Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №359/8018/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/8018/25 Головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.

Провадження № 22-ц/824/3256/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року у справі за заявою першого заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної (військової) адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року перший заступник керівника Бориспільської окружної прокуратури звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0887 га з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175, яка розташована на території Бориспільського району Київської області та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Заяву обґрунтував тим, що Бориспільською окружною прокуратурою пред`явлено до суду позов в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення, що унеможливлює її перебування у приватній власності.

Таким чином, наявність судового спору щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175 може спонукати відповідача до вжиття активних дій з метою утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у вищевказаній справі, недопущення повернення земельної ділянки у власність держави.

З урахуванням викладеного, прокурор вважав, що є обґрунтовані підстави передбачати ймовірне вчинення відповідачем таких дій, які унеможливлять, за умови задоволення позовних вимог, повне та реальне поновлення інтересів держави та матиме своїм наслідком необхідність вжиття додаткових заходів представницького характеру.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 443669554 від 16 вересня 2025 року право власності на земельну ділянку площею 0,0887 га з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не зареєстровано, що свідчить про те, що ані ОСОБА_1 , ані будь-яка інша особа не вправі здійснити відчуження вказаного об`єкту нерухомого майна і у такий спосіб розпорядитись ним на власний розсуд. До того ж, в заяві про забезпечення позову відсутні обставини, які б підтверджували наявність ризиків, що призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, перший заступник керівника Бориспільської окружної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що власник земельної ділянки з урахуванням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та однойменної постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 вправі зареєструвати право власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в подальшому розпоряджатися нею на власний розсуд у будь-який момент.

Підставою для пред`явлення до суду вказаного позову слугувало порушення вимог статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України при набутті у приватну власність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, а не здійснення на даний час відповідачем дій, направлених на відчуження спірної земельної ділянки, ще не означає, що він позбавлений можливості відчужити таку ділянку у власність інших осіб у будь-який момент і жодним чином не гарантує не здійснення ним таких дій у майбутньому.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Шелест М.Б. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що предметом спору за пред`явленим виконувачем обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури позовом є витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Бориспільської районної державної (військової) адміністрації земельної ділянки площею 0,0887 га з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175, яка розташована на території Бориспільського району Київської області, Головурівська сільська рада.

Прокурор посилався на те, що вказана земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення, тому її приватизація відповідачем на підставі рішення Головурівської сільської ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» від 29 травня 2008 року № 919-22-V проведена з порушенням вимог законодавства.

Згідно із інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 16 червня 2025 року земельна ділянка площею 0,0887 га з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175 належить на праві власності ОСОБА_1 , проте за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2025 року державна реєстрація права власності відповідача на спірну земельну ділянку не проводилась (а.с. 47-49).

У частині першій, другій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Водночас заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/12931/23 та від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на цю земельну ділянку не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому відповідач чи будь-яка інша особа не вправі здійснити її відчуження і у такий спосіб розпорядитись нею на власний розсуд.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги.

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно із частиною десятою статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Стаття 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно з пунктами 2, 10 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом (тобто до 1 січня 2013 року), є дійсними.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Таким чином відповідач, як власник земельної ділянки, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі із присвоєнням їй кадастрового номера, з урахуванням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, не обмежений у праві в будь-який момент зареєструвати право власності на спірну земельну ділянку, яке він набув на підставі рішення Головурівської сільської ради від 29 травня 2008 року № 919-22-V, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в подальшому вільно розпоряджатися нею на власний розсуд.

Звертаючись з відповідною заявою, прокурор обґрунтовував її тим, що забезпечення позову у вигляді обтяження майна арештом направлено саме на недопущення переходу права власності на спірну земельну ділянку до третіх осіб, що може істотно утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову про витребування земельної ділянки, метою якого у свою чергу є інтереси держави на повернення у державну власність земель лісогосподарського призначення.

Колегія суддів погоджується з тим, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що у даному випадку не виключається реальна можливість розпорядження відповідачем земельною ділянкою, правомірність набуття у власність якої є предметом судового розгляду у цій справі № 359/8018/25.

Посилання суду першої інстанції на те, що в заяві прокурора про забезпечення позову відсутні обставини, які б підтверджували наявність ризиків, що призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду, необґрунтовані.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів держави у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну земельну ділянку.

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи першого заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів держави.

При цьому, у даному випадку запропоновані прокурором заходи забезпечення позову не обмежують ОСОБА_1 в реалізації його права володіння майном та не перешкоджають у вільному користуванні земельною ділянкою, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, а також є дієвою та оптимальною процесуальною дією щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача і попередження потенційно-можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи пов`язаних з ним осіб щодо вчинення правочинів з відчуження спірного майна.

Колегія суддів зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).

Суд першої інстанції обставини щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову належним чином не дослідив, не врахував наявність між сторонами спору про витребування спірної земельної ділянки, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав, а також існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є доцільними та співмірними із предметом позову, а також усунуть ризики істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави та утруднення виконання рішення суду в разі задоволенні позовних вимог.

Отже, відмовляючи прокурору у забезпеченні позову в зазначеній справі, суд першої інстанції в порушення вимог статей 149-153 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, так як у відповідача існує реальна можливість вільно розпорядитися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів держави в особі Бориспільської районної державної (військової) адміністрації, за захистом яких до суду звернулася Бориспільська окружна прокуратура.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що належать відповідачу, не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області задовольнити.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву першого заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову задовольнити.

В порядку забезпечення позову виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної (військової) адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0887 га з кадастровим номером 3220882900:03:005:0175, яка розташована на території Бориспільського району Київської області та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Стягувач - Бориспільська окружна прокуратура Київської області, код ЄДРПОУ: 02909996, адреса місцезнаходження: вул. Героїв Небесної сотні, 21, м. Бориспіль, Київська область, 08301.

Боржник - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: С.О. Журба

Д.О. Таргоній