Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №381/6750/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/6617/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 381/6750/25

05 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Старокостіної Катерини Олегівни на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Лапченко О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярошенко Сергій Владиславович про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярошенко С.В., в якому просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 23.04.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасувати запис про державну реєстрацію договору дарування квартири АДРЕСА_1 , поновити запис про право власності за ОСОБА_3 на зазначену квартиру та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог заяви зазначав, що на розгляді перебуває позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярошенко С.В. про визнання договору дарування недійсним. Предметом позову є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, загальною площею, 36,8 кв.м.

Позивач ОСОБА_2 є потерпілим у кримінальному провадженні № 12025100010001472 від 19.04.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , у межах якого заявлено цивільний позов про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення на загальну суму матеріальної шкоди 212 092 грн. та моральної шкоди 1 500 000 грн.

Відповідач ОСОБА_3 після пред`явлення їй підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України, але до вироку суду, відчужила квартиру шляхом дарування на користь близької родички - відповідача ОСОБА_1 .

Вважає, що такі дії спрямовані на ухилення від відшкодування заявленої шкоди, що підтверджується долученими до позову доказами, а саме: повідомленням про підозру, витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією цивільного позову. Вважає, що існує реальна і невідворотна загроза подальшого відчуження спірного майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , що може унеможливити виконання майбутнього рішення суду та суттєво ускладнити поновлення порушених прав позивача.

З огляду на вище викладене просив суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, загальною площею, 36,8 кв. м., власником якої є ОСОБА_1 , та заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, загальною площею, 36,8 кв.м., до набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Дігтяра О.В. про забезпечення позову про визнання договору дарування недійсним задоволено частково.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, загальною площею, 36,8 кв. м., власником якої є ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішення суду по даній справі.

В решті заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 03 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Старокостіна К.О. подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, який у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суду не розглянуто та не вирішено питання зустрічного забезпечення позову, не роз`яснено права відповідача ОСОБА_1 , чиє право власності обмежено застосуванням заходів забезпечення позову, не наведено мотивів незастосування заходів зустрічного забезпечення позову, чим порушено засади справедливості, об`єктивності та неупередженості під час розгляду заяви про забезпечення позов

Вказує на те, що станом як на дату розгляду заяви про забезпечення позову так і на теперішній час, в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва дійсно перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100010001472 від 19.04.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 обвинувальний вирок у даному кримінальному провадженні не постановлено, цивільний позов судом не розглянуто та не задоволено, що в контексті норми ст. 62 Конституції України виключає будь-які майнові вимоги позивача до відповідачів.

Вказує на те, що з метою захисту свого імовірного майбутнього права на відшкодування шкоди, до постановлення вироку у кримінальному провадженні та до вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Вважає, що наведене свідчить про судом першої інстанції, під час постановлення ухвали про забезпечення позову, застосовано формальний підхід під час встановлення існування дійсного спору між позивачем, який не є стороною оскаржуваного договору дарування, та відповідачем ОСОБА_1 , яка є власником спірної квартири, заявлені позивачем позовні вимоги не створюють правових наслідків для позивача, тобто предмет спору фактично відсутній, загроза невиконання або ускладнення виконання можливого рішення суду не доведена належними та допустимими доказами та має наслідком прийняття оскаржуваної ухвали суду на підставі припущень, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала обмежує право власності відповідача ОСОБА_1 на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

В судове засідання з`явились представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Старокостіна К.О. та представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Орел В.В, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами поштового зв`язку. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення, поштова кореспонденція була отримана 20.02.2026.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярошенко С.В., в якому просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 23.04.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасувати запис про державну реєстрацію договору дарування квартири АДРЕСА_1 , поновити запис про право власності за ОСОБА_3 на зазначену квартиру та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 23.04.2025 року

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції посилався на те, що враховуючи предмет позову та той факт, що відчуження може призвести до утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, з урахуванням обставин, на які посилається позивач, приймаючи до уваги те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та направлені на захист прав позивача, суд вважав можливим вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на зазначену квартиру.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, серія та номер договору дарування 13886, укладений 23.04.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярошенком С.В., скасувати запис про державну реєстрацію договору дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2555980732080, серія та номер договору дарування 13886, укладеного 23.04.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , поновити запис про право власності за ОСОБА_3 на квартиру та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник звертав увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_3 після пред`явлення їй підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України, але до вироку суду, відчужила квартиру шляхом дарування на користь близької родички - відповідача ОСОБА_1 .

Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі щодо задоволення позову

Колегія суддів зауважує, що можливе наступне відчуження спірного майна перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що останній не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача/заявника на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що в оскаржуваній ухвалі суду не розглянуто та не вирішено питання зустрічного забезпечення позову, не роз`яснено права відповідача ОСОБА_1 , чиє право власності обмежено застосуванням заходів забезпечення позову, не наведено мотивів незастосування заходів зустрічного забезпечення позову, чим порушено засади справедливості, об`єктивності та неупередженості під час розгляду заяви про забезпечення позов, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.

Виходячи із системного тлумачення норм ч.ч.1,3 ст.154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених ч.3 ст.154 ЦПК України.

З огляду на зазначене, вище зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції, під час постановлення ухвали про забезпечення позову, застосовано формальний підхід під час встановлення існування дійсного спору між позивачем, який не є стороною оскаржуваного договору дарування, та відповідачем ОСОБА_1 , яка є власником спірної квартири, заявлені позивачем позовні вимоги не створюють правових наслідків для позивача, тобто предмет спору фактично відсутній, загроза невиконання або ускладнення виконання можливого рішення суду не доведена належними та допустимими доказами та має наслідком прийняття оскаржуваної ухвали суду на підставі припущень, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Старокостіної Катерини Олегівни залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року.

Головуючий: Судді: