Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №756/10989/15-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/2843/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/10989/15-ц

05 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представникаОСОБА_1 - адвоката Нагула Олександра Олексійовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна про визнання довіреності недійсною, визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд:

- визнати недійсною довіреність від 28 січня 2015 року, видану на ім?я ОСОБА_2 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Монойло Н.Г., яка зареєстрована в реєстрі за N? 666 з моменту її посвідчення та застосувати наслідки її недійсності;

- визнати нікчемним з моменту укладення договір купівлі-продажу, серія та номер 1282, виданий 27.03.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Монойло Н.Г. та застосувати наслідки його нікчемності;

- витребувати земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:78:252:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначала, що їй на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.10.2014 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1821, належала земельна ділянка площею 0,0407 га, кадастровий 8000000000:78:252:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

28 січня 2015 року ОСОБА_2 своїми шахрайськими діями, ввівши її в оману та на противагу усній домовленості між ними про замовлення та отримання усіх документів, в тому числі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, технічного паспорту, довідок-характеристик та інших, що будуть необхідні для оформлення права власності на будинок, який знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_2 , шляхом зловживання довірою, переконав оформити довіреність N?666 від 28 січня 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Н. Г. Манойло, згідно з якою, він отримав широкий спектр прав на вчинення дій від її імені, зокрема:

-замовлення та отримання усіх документів, що будуть необхідні для оформлення права власності на будинок, який знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, технічного паспорту, довідок-характеристик, висновків експерта про експертну грошову оцінку, а також виконувати всі інші дії пов?язані з оформленням відповідної технічної документації;

-замовлення та отримання усіх документів, що будуть необхідні для оформлення на ім`я ОСОБА_4 права власності на будь-яке нерухоме майно, що належить довірителю у тому числі, замовляти та одержувати висновки про нормативно-грошову оцінку, довідки про наявність (відсутність) обмежень (обтяжень) та висновки експерта про експертну грошову оцінку , довідку про присвоєння кадастрового номеру, витяг з поземельної книги, витяг з ДЗК, Державний акт (Свідоцтво) про право власності на земельну ділянку, тощо;

-укладати на власний розсуд попередні договори купівлі-продажу нерухомого або рухомого майна, з правом оплати авансових або будь-яких інших платежів;

-укладати на умовах на власний розсуд попередні договори купівлі-продажу нерухомого або рухомого майна, в тому числі на транспортні засоби, при цьому на власний розсуд визначати ціну, можливі строки та інші умови договорів;

-розписуватися за ОСОБА_4 на заявах, договорах та документах та в їх одержанні;

-одержувати належні ОСОБА_4 гроші за попередніми договорами та за договорами купівлі-продажу;

-розпорядитися належними ОСОБА_4 грошима, в тому числі грошовими вкладами по будь яких рахунках відкритими на ім`я ОСОБА_5 .

Довіреність була видана з правом передоручення повноважень третім особам строком на три роки до 28 січня 2018 року.

Позивач посилається на те, що потреба у видачі довіреності виникла під впливом важких для неї обставин, а саме її фізичний стан на день підписання та й на момент звернення до суду був вкрай важким, так як вона є прикутою до ліжка у зв?язку з хворобою, потребує постійного догляду, має поганий зір, відчуває постійну слабкість рук, вона є інвалідом І групи. Незважаючи на важкий фізичний стан вона повністю відповідає за свої дії та не хворіє на психічні розлади.

У зв`язку з хворобою, довіреність була посвідчена за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Як вбачається зі змісту довіреності, остання була підписана гр. ОСОБА_6 , паспорті дані якої встановлені нотаріусом. Разом із тим, вона нікого не уповноважувала на підписання будь-яких правочинів.

З цього приводу наголошує, що текст самої довіреності не був їй прочитаний та роз`яснений приватним нотаріусом, про що свідчить відсутність відповідного запису про здійснення нотаріусом даної дії, що суперечить затвердженому Наказом Міністерства Юстиції України N?296/5 від 22.02.2012 року «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусів України», відповідно до якого, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати текст документа, то нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що в документі робиться відповідна відмітка.

Згодом їй стало відомо, що 27.03.2015 року було припинено її право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та набуто у власність ОСОБА_3 - донькою ОСОБА_2 .

Підставою зміни права власності був договір купівлі-продажу, серія та номер 1282, посвідчений 27.03.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г.

Оскільки довіреність № 666 від 28 січня 2015 року, посвідчену приватним Київського міського нотаріального округу Н.Г. Манойло, ОСОБА_2 було отримано незаконним шляхом, а всі наступні дії здійсненні відносно її майна є протизаконними, то з даного приводу громадянка ОСОБА_1 , яка діяла в її інтересах в межах укладеного з нею договору про довічне утримання було подано заяву до Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві. На підставі даного звернення було порушено кримінальне провадження.

Відповідно до Витягу з кримінального провадження №12015100050003019, зареєстрованого в ЄРДР 30.03.2015 року, ОСОБА_2 підпадає під підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України за вчинення шахрайських дій, а саме за підробку довіреності від імені гр. ОСОБА_4 , згідно якої ОСОБА_2 має право представляти інтереси ОСОБА_4 в усіх організаціях та підприємствах, з правом підпису за останню.

Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_2 було обманним шляхом та під впливом тяжких для довірителя життєвих обставин, отримано довіреність про наділення його повноваженнями замовляти та отримувати усі документи, які будуть необхідні для розпорядження на власний розсуд майном ОСОБА_4 , а згодом відчужено земельну ділянку за вищевказаною адресою без відома її власника та внесено зміни до Державного реєстру про право власності на дану ділянку, згідно з якими новим власником земельної ділянки стала його дочка ОСОБА_3 , недотримання нотаріусом Київського міського нотаріального округу Н. Г. Манойло Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, то є всі підстави вважати, що довіреність № 666 від 28 січня 2015 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Монойло Н. Г. є недійсною з моменту її посвідчення, а договір купівлі-продажу посвідчений на підставі даної довіреності - нікчемним правочином.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. про визнання довіреності недійсною, визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави позову, які зазначені позивачем у позовній заяві є взаємовиключними, оскільки вчинення правочину під впливом тяжкої обставини виключає наявність при цьому насильства чи обману. Доказів вчинення насильства чи обману суду не представлено.

Припинення ОСОБА_4 дії довіреності та звернення до правоохоронних органів вже після продажу земельної ділянки, жодним чином не підтверджує відсутність її дійсного волевиявлення на уповноваження ОСОБА_2 бути її представником і вчиняти дії, в тому числі щодо відчуження належного їй майна на момент посвідчення спірної довіреності.

Заявлені позивачем підстави для визнання спірної довіреності недійсною, суд вважав є взаємовиключними і такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що підстав для визнання довіреності недійсною судом не встановлено, то і правові підстави для задоволення вимоги щодо нікчемності договору купівлі-продажу відсутні.

Підстав для витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 суд не вбачає, оскільки ця вимога є похідною від інших вимог, які визнані судом безпідставними. Неправомірність набуття відповідачем права власності позивачем не доведена.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 24 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нагула О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з таких підстав:

- ОСОБА_4 не мала бажання й потреби відчужувати належну їй земельну ділянку;

- ОСОБА_4 не могла самостійно прочитати оспорювану довіреність внаслідок вад зору й парезу обох рук. Ці обставини підтверджені показаннями свідків й медичними документами;

- неспроможність ОСОБА_4 прочитати оспорювану довіреність зафіксована в тексті заповіту № 1527 від 20.08.2015, посвідченого приватним нотаріусом Буржинською Д. В. ;

- сукупність доказів про нездатність ОСОБА_4 прочитати оспорювану довіреність підтверджують, що довіреність посвідчена приватним нотаріусом Манойло Н. Г. всупереч вимогам п. 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій;

- відсутність волі ОСОБА_4 на відчуження земельної ділянки, посвідчення нотаріусом оспорюваної довіреності без прочитання її тексту ОСОБА_4 спростовує висновки суду про відсутність дефекту волі останньої під час посвідчення довіреності;

- суд безпідставно застосував стандарт доказування - поза розумним сумнівом. У цивільних справах застосовується стандарт доказування - баланс вірогідностей, в межах якого позивач довів обґрунтованість позовних вимог.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 адвокат Нагула О.О., який підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Крупський В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.10.2014, виданого приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В. та зареєстрованому у реєстрі за №1821, належала земельна ділянка площею 0,0407 га, кадастровий номер: 8000000000:78:252:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

05.08.2014 приватним нотаріусом Манойло Н.Г. посвідчено договір довічного утримання між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , за яким ОСОБА_4 як відчужувач передала, а ОСОБА_1 як набувач отримала у власність квартиру АДРЕСА_4 , взамін чого набувач зобов`язалась забезпечити відчужувача утриманням та довічно на умовах цього Договору. У зв`язку із слабкістю рук ОСОБА_4 цей договір був власноруч підписаний на її особисте прохання та в її присутності ОСОБА_7 , що підтверджено цим свідком у судовому засіданні.

28.01.2015 року приватним нотаріусом КМНО Манойло Н.Г. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_4 , якою вона уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з усіх без винятку питань, зокрема укладати договори купівлі-продажу належного їй нерухомого майна, визначаючи ціну на власний розсуд, можливі строки і умови договорів. Цю довіреність зареєстровано у реєстрі за №666. На прохання довірителя, у зв`язку з хворобою ніг довіреність посвідчено вдома у довірителя за адресою: АДРЕСА_3 . У зв`язку зі слабкістю рук ОСОБА_4 і за її дорученням довіреність підписана ОСОБА_6 у присутності нотаріуса, що підтвердила допитана у якості свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні в апеляційній інстанції.

27.03.2015 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_4 на підставі цієї довіреності та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Манойло Н.Г. та зареєстрований у реєстрі за №1282.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

На підставі заповіту від 10.04.2019 єдиною спадкоємицею належного ОСОБА_4 майна є ОСОБА_1 , вступила в справу за правом правонаступництва в якості позивача.

Допитана в судовому засіданні, в якості свідка позивачка ОСОБА_1 , суду показала, що з ОСОБА_4 познайомилась з 1976 року. Вони дружили. Приблизно у 2010 році ОСОБА_4 захворіла. Коли померла матір ОСОБА_4 вони з подругами допомагали їй, у 2014 році вона попросила її укласти з нею договір довічного утримання, на що вона погодилася. ОСОБА_4 була паралізована, ліва сторона повністю, а права працювала ледь-ледь. З ОСОБА_2 вона познайомилась в кінці 2104 року, він запевнив, що володіє масажем, поспілкувавшись з ОСОБА_9 , він сказав, що буде їй допомагати. Через кілька місяців у неї ( ОСОБА_10 ) почали виникати сумніви у порядності ОСОБА_2 , він погрожував їй і змушував до розірвання договору довічного утримання, казав, що переїде до ОСОБА_9 і не пустить мене. Коли вона приїхала до ОСОБА_9 , у неї була доглядальниця ОСОБА_11 . ОСОБА_2 прийшов і побив її ( ОСОБА_10 ), внаслідок чого вона два тижні пролежала у лікарні. 08.03.2015 вона навідала ОСОБА_9 , у неї була доглядальниця ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які перебували у стані сп`яніння. В їх присутності ОСОБА_4 боялась щось розповідати, а згодом вона дізналась, що ОСОБА_12 продав її дачу своїй доньці. Після цього у квартиру ОСОБА_9 її не пускали. Влітку 2015 року вона зробила заяву до поліції і ОСОБА_12 з`їхав з квартири. Влітку 2015 року вона ( ОСОБА_10 ) також дізналась, що з рахунку ОСОБА_5 зникли гроші близько 30 тисяч гривень.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він був двоюрідним братом матері ОСОБА_4 . Підтримував родинні стосунки з 1972 року. ОСОБА_14 у весінній період укусив кліщ, після цього вона захворіла і хвороба прогресувала. У неї почали відніматись ноги, перестали функціонувати руки, а згодом перестала взагалі рухатись. Про неї дбала її матір до моменту своєї смерті. Потім ОСОБА_9 оформила договір зі своєю однокласницею ОСОБА_15 , яка дбала про неї, оплачувала доглядальниць, купувала ліки. У спадок ОСОБА_9 отримала будинок та земельну ділянку в СТ «Чорнобилець», які не планувала продавати. З відповідачами він не знайомий, знає, що ОСОБА_2 був знайомий ОСОБА_16 і допомагав ОСОБА_9 з масажами. Зі слів ОСОБА_16 , він виявився шахраєм. При вчиненні будь-яких нотаріальних дій він присутнім не був, вважає, що до останнього дня життя ОСОБА_4 повністю усвідомлювала значення своїх дій. Вона маже нічого не могла робити сама, завжди лежала, переверталась лише за допомогою інших людей, не тримала столові прибори.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що була знайома з ОСОБА_4 . Інколи підміняла її доглядальниць. Нас познайомила ОСОБА_1 для здійснення догляду. З ОСОБА_2 вона не знайома, ОСОБА_3 бачила один раз, коли передавала їй документи в нотаріальній конторі, де вона працювала. ОСОБА_4 була у безпорадному стані і постійно потребувала стороннього догляду. Сама вона нічого робити не могла, ледь ворушила правою рукою. Після того як ОСОБА_16 дізналась про продаж будинку, стало відомо, що ОСОБА_12 привіз нотаріуса і щось оформили. Потім ОСОБА_9 казала, що ОСОБА_12 забрав у неї паспорт. У 2017-2018 роках ОСОБА_9 казала, що хотіла йому дати право на отримання пенсії, тому оформила документи. ОСОБА_9 казала, що ОСОБА_12 їй одного разу погрожував, про страх перед ним не говорила. Казала, що не бажала продавати квартиру чи дачу. Про свої відносини з ОСОБА_12 вона зазвичай відмовчувалась.

Свідок ОСОБА_17 суду показала, що вона дружила з ОСОБА_18 і ОСОБА_19 . Останні 10-11 років до смерті ОСОБА_9 була прикована до ліжка. ОСОБА_16 взяла опікунство над нею, а я допомагала, коли не було кому допомогти. Вона була паралізована і при здоровому глузді. Вона не могла ні ходити, ні сидіти. Сама вона і не їла. Читати вона теж не могла, мала вади зору. ОСОБА_9 ніколи не хотіла продавати дачу, бо це була пам`ять про батьків. ОСОБА_12 до ОСОБА_9 привела ОСОБА_16 як масажиста. Одного разу бачила на ОСОБА_9 тілесні ушкодження, вона сказала, що впала люстра. Тілесні ушкодження мала і доглядальниця ОСОБА_11 . Обидві не казали, що їх побив ОСОБА_12 . ОСОБА_9 казала, що не може сказати правду тому, що боїться, а кого чи чого не казала. Одного разу ОСОБА_9 сказала, що чоловік її обікрав і свідок побачила, що пропали речі домашнього вжитку.

Свідок ОСОБА_20 суду показала, що з 2013 року працювала медичною сестрою у поліклініці по АДРЕСА_5 . До її обов`язків входило обслуговування «лежачих» хворих і близько 2 років робила ін`єкції ОСОБА_21 . Вона була дуже хвора, у неї був розсіяний склероз, болі у області обличчя, запалення трійчастого нерву. Вона сама не могла себе обслуговувати.

Свідок ОСОБА_22 суду показала, що працювала лікарем-терапевтом поліклініки по АДРЕСА_5 з 2005 року. З ОСОБА_4 знайома з 2008 чи 2009 року. Вона мала захворювання центральної нервової системи - розсіяний склероз. Щороку її стан погіршувався, руки і ноги у неї не працювали.

Допитана в якості свідка в суді в апеляційній інстанції ОСОБА_8 , яка викликалась до суду першої іінстанції, однак не з`влялась за викликом суду, пояснила, що працювала деякий час доглядальницею ОСОБА_23 , яка мала рухомі вади рук та ніг, особисто була запрошена до кімнати ОСОБА_4 підписати довіренність від її імені на довірену особу ОСОБА_2 , при цьому була присутня і нотаріус, при ній довіренність не зачитувалась, однак їй невідомо, що обговорювали та чи зачитувала нотаріус довіренність до цього, коли в кімнаті вони були без неї.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї (постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Отже довіреність, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є довіреності:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить про те, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину.

Пунктами 5, 6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання довіреності недійсною, ОСОБА_4 посилалася на те, що внаслідок вад зору й парезу обох рук вона не могла самостійно прочитати зміст оспорюваної довіреності, а тому нотаріус повинна була прочитати документ уголос, проте не зробила цього, чим порушила вимоги пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Зі змісту оспорюваної довіреності вбачається, що ОСОБА_4 повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно свого вільного волевиявленням, котре відповідає її внутрішній волі, уповноважила ОСОБА_2 бути її представником. У зв`язку зі слабкістю рук ОСОБА_4 і за її дорученням довіреність була підписана гр. ОСОБА_6 .

Доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_4 будь-яких захворювань чи вад зору, внаслідок яких остання була б позбавлена можливості самостійно прочитати текст довіреності та усвідомити її зміст, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо не доведення позивачем порушення нотаріусом положень пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій при посвідченні оспорюваної довіреності.

Що стосується посилань позивача на те, що оспорювана нею довіреність була підписана внаслідок обману зі сторони ОСОБА_2 та під впливом тяжких для неї обставин, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, не вигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац другий частини першої статті 229 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19 зазначено, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/15715/19).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявленої нею вимоги про визнання довіреності недійсною з підстав, визначених статтями 230, 233 ЦК України.

Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нагула Олександра Олексійовича залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року

Головуючий Судді