Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №369/12281/20 — Київський апеляційний суд

справа № 369/12281/20

головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.

провадження № 22-ц/824/1005/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федосіна Артема Вікторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-Компанія», про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з указаним позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 83-86 т. 3), просила суд:

На підставі зазначеного позивач просила суд:

стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 730 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 875 429 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із розглядом цивільної справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн та витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 5 000 грн, витрати на проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 24 000 грн; а всього 59 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 08 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12016110200002189 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України.

05 серпня 2016 року слідчим Слідчого відділу Києво-Святошинського Відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Петровим О.В. повідомлено року ОСОБА_1 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, а саме: у використанні завідомо підробленого документу.

16 серпня 2016 року слідчим суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області задоволено клопотання слідчого та застосовано до підозрюваної ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням процесуальних обов`язків.

Вказує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні на ОСОБА_1 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О.В. чинився психологічний тиск, зокрема, шляхом постійних і безпідставних викликів для проведення нібито слідчих дій у кримінальному провадженні на 1, 2, 8, 12 серпня 2016 року (без вказівки на конкретну назву слідчої дії).

Крім того, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О.В. направлялись різноманітні запити, зокрема, до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, Департаменту містобудування та архітектури, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Київського міського бюро технічної інвентаризації.

Внаслідок таких запитів слідчого, 16 вересня 2016 року працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу було знесено нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м.

04 жовтня 2016 року слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О.В. складений, а прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Пінчуком О. затверджений обвинувальний акт відносно року ОСОБА_1 по обвинуваченню у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України.

05 жовтня 2016 року зазначений обвинувальний акт направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті.

Вироком Києво-Святошинським районним судом Київської області від 26 вересня 2017 року (справа № 369/9091/16-к), який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчинені злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, і виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено нею.

На думку позивача вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок незаконного кримінального переслідування як підозрюваної та обвинуваченої у кримінальному провадженні. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, слідства, прокуратури, суду, оскільки мається виправдувальний вирок суду стосовно позивача і незаконність його перебування під слідством та судом встановлено цим вироком.

Вказує, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру, перебування під слідством і судом, через психологічні і нервові напруження і страх у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я, психологічний і емоційний стан, почалися проблеми функціонування серця, з`явилось пригнічення і погіршився сон (виникло безсоння). Позивач до теперішнього часу перебуває у стані сильного емоційного виснаження і страху кожного разу, побачивши машини національної поліції чи поліцейських, з`явились навіювання що за нею постійно слідкують, прослуховують розмови.

Все це призводить до виснаження як фізичних, так і психічних сил, знижуючи тим самим емоційну і вольову стійкість та її адаптаційний ресурс. Тому ці ситуація є психотравмуючою для позивачки і сприяє почуттю безпорадності перед правоохоронними органами і обставинами, що склалися та відчуттю загрози і небезпеки, тим самим знижуючи її стресостійкість, що вимагає від позивач та її родини додаткових зусиль для відновлення звичного ритму життєдіяльності і веде до матеріальної, моральної та емоційної дестабілізації.

Суттєві порушення громадянських і людських прав ОСОБА_1 спричинили у її житті фізичні та моральні страждання, які утворилися внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Зазначені події наповнили життя ОСОБА_1 стресогенними чинниками у таких сферах життєдіяльності як: емоційно-вольова сфера особистості; система особистих цінностей і світогляду; соціальні, професійні родинні стосунки; фізичний та психічний стан здоров`я.

Зазначена ситуація спричинила глибокий психоемоційний стрес для ОСОБА_1 . Постійні актуалізації негативних емоційно забарвлених спогадів щодо до ситуації, яка описана вище, порушення звичного кола соціальних і міжособистісних відносин, наповнили життя ОСОБА_1 стресами та негативно забарвленими переживаннями, значно обмежили її звичайну соціальну активність, створили підставу для виникнення та розвитку психосоматичних розладів.

Усвідомлення незворотності плину зазначеної вище ситуації спровокувало виникнення у свідомості ОСОБА_1 зон емоційної напруги, які і досі негативно позначаються на її ставленні до життя та оточуючих.

Ситуація, яка сталася із ОСОБА_1 , є психотравматичною основою для спричинення значної моральної шкоди Позивачу, унаслідок чого наступають душевні страждання у зв`язку з утратою і деформацією буттєво-значимих аспектів та особистого життя. Всі означені моральні страждання ОСОБА_1 знаходяться у прямому причино-наслідковому зв`язку з учиненням відносно неї незаконних дій органами досудового слідства, прокуратури і суду.

Як зазначає позивач, викладене вище свідчить, що період з 05 серпня 2016 року по 21 грудня 2017 року (17 місяців) для ОСОБА_1 є психотравматичним та викликав у неї глибокі страждання, що свідчить про факт заподіяння позивачці моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

Позивач вважає, що мінімальний розмір моральної шкоди завданої за час перебування під слідством чи судом (з 05 серпня 2016 року по 21 грудня 2017 року, тобто 17 місяців) має бути виражений у грошовому еквіваленті на загальну суму 730 000 грн.

Зазначає, що внаслідок дій органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016110200002189 працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві було знесено шляхом демонтажу нежитлове приміщення № 1 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв.м.

Указане нежитлове приміщення було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12016110200002189 та за клопотанням слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петрова О.В. ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Коцюрби М.П. від 23 червня 2016 року накладено арешт на нього.

Згідно зі Звітом про оцінку майна від 26 вересня 2020 року ринкова вартість указаного нежитлового приміщення станом на дату оцінки становила 2 401 140 грн.

Нежитлове приміщення належало ТОВ «ТСІ-Компанія», власником (бенефіціаром) якого була і є позивач ОСОБА_1 , якій належали корпоративні права на вказане товариство.

Наявність та відсутність нежитлового приміщення у власності Товариства впливає на ринкову вартість корпоративних прав учасника, тобто майна, що належало позивачці.

Відповідно до звіту про оцінку корпоративних прав, що належали позивачці, на дату володіння ТОВ «ТСІ-Компанія» нежитловим приміщенням, їх ринкова вартість становила 2 302 171 грн, а після його знесення вартість становила 0 грн.

Вказує, що не зважаючи на те, що позивач не мав безпосередньо у власності нежитлове приміщення, а мала корпоративні права на TOB «ТСІ- Компанія», що володіло таким нежитловим приміщенням, тому його знищення у період існування кримінального провадження 12016110200002189 внаслідок бездіяльності посадових осіб державних органів, зокрема, слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петрова О.В. , як ініціатора визнання зазначеного нежитлового приміщення речовим доказом, що призвело до завдання позивачці матеріальної шкоди у розмірі 2 302 171 грн.

ОСОБА_1 , як директор, перебувала і перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ТСІ-Компанія».

За час перебування у володінні ТОВ «ТСІ-Компанія» нежитлового приміщення, що дозволяло останньому здійснювати свою законну господарську діяльність за основним видом КВЕД - діяльність кафе, і до знищення (знесення) такого приміщення, позивачка отримувала заробітну плату.

Знищення (знесення) нежитлового приміщення призвело до неможливості здійснення господарської діяльності ТОВ «ТСІ-Компанія» і як наслідок, отримання прибутку від цієї діяльності і виплати заробітної плати.

За період з жовтня 2016 року і по липень 2023 року включно позивачка втратила свій законний заробіток у розмірі 559 609 грн (6 824 грн 50 коп. (розмір виплаченої заробітної плати за вересень 2016 року) х 82 (кількість місяців, за які втрачено заробітну плату).

Посилаючись на указані обставини, ОСОБА_1 вважає, що загальний розмір матеріальної шкоду, включаючи втрачений заробіток, що підлягає відшкодуванню (поверненню) їй, відповідно Закону № 266/94-ВР, становить 2 861 780 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати покладено на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам по собі факт виклику підозрюваної слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О.В. для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, повідомлення особі про підозру, винесення слідчим суддею процесуальних ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, накладення арешту на нерухоме майно, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту завдання їй моральної шкоди та наявності такої шкоди, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 730 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Також судом першої інстанції відхилено доводи позивачки про втрату заробітку за період з жовтня 2016 року по вересень 2023 року, оскільки доказів того, що її було відсторонено від посади у визначений законодавством спосіб не надано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Федосін А.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури і суду, незалежно від їх вини, оскільки судом поставлено виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 і незаконність її перебування під слідством та судом встановлено цим вироком та не потребує окремому доказуванню.

Вказує, що у цій справі позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного застосування запобіжного заходу, а тому, навіть за мотивуванням, наведеним в оскаржуваному рішенні, Позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Посилання суду першої інстанції у цій справі на статті 1173, 1174 ЦК України, їх цитування, а також наведення висновків Верховного Суду, є очевидно безпідставним і свідчить про те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно визначив предмет спору та характеру спірних правовідносин.

Зазначає, що:

предметом цієї цивільної справи не є встановлення правомірності і законності дій працівників Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, пов`язані із знесення нежитлове приміщення № 1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м.;

ОСОБА_1 (на момент повідомлення про підозру, проведення досудового розслідування і судового розгляду) володіла майном, а саме: корпоративними правами на частку у статутному капіталі ТОВ «ТСІ-Компанія», які були сформовані за рахунок нежитлового приміщення №1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м.

суд першої інстанції ухилився від відповіді на ключове питання щодо втрати речового доказу у кримінальному провадженні № 12016110200002189 та відшкодування його вартості.

На думку апелянта, позивачем у ході судового розгляду доведено належними і допустимими доказами, що розмір майнової шкоди у зв`язку зі знищенням речового доказу, за збереження якого був відповідальний орган досудового розслідування, становить 2 302 171 грн.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відшкодування втраченого заробітку у розмірі 573 258 грн суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачкою не доведено її відсторонення від посади та доказів того, що тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримання заробітку.

В частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 730 000 грн, вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні наводить ряд постанов Верховного Суду, які не є застосованими у цій справі, з огляду на різні фактичні обставини справ, які не пов`язані з відшкодуванням моральної шкоди завданої органом досудового розслідування, прокуратури і суду за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, безпідставні неодноразові виклики на допити, здійснення тимчасових доступу до речей і документів, а також судового розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанції.

Зазначає, що експерт Волочай С.П. надавав відповіді на запитання, які були поставлені судом першої інстанції в ухвалі від 23 серпня 2022 року, а в ході судового розгляду зазначений експерт був допитаний та надав роз`яснення свого висновку і відповів на всі питання учасників справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про неналежність висновку експерта оскільки його проведено спеціалістом, а не атестованим судовим експертом слід зазначати, що ЦПК України відмежовує визначення експерта і спеціаліста за предметом знань.

Вказує на те, що судово-психологічна експертиза не відноситься до криміналістичної, судово-медичної і судово-психіатричної експертизи, то така експертиза може бути проведена фахівцям з відповідної галузі знань, які не мають свідоцтва судового експерта та не внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів.

Разом з тим, у висновку експерта містяться відомості про освіту експерта разом із підтверджуючими документами та список призначень в інших справах, як експерта з відповідної галузі знань.

На думку скаржника, висновок експерта психолога Волочай С.П. є належним і допустимим доказом у цій справі, в якому детально і конкретно викладено результати проведеного дослідження та надано вичерпні відповіді на поставлені питання. Вказує, що в матеріалах справи наявний висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого № 23-09-20 від 02 жовтня 2020 року, якому суд першої інстанції взагалі не надав будь-якої оцінки.

Від представника ГУ НП в Київській області - Кшемінської Ю.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачки та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що письмові матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів, що саме органами досудового слідства і прокуратури знесено нежитлове приміщення. Навпаки, сама позивачка не заперечує, що такі дії були вчинені працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.

Позивачкою не надано доказів того, що її було відсторонено від посади у визначений законодавством спосіб, тому не заслуговують на увагу суду її доводи про втрату заробітку за період з жовтня 2016 року по вересень 2023 року.

Вказує, що позивачкою не доведено належними та допустимим доказами факту завдання їй моральної шкоди та наявності такої шкоди, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Від представника Київської обласної прокуратури - Таможня О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачки та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що позивачкою не надано доказів того, що завдано матеріальної та моральної шкоди.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федосін А.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник ГУ НП в Київській області - Кшемінська Ю.І. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Представника Київської обласної прокуратури - Терещенко Я.Є. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено, що 08 червня 2016 року до Єдиний реєстр досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження № 12016110200002189 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, а саме: використання завідомо підробленого документу.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016110200002189 від 08 червня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, здійснювалося слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області.

05 серпня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2016 року у справі № 369/7586/16-к, провадження № 1-кс/369/1715/16, щодо підозрюваної ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Відповідно до повісток про виклик, слідчим Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області Петровим О.В. , для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12016110200002189 від 08 червня 2016 року, викликалася підозрювана ОСОБА_1 , на 01 серпня 2016 року (повістка про виклик на 29 липня 2016 року); на 02 серпня 2016 року (повістка про виклик на 29 липня 2016 року); на 08 серпня 2016 року (повістка про виклик на 03 серпня 2016 року); на 12 серпня 2016 року (повістка про виклик на 08 серпня 2016 року).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі № 369/5733/16-к, провадження № 1-кс/369/1304/16 постановлено накласти арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 75,3 кв. м., власником якого є ОСОБА_1

04 жовтня 2016 року слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, який у подальшому був затверджений прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури та в подальшому 05 жовтня 2016 року скерований до Києво-Святошинського суду Київської області для розгляду по суті.

26 вересня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у кримінальній справі № 369/9091/16-к, 1-кп/369/478/16 ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, і виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчиненою обвинуваченою.

Речові докази у справі: заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 за реєстраційний номером 15911577, копію рішення від 02 грудня 2013 року Жовтневого районного суду м. Луганська у справі № 2-2754/13-ц, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження (том 1 а.с. 149, 153-154), залишено у справі.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 23 червня 2016 року (том 1 а.с. 130) на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 75,3 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 , скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у кримінальній справі № 369/9091/16-к, провадження № 1-кп/780/1363/17 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року - без змін.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 54617122 від 04 березня 2016 року, та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232062017 від 11 листопада 2020 року, нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 75,3 кв.м., належало на праві власності ОСОБА_1 , у період часу з 02 березня 2016 року по 25 травня 2016 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІСІ-Компанія» від 12 жовтня 2015 року, акту приймання-передачі та грошової оцінки нежитлового приміщення від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «ТС-Компанія» прийняло у власність нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 , про що 31 травня 2016 року за № 29826545 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у справі № 826/3131/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року та постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року, за позовом ТОВ «ТСІ-Компанія» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і КП «Київблагоустрій» підтверджено правомірність дій відповідачів щодо прийнятого рішення про знесення самочинно збудованої малої архітектурної споруди по АДРЕСА_1 та її знесення.

Як слідує з постанови Верховного Суду від 22 травня 2018 року посадовою особою КП «Київблагоустрій» видано 21 липня 2016 року припис № 1612123, яким встановлено порушення пункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, та запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом 3-х днів, при невиконанні припису у вказаний строк зазначалось про проведення демонтажу.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «ТСІ-Компанія» вимог припису, 22 серпня 2016 року Департаментом міського благоустрою КМР видано КП «Київблагоустрій» лист № 064-7945, яким доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме: павільйону ТОВ «ТСІ-Компанія» за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 17.

16 вересня 2016 року за вказаною адресою прибула група КП «Київблагоустрій», яка здійснила демонтаж павільйону та склала акти демонтажу № 16/16-09-01, № 16/16-09-02, № 16/16-09-03 та опис майна НО-174/У.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 указаного Закону) (далі - Закон).

Указаний закон пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Пунктом 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Судом встановлено, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року у справі № 369/9091/16-к, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, і виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчиненою обвинувачено.

Пунктом 1 статті 2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Таким чином, оскільки відносно ОСОБА_1 постановлено виправдувальний вирок суду, вона має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.

Згідно з частинами 2, 3 статті 13 Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина 5 статті 4 Закону).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 6 статті 4 Закону).

Статтею 13 Закону визначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будь-які рішення чи дії органу досудового розслідування та прокуратури щодо ОСОБА_1 не визнавались незаконними в судовому порядку, а ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, не може безумовно свідчити про незаконність дій органів досудового розслідування та прокуратури, які відповідали вимогам законодавства.

Апеляційний суд вважає такі висновки помилковими, оскільки саме по собі постановлення виправдувального вироку щодо фізичної особи є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

Також помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено спричинення їй моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Позивачка незаконно перебувала під слідством та судом, що відповідно до статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд враховує, що Законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Мінімальним розміром моральної шкоди, який підлягає відшкодування позивачці із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент відшкодування (14 місяців та 17 днів х 8 647 грн) є 143 093 грн 90 коп.

ОСОБА_1 у своєму позові просить відшкодувати їй завдану моральну шкоду у розмірі 730 000 грн.

За клопотанням представника позивачки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2022 року призначено судово-психологічну експертизу.

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 29 квітня 2023 року, складеного експертом, спеціалістом-психологом Волочай С.П. , внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування органами досудового розслідування та прокуратури, знищення речового доказу у кримінальному провадженні - нежитлового приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , та втратою заробітку, ОСОБА_1 дійсно спричинені моральні страждання (моральна шкода).

Грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), завданої ОСОБА_1 внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокуратури, знищення речового доказу у кримінальному провадженні № 12016110200002189 по обвинуваченню ОСОБА_1 - нежитлового приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , та втратою заробітку, можна визначити в мінімальномі розмірі в еквіваленті 730 000 грн, що дозволить ОСОБА_1 частково мінімізувати її моральні страждання.

Для повноти відповіді на поставлене питання щодо розміру компенсації моральних страждань (моральної шкоди) зазначено, що вказана сума не є остаточною, оскільки не включає компенсації за інші негативні переживання (моральні страждання) ОСОБА_1 внаслідок негативного впливу стрес-факторів, пов`язаних з іншими обставинами справи, а також не враховує ту обставину, що моральні страждання ОСОБА_1 не закінчені і тривають в часі.

Однак у вказаному висновку експертом не визначено окремі суми моральної шкоди завданої ОСОБА_1 у результаті таких чинників як: 1) притягнення її до кримінальної відповідальності, 2) знищення речового доказу у кримінальному провадженні (нежитлового приміщення); 3) втратою заробітку, а зазначено лише загальний розмір.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16 зазначено, що з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд враховує, що визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Враховуючи обставини справи, встановлені під час розгляду справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачку, ступінь тяжкості пред`явленого їй обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом (14 місяців та 17 днів), застосування відносно неї найбільш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, ймовірну глибину душевних страждань позивачки, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що визначений Законом мінімальний розмір моральної шкоди 143 093 грн 90 коп. є достатнім для компенсації позивачці негативних наслідків морального характеру та відповідає принципам розумності і справедливості.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд враховує таке.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь матеріальної шкоди 2 875 429 грн, яка складається з:

2 302 171 грн вартості нежитлового приміщення № 1 у будинку АДРЕСА_1 , яке належало ТОВ «ТСІ-Компанія», власником (бенефіціаром) якого була і є позивач ОСОБА_1 , яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12016110200002189 та за клопотанням слідчого накладено арешт на нього, а у подальшому було знесено шляхом демонтажу працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві;

559 609 грн упущеної вигоди - заробітної плати за період з жовтня 2016 року і по липень 2023 року включно, яку позивачка не отримала через демонтаж указаного нежитлового приміщення, у якому могла здійснюватися господарська діяльність.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди (частина 2 статті 4 Закону).

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 54617122 від 04 березня 2016 року та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232062017 від 11 листопада 2020 року, нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 75,3 кв.м., належало на праві власності ОСОБА_1 , у період часу з 02 березня 2016 року по 25 травня 2016 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІСІ-Компанія» від 12 жовтня 2015 року, акту приймання-передачі та грошової оцінки нежитлового приміщення від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «ТС-Компанія» прийняло у власність нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 , про що 31 травня 2016 за № 29826545 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі № 369/5733/16-к, провадження № 1-кс/369/1304/16, задоволено клопотання Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області у межах кримінального провадження № 12016110200002189 та накладено арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 75,3 кв.м., власником якого є ОСОБА_1

22 серпня 2016 року, у зв`язку з невиконанням ТОВ «ТСІ-Компанія» вимог припису, Департаментом міського благоустрою КМР видано КП «Київблагоустрій» лист № 064-7945, яким доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме - павільйону ТОВ «ТСІ-Компанія» за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 17.

16 вересня 2016 року КП «Київблагоустрій» здійснено демонтаж указаного павільйону, за результатом якого складено акти демонтажу № 16/16-09-01, № 16/16-09-02, № 16/16-09-03 та опис майна НО-174/У.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у справі № 826/3131/17, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року і постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року, за позовом ТОВ «ТСІ-Компанія» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і КП «Київблагоустрій» підтверджено правомірність дій відповідачів щодо прийнятого рішення про знесення самочинно збудованої малої архітектурної споруди по АДРЕСА_1 та її знесення.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року зазначено, що посадовою особою КП «Київблагоустрій» видано 21 липня 2016 року припис № 1612123, яким встановлено порушення пункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, та запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом 3-х днів, при невиконанні припису у вказаний строк зазначалось про проведення демонтажу.

Таким чином, оскільки нежитлове приміщення № 1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , знесено працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу 16 вересня 2016 року, та станом на зазначену дату перебувало у власності ТОВ «ТСІ-Компанія», тому відсутні підстави вважати, що таке майно підлягає поверненню позивачці у порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки доказів, що саме діями органів, визначених вказаним Законом, спричинено позивачу матеріальну шкоду, матеріали справи не містять.

Щодо стягнення матеріальної шкоди (упущеної вигоди).

У частині 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 і від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними розрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але неотримання їх через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

На підставі викладеного, враховуючи, що торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , був знесений працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, не перебував у володінні органу досудового розслідування, позивачем не надано доказів того, що указане нежитлове приміщення знесено через неправомірні дії представників прокуратури та органу судового розслідування і це стало єдиною та достатньою причиною, яка завадила можливості позивачки отримати прибуток, до ОСОБА_1 не застосовувалися запобіжні заходи, які б перешкоджали їй працевлаштуватися та отримувати дохід під час проведення досудового розслідування, тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такої вимоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 143 093 грн 90 коп.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 на 3,96%, з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції у розмірі 1 188 грн, витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 198 грн 44 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 950 грн 40 коп.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федосіна Артема Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 143 093 грн 90 коп.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції у розмірі 1 188 грн, витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 198 грн 44 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 950 грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 09 березня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська