01.04.2025 представником скаржника відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 України, було порушено питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу за результатами розгляду справи та надано суду відповідні докази на підтвердження понесених витрат за надання правничої допомоги.

Також апелянт просить стягнути витрати на правничу допомогу.

Заінтересовані особи Державна іпотечна установа, Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правом на подачу відзиву на апеляційні скарги не скористалися.

11 лютого 2026 року у судове засідання заявник ОСОБА_1 , представник заінтересованої особи Державної іпотечної установи, ОСОБА_2, представник Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У поданих апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять розгляд апеляційних скарг здійснювати без їх участі, а також без участі представника ОСОБА_1 адвоката Потьомкіна В.О.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 11.02.2026.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником Потьомкіним В.О. , на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року, та апеляційні скарга ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 06.09.2012 Солом`янським районним судом міста Києва у цивільній справі № 2-4537/12 ухвалено рішення за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги було задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за договором про іпотечний кредит у сумі 298 001, 27 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 980, 01 грн.

Відповідно до довідки Державної іпотечної установи від 19.03.2024 за № 853/6/36 станом на 19.03.2024 заборгованість ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 21/02/980/N/10 від 13.01.2008 року повністю погашена.

Як слідує зі змісту Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.07.2024 на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.12.2014, винесеної Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві у рамках ВП № НОМЕР_1, особа, в інтересах якої встановлено обтяження: Державна іпотечна установа.

До скарги додана копія постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Сатиренко І.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.12.2014, винесена у ВП № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 2-4537/12, виданого 13.11.2012 Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи 298 001, 27 грн.

13.08.2024 боржниця ОСОБА_1 через свого представника Потьомкіна В.О. звернулась до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про скасування арештів.

13.09.2024 на заяву боржниці Начальником Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) О. Твердохліб було надано відповідь АСВП № НОМЕР_1, зі змісту якої слідує, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4537/12 від 13.11.2012, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи боргу у розмірі 298 001, 27 грн. 21.01.2015 року виконавче провадження було завершено на підставі п. 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника з правом пред`явлення виконавчого документу до виконання протягом строків, передбачених Законом. У листі зазначено, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виносилась постанова про повернення виконавчого документа, а не про закінчення виконавчого провадження, що не є підставою для зняття будь-яких арештів. Міститься посилання на те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання виконавчих проваджень.

Таким чином, боржниці було відмовлено у скасуванні накладеного арешту на її майно.

Так, частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Твердохліба О.С. припинити чинність арештів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом виключення запису про обтяження № 8268273 (спеціальний розділ) від 26.12.2014, внесеного на підставі постанови ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014.

Перевіряючи таке твердження суду, з огляду на доводи поданої ОСОБА_2 апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

У статті 1 Закону «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом частини першої статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права особи.

Так, подана ОСОБА_2 апеляційна скарга не містить доводів про те, яким чином накладення арешту на підставі постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження від 23.12.2014, винесеної Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві у рамках ВП № НОМЕР_1 порушує ( оспорює ) його право чи законний інтерес.

Факту порушення прав ОСОБА_2 внаслідок винесення постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження у ВП № НОМЕР_1 від 23.12.2014 не встановлено в ході розгляду справи апеляційним судом.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду, оскільки такою ухвалою суду не зачіпаються будь - яким чином права ОСОБА_2 , а тому підстав для скасування ухвали суду за апеляційною скаргою особи, питання про звільнення з під арешту майна якої судом не вирішувалось, колегія суддів не знаходить.

Щодо апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26.03.2025 слід зазначити наступне.

Відмовляючи ухвалою суду від 03.07.2025 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Потьомкіна В.О. про ухвалення додаткового рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник адвокат Потьомкін В.О. на дії (бездіяльність) державного виконавця, судом зазначено, що ухвалою суду від 26.03.2025 у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу було відмовлено, а отже судом було вирішено питання про відшкодування судових витрат, про вирішення яких у заяві про ухвалення додаткового рішення просить заявник, а тому підстав для постановлення додаткової ухвали не існує.

Так, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є вірними.

Статтею 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, додаткове рішення згідно норм закону служить для усунення прогалин допущених судом при ухваленні судового рішення, а не для перегляду відмови суду у стягненні витрат на правничу допомогу.

Як вбачається з ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 26.03.2025, суд уже розглянув заяву про стягнення витрат на правничу допомогу і відмовив у її задоволенні, таким чином подання ОСОБА_1 нової заяви про ухвалення додаткового рішення є безпідставним, оскільки в силу вимог закону, додаткове рішення ухвалюється лише тоді, коли суд розглянув питання щодо відшкодування судових витрат, але не ухвалив судового рішення з цього питання.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали від 26.03.2025 викладає свої висновки щодо відсутності підстав для відшкодування заявникові витрат на правничу допомогу, відповідно, дане питання судом в ухвалі суду вже вирішено і підстави для постановлення додаткової ухвали відсутні.

У разі незгоди ОСОБА_1 з висновком суду про відмову у стягненні судових витрат викладених у основному судовому рішенні, належним способом захисту в такому випадку є оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку, а не подання заяви про ухвалення додаткове рішення.

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу від 03.07.2025, то апеляційний суд повторно зауважує, що у поданій апеляційній скарзі останнім також не наведено обставин, які б були свідченням того, що відмова у стягненні витрат понесених ОСОБА_1 за надання правничої допомоги наданих адвокатом Потьомкіним В.О. під час розгляду Солом`янським районним судом справи за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця, зачіпає права, інтереси апелянта, адже ОСОБА_2 у вказаній справі є заінтересованою особою і інтереси ОСОБА_1 він не представляє.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвали суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником Потьомкіним В.О. , на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року, та ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року слід залишити без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду, викладених в ухвалах суду першої інстанції, не спростовують.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційних скарг заявникам не відшкодовуються та покладаються на осіб, які подали апеляційні скарги.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Потьомкіним Володимиром Олександровичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна