Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №372/1729/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5114/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 372/1729/25

19 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кравченка М.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_4 , про що 23 липня 2024 року було зроблено актовий запис № 537. За життя ОСОБА_4 заповіту не склав. Був у розірваному шлюбі. Після його смерті відкрилась спадщина за законом.

Позивач зазначав, що оскільки його брат ОСОБА_4 був інвалідом 3 групи з дитинства по опорно-руховому апарату, то до дня смерті брата він постійно доглядав за ним, приймав участь у матеріальних витратах, забезпечував необхідними продуктами харчування, необхідними ліками, оплачував усі медичні послуги та лікування.

Після смерті його брата він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та дізнався, що після смерті його брата вже була відкрита спадкова справа спадкоємцем першої черги, а саме, донькою померлого ОСОБА_2 .

Разом з тим, відповідачка, будучи за документами донькою його померлого брата, та, маючи постійний дохід, ніколи ніякої допомоги батьку не надавала, його станом здоров`я не цікавилась, не відвідувала його. Фактично відповідачка за своє життя ніколи не цікавилася життям та здоров`ям батька, не надавала йому ніякої допомоги.

Оскільки відповідачка нехтувала своїми обов`язками відносно батька, не надавала йому належної допомоги при житті, при його лікуванні, жодного разу не телефонувала та не прийшла на похорон свого рідного батька, знаючи про його смерть, а з`явилась лише після смерті її батька у нотаріальній конторі для прийняття спадщини, то він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 проси в суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 рокувзадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленням рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнути з відповідачки на його користь понесені ним судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу здійснені як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.

Зазначає, що з медичних документів, що містяться в матеріалах справи, можливо встановити факт перебування його брата - спадкодавця ОСОБА_4 у безпорадному стані у зв`язку з наявністю у нього захворювання- тяжкої форми остеоартрозу ще з 2012 року.

Відповідачка, заперечуючи проти позову,посилається на народження у неї дитини з вродженими вадами здоров`я у 2018 році, визнала той факт, що не допомагала батькові в період до 2012, у 2012-2018 роках та після народження дитини, а саме, після 2018 року до смерті.

Таким чином, відповідачкою не надано жодного доказу на підтвердження надання нею грошових коштів батькові.

Йому, як братові померлого ОСОБА_4 , зі слів брата відомо про те, що відповідачка ОСОБА_2 неодноразово ухилялася від надання йому, як батькові, допомоги, навіть на його прохання, ніколи не цікавилася його станом здоров`я, не відвідувалайого.

Посилається на те, що йому невідомо про будь-які випадки надання відповідачкою матеріальної чи іншої допомоги своєму батьку ( спадкодавцю), тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, про яку зазначає Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61 -18578св 18), на яку також посилалася відповідачка.

Цей факт також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

До того ж, поховання брата та усі пов`язані ритуальні послуги, а також поминки оплатив він, що підтверджується доданими доказами у справі.

Позивач вважає, що він під час розгляду справи довів, що відповідачка ухилялася від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця - свого батька ОСОБА_4 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року - залишити без змін.

Зазначає, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

На переконання сторони відповідача, з наданих до справи доказів стає зрозумілим, що фактично ОСОБА_4 лікувався до 2013 року та більше не лікувався, фізично безпомічним його стан не був протягом всього життя та його хвороби не були тяжкими.

Також відсутні докази про наявність у позивача доходів, які сприяли утриманню ним брата ОСОБА_4 , що також вказує на безпідставність апеляційної скарги.

Сторона відповідача вважає,що судом першої інстанції при ухваленні рішення вірно були з`ясовані дійсні обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, рішення прийняте з додержанням норм процесуального та матеріального права, що,відповідно до ст.375 ЦПК України, є підставою для залишення рішення суду без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Філоненко Анатолій Петрович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скраги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення, а оскаржувване рішення суду першої інстанції- залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скааргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача ОСОБА_1 та батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого 23 липня 2024 року Обухівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

За життя ОСОБА_5 заповіту не склав.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на майно за законом, що складається із: земельної ділянки, площею 3,9397 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3223182000:04:004:0006, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно; транспортного засобу марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,є рідною донькою померлого спадкодавця ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами.

Після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дергільової Олени Григорівни із заявою про прийняття спадщини, де дізнався, що після смерті померлого відкрита спадкова справа № 77/2024, спадкоємцем першої черги є донька померлого ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення її від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 посилався на те, що його рідний брат ОСОБА_4 був інвалідом 3 групи з дитинства по опорно-руховому апарату, до дня смерті брата він постійно доглядав його, приймав участь у матеріальних витратах, забезпечував необхідними продуктами харчування, необхідними ліками, оплачував усі медичні послуги та лікування. В свою чергу, ОСОБА_2 а ОСОБА_7 , будучи за документами донькою його померлого брата, маючи постійний дохід, ніколи ніякої допомоги батькові не надавала, його станом здоров`я не цікавилась, не відвідувала його. Відповідачка нехтувала своїми обов`язками відносно батька, не надавала йому належної допомоги при житті, при його лікуванні, жодного разу не телефонувала та не прийшла на похорон свого рідного батька, знаючи про його смерть, а з`явилась лише після смерті її батька у нотаріальній конторі для прийняття спадщини.

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є двоюрідним братом померлого ОСОБА_4, раніше він проживав поруч, вони інколи спілкувались, зараз він проживає далеко, але інколи приїжджає. ОСОБА_4 деякий час проживав в с. Матяшівка Обухівського району Київської області, він був інвалідом з дитинства, у нього була серцева недостатність, також йому зробили операцію і видалили половину шлунку. Позивач, будучи рідним братом ОСОБА_4, постійно допомагав останньому. Зазначав, що ОСОБА_4 був пенсіонером і проживав з позивачем до своєї смерті, в нього також були проблеми з тиском. ОСОБА_5 розповідав, що з дітьми він не спілкується, просив в них допомоги, оскільки працювати вже не міг. Пенсія в нього була невелика, він був інвалідом 3-ї групи, і з пенсії в нього вираховували аліменти. ОСОБА_4 допомагав його брат ОСОБА_1 і їхні батьки. Позивач обробляв город, тримав господарство. Стан здоров`я ОСОБА_4 погіршився коли він став проживати у матері. ОСОБА_5 проживав у окремій кімнаті, допомагав по господарству, він не був лежачий, міг самостійно їсти. Його дівчат він не знав, не спілкувався з ними. Померлий не перебував у безпорадному стані.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є сестрою позивача та померлого ОСОБА_4, вона працює медичною сестрою, діти померлого з ним не спілкувались, не дзвонили йому і не цікавились його здоров`ям, на похованні їх не було. Її брат ОСОБА_5 деякий час проживав окремо, за життя тяжко працював на комбайнах, тракторах. Брату ОСОБА_4 постійно допомагав позивач, а діти не допомагали. Його в сім`ї постійно ображали, били, він розлучився в 2005 році, аліменти сплачував з пенсії. 3-ю групу інвалідності йому встановили в 2012 році. ОСОБА_4 до своєї смерті перебував в безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, йому завжди допомагав брат - позивач у справі, менша дочка ОСОБА_11 його ображала. ОСОБА_4 мав проблеми з ногами, йому тяжко було ходити, він майже не ходив, також він страждав на гіпертонію. В нього двоє дітей. ОСОБА_5 помер не вдома, а біля ставка, в нього стався інфаркт. З доньками в нього ніяких стосунків не було, з його слів вони не хотіли з ним спілкуватись. Молодша донька ОСОБА_11 проживає за кордоном. ОСОБА_4 на автомобілі міг їздити, деякий час, приблизно пів року ходив з ціпком. Брат ОСОБА_1 допомагав ОСОБА_4 одягатись, приймати душ, ходити до вбиральні, оскільки він страждав на артроз, а їв він самостійно. ОСОБА_4 останні два роки потребував стороннього догляду, в його амбулаторній картці також зазначено, що він потребує стороннього догляду, а останні пів року до смерті він взагалі не міг самостійно себе обслуговувати.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засідання пояснив, що він є другом ОСОБА_4, яикй з дитинства кульгав. Після розлучення у ОСОБА_4 погіршився стан здоров`я, він проживав у батьків та перебував на утриманні брата - позивача у справі та їх батьків. Менша донька ОСОБА_4 постійно його ображала. Позивач постійно допомагав своєму брату ОСОБА_13 у, останні півроку ОСОБА_4 пересувався на милицях, поховання організовував позивач, відповідачки на похованні не було, він її навіть не знає. ОСОБА_4 не міг сам пересуватися та потребував сторонньої допомоги. Останній раз він бачив ОСОБА_4 приблизно за тиждень до його смерті.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_4. Останній народився з вадами ноги, за життя був роботящим, працював водієм, деякий час проживав окремо в с. Матяшівка Обухівського району Київської області. В 2001 році в нього виявили виразку шлунку, потім через 14 років зробили операцію на шлунку, в 2007 році в нього виявили вади серця. В 2007 році ОСОБА_4 також зробили операцію, потім він прийшов жити до батьків, а з братом - позивачем у справі, він проживав до самої смерті і позивач за ним доглядав. ОСОБА_4 до 2008 року працював у колгоспі, а потім пішов працювати в податкову інспекцію водієм. Позивач, коли його брата клали на стаціонарне лікування, завжди був з ним в лікарні. В 2014 році ОСОБА_4 було встановлено 3-ю групу інвалідності, пенсія в нього була невелика. Останні пів року перед смертю ОСОБА_4 постійно лежав, самостійно не міг приймати душ, ходити. Доньки йому не телефонували, не відповідали на його дзвінки, не цікавились його станом здоров`я, не допомагали, а позивач доглядав за братом, мив його, переодягав. ОСОБА_4 по будинку пересувався з ціпком. Доглядом за ним повністю займався позивач. Позивач працює приватним підприємцем. Їй відомо також зі слів ОСОБА_4, що донька йому не допомагала. На поховання батька відповідачка не прийшла. Перед смертю ОСОБА_5 міг самостійно їсти, але вже майже не пересувався. ОСОБА_5 помер поблизу ставка, його туди привіз позивач. В ОСОБА_4 є дві доньки, одна з яких проживає за кордоном. У відповідачки є дитина інвалід.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона є дружиною позивача. ОСОБА_5 проживав з позивачем, оскільки потребував сторонньої допомоги та пересувався за допомогою ціпка. Вона варила їсти, ОСОБА_4 їв самостійно, одягався самостійно, але тяжко, рухався потрохи. Позивач допомагав брату ліками. ОСОБА_4 дуже мало рухався, більшу частину часу лежав. Він перебував в безпорадному стані останні півроку до смерті.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 зловживав алкоголем, покинув дітей, приходив п`яний, просив дати йому горілку, останній раз, приблизно за тиждень до смерті. Деякий час ОСОБА_4 проживав в с. Матяшівка Обухівського району Київської області, винаймав будинок, жив там з якоюсь жінкою. Щоб ОСОБА_4 пересувався на милицях чи за допомогою ціпка вона не бачила, він мав доглянутий вигляд. Вона проживає в с. Матяшівка Обухівського району Київської області неподалік магазину, бачила що ОСОБА_4 пересувався самостійно, нормально.

Свідок ОСОБА_18 пояснив суду, що він був деякий час сусідом, коли померлий ОСОБА_5 проживав у своєї матері. Перед цим, приблизно півтора року, він бачив ОСОБА_4 постійно поблизу магазину, один раз він бачив його в м. Обухів - він привітався з ним, бачив як вони нормально спілкувались. Він був присутній на роковинах смерті померлого брата позивача. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, суд першої інстанції вказав на те, що під час судового розгляду не встановлено безпорадного стану ОСОБА_4, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 лікувався до 2013 року, фізично безпомічним його стан не був протягом всього життя та його хвороби не були тяжкими. Посилався також на відсутність доказів про доходи позивача, які сприяли утриманню ним брата ОСОБА_4 .Зазначав, що під час судового розгляду позивачем не доведено належними і допустимим доказами обставин, викладених в позовній заяві, зазначене підтверджується матеріалами справи та показами свідків.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи та надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачкає спадкоємцем ОСОБА_4 першої черги за законом, своєчасно прийняла спадщину після смерті спадкодавця шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини, позивачем не доведено його позовні вимоги належними і допустимими докази, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Броварського міськрайонного суду Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту ( постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку, відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст.1261-1264 Кодексу).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У частинах п`ятій, шостій статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику усправах про спадкування» судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Відмовляючи у задоволенні позову про усунення від права спадкування ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, потребував допомоги саме від дочки ОСОБА_2 , а остання, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення її від права на спадкування.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав на те, що умисної винної поведінки відповідачки під час розгляду справи встановлено не було. Також не підтвердилися доводи позивача про умисне ухилення відповідачки від надання допомоги батьку ОСОБА_4 і що така допомогайому потрібна була саме від неї.

Встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема, не спілкування відповідачки з батьком ОСОБА_4 телефоном, рідкі зустрічі, не підтверджують умисного ухилення відповідачки від надання допомоги ОСОБА_4.

Отже, у справі, яка переглядається, судом не встановлено ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_4 та не встановлено перебування його у безпорадному стані. Крім того, позивач не навівпереконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця ОСОБА_4 в допомозі саме відповідачки. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 рокупо справі № 156/1111/20).

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з медичних документів, що містяться в матеріалах справи, можливо встановити перебування його брата ОСОБА_4 у безпорадному стані у зв`язку, щонайменше, з наявною у нього тяжкою формою остеоартрозу ще у 2012 році, колегія суддів відхиляє, зогляду на наступне.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для задоволення позову в частині зміни черговості спадкування за законом є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані.

Так, під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 дійсно мав деякі хвороби (остеоартроз, серцеву недостатність, тощо), проте, матеріали справи не містять та позивачем не надано належних, допустимих письмових (медичних) доказів (медичних висновків, тощо) на підтвердження перебування спадкодавця ОСОБА_4 у безпорадному стані. Зокрема, медична документація не містить записів про те, що ОСОБА_5 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.

Встановивши, що позивач не довів факту перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані та неможливості останнього здійснювати звичайні речі і догляд за собою, суд першої істанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу, як братові ОСОБА_4 , з його слів відомо про те, що відповідачка ОСОБА_2 неодноразово ухилялася від надання батькові допомоги, навіть на його прохання, ніколи не цікавилася його станом здоров`я, не відвідувалайого, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не доведено, що відповідачка вчиняла умисні дії чи бездіяльність, спрямовані на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, відтак, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідачки від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що факт ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю підтвердили допитані в судовому засіданні свідки, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки показання свідків оцінюються судом в сукупності з іншими доказами у справі.

Судпершої інстанції, надавши належну оцінки доводам сторін, зокрема, показанням свідків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх,передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є його процесуальним обов`язком, тому відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу,як усунення відповідачкивід права на спадкування після смерті батька.

В силу приписів статті 202 СК України обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2022 року по справі № 759/18917/17).

Доводи апеляційної скарги про те, щосуд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61 -18578св 18) про те, що будь-які випадки надання матеріальної допомоги, або іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження є безпідставними, оскільки мотивувальна частина оскаржуваної постанови аргументована посиланням на те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

З огляду на відсутність у справі доказів перебування спадкодавця ОСОБА_4 у безпорадному стані, наявність у відповідачки дитини ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є дитиною з інвалідністю, відсутність доказів вчинення відповідачкою умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені позивач ОСОБА_21 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: