Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №757/23167/21-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/23167/21-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4505/2026

Головуючий у суді першої інстанції Є. С.Хайнацький

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

18 лютого 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Державна установа «Офіс із залучення та підтримки

інвестицій»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Розмош Владиславом Івановичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Є. С.Хайнацького, в примішенні Печерського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» (далі - ДУ «Юкрейнінвест») про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заборгованості з оплати тимчасової непрацездатності та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 25 січня 2021 року вона приступила до роботи на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест» згідно з наказом відповідача від 13 січня 2021 року № 5-к, а 18 лютого 2021 року виконавчий директор ДУ «Юкрейнінвест» С. Цівкач викликав її та вимагав написати заяву про звільнення за власним бажанням, на що вона відмовила.

24 лютого 2021 року начальник Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест» ОСОБА_2 провів з нею та іншим фахівцем зустріч та довів до їх відома наказ ДУ «Юкрейнінвест» від 24 лютого 2021 року № 4 «Про деякі питання роботи ДУ «Юкрейнінвест» на період карантину», а також у зв`язку з нестачею робочих столів запропонував їй наступний графік роботи: кожен вівторок та п`ятницю тижня - вона працює в офісі на вул. М. Грушевського, 12/2; кожен понеділок, середа, четвер - дистанційно. На виконання цього наказу засобами електронного зв`язку вона направила ОСОБА_2 документ з визначеними днями дистанційної роботи на березень 2021 року.

У період з 09 березня 2021 року по 23 березня 2021 року включно, згідно з листком непрацездатності від 09 березня 2021 року серії АДШ № 237976 вона перебувала на лікарняному у зв`язку з інфікуванням COVID-19.

З 24 березня 2021 року вона приступила до роботи. 24 (середа) та 25 (четвер) березня 2021 року працювала дистанційно. 26 березня 2021 року зранку вона працювала дистанційно, отримавши відповідь по телефону від безпосереднього керівника ОСОБА_2 та колег ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що 26 березня 2021 року вона та її колеги працюють дистанційно. Після обіду цього ж дня їй стало зле, вона викликала лікаря, який прийняв рішення про необхідність амбулаторного лікування позивача з 26 березня 2021 року по 29 березня 2021 року включно, про що свідчить виданий їй листок непрацездатності від 26 березня 2021 року серії АЛД № 493683. Вона намагалась продовжити працювати, проте погане самопочуття завадило цьому. Об 18:56 год вона помітила пропущений телефонний дзвінок від співробітника ОСОБА_5 та одразу перетелефонувала йому. Їй було повідомлено, що на її електронну поштову адресу надіслано лист від керівництва, проте не змогла ознайомитись з його змістом, оскільки її електронна скринька була заблокована.

Після чого на особистій електронній адресі вона побачила наказ ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к, яким її було звільнено з роботи за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для її звільнення була службова записка начальника Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест» ОСОБА_2 від 26 березня 2021 року та акт про відсутність її на роботі від 26 березня 2021 року.

Після завершення лікарняного, 30 березня 2021 року вона прибула на роботу, але охорона закладу не допустила її до приміщення. На прохідну вийшли співробітники ДУ «Юкрейнінвест» ОСОБА_6 (керівник адміністративної служби) та ОСОБА_7 (фахівець Управління з правових питань та регуляторної політики), які видали їй копію наказу № 21-к про звільнення з роботи та трудову книжку, у прийняті від неї листка непрацездатності було відмовлено.

Ознайомившись з наказом про звільнення, вона на наказі письмово зазначила: «З наказом не згідна, оскільки відсутні законодавчі підстави для його прийняття. На роботі 26 березня 2021 року була відсутня у зв`язку із наявністю поважних причин. Пояснення стосовно поважності причин відсутності на роботі, роботодавець від мене не витребував, зі мною стосовно них ніхто не зв`язувався».

Згідно зі службовою запискою від 26 березня 2021 року за № 08-03/19 за підписом ОСОБА_8 , останній повідомляє виконавчого директора ДУ «Юкрейнінвест» Цівкача С., що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26 березня 2021 року без поважних причин. Про причини відсутності на роботі ОСОБА_1 не повідомляла, погодження щодо віддаленої роботи на 26 березня 2021 року у порядку, визначеному наказом № 4, не отримувала. У зв`язку з чим ОСОБА_2 просить звільнити позивача за прогул відповідно до трудового законодавства.

Згідно з актом від 26 березня 2021 року «Про відсутність на роботі», підписаним ОСОБА_9 та іншими співробітниками відповідача, встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 год до 13:00 год. Про причини відсутності попередньо не повідомляла.

Відомості в акті від 26 березня 2021 року «Про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі» та в акті від 26 березня 2021 року «Про повідомлення про звільнення» про те, що вона відмовилась надати письмові пояснення щодо її відсутності на роботі, не відповідають дійсності, оскільки вона не відмовлялась від надання таких пояснень, жодних телефонних дзвінків близько 14:50 год з цього приводу від відповідача позивачу не було.

Відповідачем порушено норми статті 149 КЗпП України, оскільки він не зажадав від неї письмові пояснення, не встановив її вину, не визначив ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Крім того, у наказі про звільнення вказано неіснуючі підстави звільнення - прогул, тоді як під час непрацездатності працівника його звільнення не допускається.

Вважає, що відповідач повинен також виплатити їй середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу, а також здійснити виплати за листками непрацездатності.

Крім того, порушення її трудових прав з боку відповідача їй завдало моральної шкоди, яка полягає у переживаннях та стражданнях з приводу того, що її безпосередній керівник шляхом обману, з іншими співробітниками, сфальшував документи з відсутності її на роботі без поважних причин; звільнення за прогул негативно відображається на її репутації як дисциплінованого та висококваліфікованого співробітника та може спричинити у майбутньому відмову у прийнятті її на роботу. Незаконне звільнення створило для неї нервове напруження та дискомфорт, призводить до психічного розладу, нервових переживань. Моральну шкоду вона оцінює в 300 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на роботі, належні виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та 300 000,00 грн компенсації моральної шкоди, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест`та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду в термін не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника Розмош В.І. звернулась з апеляційною скаргою.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що не може погодитись із оскаржуваним рішенням суду про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом при його ухваленні грубо порушено як норми матеріального так і норми процесуального права, не встановлено всіх фактичних обставин справи, не взято до уваги докази, покази свідка та як наслідок, ухвалено незаконне та не обґрунтоване судове рішення, що у свою чергу є безумовною підставою для його скасування.

Зазначає, що нормами КЗпП чітко визначено, за яких умов працівник може бути звільнений та як саме має діяти власник при вирішенні питання звільнення працівника, проведенні із ним усіх розрахунків.

На думку апелянта, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дані норми матеріального права не враховано, проігноровано як факт поважності причин відсутності позивачки на роботі так і факт порушення відповідачем процедури звільнення позивачки з роботи без отримання його письмових пояснень, визначення поважності/не поважності причин проступку (прогулу), ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, що у свою чергу призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зауважує, що причиною відсутності ОСОБА_1 на роботі 26.03.2021 року, безпосередньо у будівлі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 було повідомлення ОСОБА_1 її безпосереднім керівником ОСОБА_12 , а також її співробітниками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , що вона та інші співробітники, через посилення у м. Києві хвороби COVID-19 працюють дистанційно, та перебування ОСОБА_1 на лікарняному.

Вказані причини відсутності ОСОБА_1 26.03.2021 року у адмінбудівлі відповідача є поважними та виключають наявність у її діях складу дисциплінарного проступку взагалі.

Таким чином, фізична відсутність ОСОБА_1 , зранку 26.03.2021 року в офісі відповідача, пов`язана із тим, що її безпосередній керівник ОСОБА_12 свідомо створив умови за яких позивачку було повідомлено про роботу 26.03.2021 року дистанційно, що у свою чергу свідчить про поважність такої причини, оскільки вона не залежала від волі та дій позивача.

Наявність даної причини підтверджується: скріншотами повідомлень позивача зі своїми колегами з месенджеру WhatsApp (оригінали повідомлень знаходяться на телефоні позивача і посадових осіб відповідача), скірншотами екрану мобільного телефону позивача з отриманими та пропущеними викликами за 26.03.2021 року (оригінали знаходяться на телефоні позивача і посадових осіб відповідача), фактом направлення позивачкою 26.03.2021 року звіту за І квартал 2021 року, фактом дистанційної роботи ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , показаннями свідка ОСОБА_18 .

Окрім того, тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 , навіть за умови, що вона зранку, на вимогу безпосереднього керівника ОСОБА_12 працювала дистанційно, є іншою поважною причиною відсутності ОСОБА_1 26.03.2021 року (протягом усього дня, а не з 09.00 до 13.00) в офісі відповідача.

Наявність даної причини підтверджується листком непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683, листом Медичної клініки «Столиця» від 26.07.2022 року за №04-02/318, листом непрацездатності від 09.03.2021 року серії АДШ №237976, показаннями свідка ОСОБА_18 .

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 26.03.2021 року була відсутня у адмінбудівлі Державна установа «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» з поважних причин, оскільки працювала з відома керівництва дома (дистанційно), а також почувала себе зле та перебувала на лікарняному.

Відповідачем Державною установоа «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Вважає апеляційну скаргу позивача такою, що задоволенню не підлягає, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2024 законним та обгрунтованим. Зазначає, що 26.03.2021 року ОСОБА_1 повинна була працювати на робочому місці в офісі за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти, а саме, листом ОСОБА_1 з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 щодо погодження графіку дистанційної роботи, а також табелем обліку робочого часу працівників ДУ «Юкрейнінвест» за звітний період з 01.03.2021 року по 31.03.2021 року. Зазначені обставини не оспорюються ОСОБА_1 .

Позивач вказує у позові, що вона працювала дистанційно, оскільки отримала відповідь по телефону від безпосереднього керівника ОСОБА_19 та колег - ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , про те, що 26.03.2021 року позивач та її колеги працюють дистанційно, на підтвердження чого позивач посилається на копії скріншотів з її телефону з смс-листуванням.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що порядок та умови дистанційної робота для працівників ДУ «Юкрейнінвест» визначалися наказом № 4 «Про деякі питання роботи ДУ «Юкрейнінвест», зокрема працівникам ДУ «Юкрейнінвест» у зв`язку із запровадженням дистанційної роботи забезпечувати погодження дистанційної роботи з безпосереднім керівником не пізніше ніж за один робочий день до початку дистанційної роботи шляхом надсилання відповідного електронного листа безпосередньому керівнику (в копії менеджеру з персоналу) з використанням робочої електронної пошти. Тобто, порядок дистанційної роботи для працівників ДУ «Юкрейнінвест»чітко врегульовано роботодавцем.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме службової записки начальника управління залучення та супроводження ОСОБА_19 від 26.03.2021 року за № 08-03/39 головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26.03.2021 року без поважних причин. Про причини відсутності ОСОБА_1 попередньо не повідомляла та погодження щодо віддаленої роботи на 26.03.2021 року у порядку, визначеному наказом виконавчого директора ДУ «Юкрейнінвест» від 24.02.2021 року № 4 не отримували.

Зауважує, що порядок погодження дистанційної роботи для працівників ДУ «Юкрейнінвест» шляхом направлення повідомлень у застосунку WhatsAppпрацівникам ДУ «Юкрейнінвест» жодним внутрнішім нормативно- правовим актом чи розпорядчим документом Відповідача не передбачено. Більше того, із долучених до справи скріншотів застосунку WhatsApp, зокрема нібито листування з ОСОБА_20 , не вбачається погоджен- безпосереднім керівником Позивача погодження на дистанційну робо боту ОСОБА_1 26.03.2021 року.

З огляду на вимоги ст.ст. 77-80 ЦПК України, відповідач не вважає скріншоти допустимими, належними та достовірними доказами, оскільки з них неможливо достовірно ідентифікувати осіб, що здійснюють смс-листування, зокрема, назву абонента у відповідному мессенджері, з яким здійснюється листування, визначає саме власник телефону (власник акаунту, облікового запису корис: мессенджеру), також, скріншоти не дають змоги достовірно ідентифікувати й особу яка здійснює смс-листування.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Розмош В.І. подану позивачем апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2024 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» - адвокат Бровко Н.В., у судовому засіданні суду апеляційної інтсанції проти доводів апеляційної скарги позивача заперечила, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2024 просила залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не зявилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та за участі її представиника.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Розмош В.І., представника відповідача Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» - адвокат Бровко Н.В., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, згідно ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно положень ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Як вбачається з матеріалів справи з 25 січня 2021 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест» відповідно до наказу відповідача від 13 січня 2021 року № 5-к.

Згідно з наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 24 лютого 2021 року № 4 «Про деякі питання роботи ДУ «Юкрейнінвест» на період карантину» на період дії карантину - до 30 квітня 2021 року було запроваджено режим дистанційної роботи та роботи в режимі реального часу через Інтернет, у зв`язку із запровадженням дистанційної роботи забезпечувати погодження дистанційної роботи з безпосереднім керівником не пізніше ніж за один робочий день до початку дистанційної роботи шляхом надсилання відповідного електронного листа безпосередньому керівнику (в копії менеджеру з персоналу) з використанням робочої електронної пошти.

Згідно з роздруківкою з електронної пошти, ОСОБА_1 направила лист з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 щодо погодження графіку дистанційної роботи, згідно з яким 26 березня 2021 року позивач повинна була працювати на робочому місці в офісі за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2.

В пункті 2 Розділу V «Робочий час і його використання. Час відпочинку» Правил внутрішнього трудового розпорядку ДУ «Юкрейнінвест», які затверджені загальними зборами трудового колективу протокол № 1 від 01 серпня 2018 року, передбачено, що працівник зобов`язаний повідомляти безпосереднього керівника про причини своєї відсутності на роботі.

Відповідно до акта про відсутність на роботі від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Юкрейнінвест» начальником Управління залучення та супроводження ОСОБА_12 , начальником Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_32, провідним фахівцем Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_33, фахівцем Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_34, головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26 березня 2021 року з 09:00 год до 13:00 год. Про причини відсутності головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 попередньо не повідомляла.

Відповідно до акта про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Юкрейнінвест», головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 год до 13:00 год, 26 березня 2021 року близько 14:50 год ОСОБА_21 було здійснено дзвінок з мобільного телефону ДУ «Юкрейнінвест» НОМЕР_1 на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 в присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та повідомлено ОСОБА_1 про потребу надати письмові пояснення щодо її відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 год до 13:00 год. У відповідь на це, ОСОБА_1 давати такі письмові пояснення відмовилась.

Згідно із службовою запискою начальника управління залучення та супроводження ОСОБА_2 від 26 березня 2021 року за № 08-03/39 головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26 березня 2021 року без поважних причин. Про причини відсутності ОСОБА_1 попередньо не повідомляла та погодження щодо віддаленої роботи на 26 березня 2021 року у порядку, визначеному наказом виконавчого директора ДУ «Юкрейнінвест» від 24 лютого 2021 року № 4, не отримувала. У зв`язку з зазначеним ОСОБА_2 просить звільнити ОСОБА_1 за прогул відповідно до трудового законодавства.

Наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к звільнено ОСОБА_1 , головного фахівця Управління залучення та супроводження, з роботи за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Підстава: службова записка начальника управління залучення та супроводження ОСОБА_8 від 26 березня 2021 року, акт про відсутність на роботі ОСОБА_25 від 26 березня 2021 року, акт про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі ОСОБА_25 від 26 березня 2021 року.

Згідно з актом про повідомлення про звільнення від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Юкрейнінвест», 26 березня 2021 року у зв`язку зі звільненням з роботи за прогул без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України) головного фахівця Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 у зв`язку з її відсутністю на роботі протягом робочого дня 26 березня 2021 року та її відмовою надати пояснення про відсутність на роботі, з робочої електронної пошти ДУ «Юкрейнінвест» info@ukraineinvest.gov.ua направлено на особисту електронну пошту ОСОБА_1 повідомлення (разом із сканованим наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 ») про необхідність з`явитись до офісу ДУ «Юкрейнінвест» для підпису про ознайомлення з наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26.03.2021 року від 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 », і для отримання трудової книжки та здачі офісної техніки, наданої ОСОБА_1 для виконання посадових обов`язків. Також у присутності працівників ДУ «Юкрейнінвест» з телефону НОМЕР_3 здійснено телефонний дзвінок на особистий телефон ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 з метою повідомлення останньої про необхідність з`явитись до офісу ДУ «Юкрейнінвест», проте на телефонний дзвінок ОСОБА_1 не відповіла. О 18:56 год ОСОБА_1 перетелефонувала і до її відома доведено зазначену інформацію, яка була направлена на її електронну пошту щодо її звільнення, разом з цим ОСОБА_26 так і не надала пояснень про свою відсутність протягом робочого дня 26 березня 2021 року.

30 березня 2021 року позивач отримала копію наказу про її звільнення з роботи та трудову книжку. Ознайомившись з наказом про звільнення, позивач на наказі письмово зазначила: «З наказом не згідна, оскільки відсутні законодавчі підстави для його прийняття. На роботі 26 березня 2021 року була відсутня, у зв`язку із наявністю поважних причин. Пояснення стосовно поважності причин відсутності на роботі роботодавець від мене не витребовував, зі мною стосовно них ніхто не зв`язувався».

Відповідно до листа ТОВ «Медична клініка «Столиця» від 03 серпня 2022 року № 03/08/22, отриманого на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року, 26 березня 2021 року о 13:36 год ТОВ «Медична клініка «Столиця» отримано звернення ОСОБА_1 із скаргою на погане самопочуття, а саме: головний біль, підвищена температура, біль у м`язах та суглобах. О 14:24 год лікарем-спеціалістом ТОВ «Медична клініка «Столиця» було здійснено медичне обстеження ОСОБА_1 за місцем її проживання та прийнято рішення про необхідність її лікування в амбулаторних умовах. 29 березня 2021 року видано ОСОБА_1 листок непрацездатності від 26 березня 2021 року серії АДЛ № 493683.

Згідно з листом непрацездатності від 26 березня 2021 року серії АЛД № 493683 позивачу було призначено амбулаторне лікування з 26 березня 2021 року по 29 березня 2021 року включно.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_18 , який працював заступником директора відповідача, на питання представника позивача: «Чи відомо Вам чи був прогул?» пояснив: «Не був. Був ковід, ОСОБА_27 було дозволено працювати дистанційно. Але директором було дано вказівку зафіксувати відсутність ОСОБА_1 на робочому місці». На питання представника позивача: «Ті особи, які були на прохідній, могли отримати лікарняний від ОСОБА_1» ОСОБА_18 відповів: «Так, вони відмовилися».

Згідно з розрахунковим листком за березень 2021 року, довідки № 29 від 05 лютого 2024 року та № 26 від 02 серпня 2024 року та виписки по картці/рахунку, відкритому ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк», від 30 липня 2024 року: 05 березня 2021 року ОСОБА_1 здійснено виплату премії за лютий 2021 року в сумі 10 439,00 грн; 15 березня 2021 року - перераховано на картку зарплату за першу половину березня 2021 року в сумі 16 649,00 грн; 26 березня 2021 року ОСОБА_1 здійснено виплату в сумі 20 020, 26 грн.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституція України).

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

У статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (стаття 149 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, на яку посилається заявник, зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20).

Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника».

Разом з тим невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша - третя статті 100 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що «процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

У справі, що переглядається в обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що отримавши відповідь від безпосереднього керівника ОСОБА_8 та колег ( ОСОБА_3 , ОСОБА_28 ) в день її звільнення, вона залишилася вдома та почала працювати дистанційно,на підтвердження чого позивач посилається на копії скріншотів з її телефону з смс-листуванням. Після обіду стала почувати себе погано та одразу викликала лікаря, який прийняв рішення про необхідність її лікування амбулаторно з 26 березня 2021 року по 29 березня 2021 року включно, про що свідчить відповідний листок непрацездатності;

Відповідно до службової записки начальника управління залучення та супроводження ОСОБА_8 від 26 березня 2021 року за № 08-03/39 головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26 березня 2021 року без поважних причин, про причини відсутності ОСОБА_1 попередньо не повідомляла та погодження щодо віддаленої роботи не отримувала; відповідно до акта про відсутність на роботі від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26 березня 2021 року з 09:00 год до 13:00 год, про причини відсутності попередньо не повідомляла; відповідно до акта про відмову від надання пояснень щодо відсутності на роботі від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Юкрейнінвест», ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 год до 13:00 год. Цього ж дня близько 14:50 год ОСОБА_21 було здійснено дзвінок з мобільного телефону ДУ «Юкрейнінвест» (067) 642 75 01 на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 в присутності: ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та повідомлено ОСОБА_1 про потребу надати письмові пояснення щодо її відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 год до 13:00 год. У відповідь на це ОСОБА_1 надавати такі письмові пояснення відмовилась; згідно з листом ТОВ «Медична клініка «Столиця» від 03 серпня 2022 року № 03/08/22 ОСОБА_29 із скаргою на погане самопочуття звернулась 26 березня 2021 року о 13:36 год, а о 14:24 год лікарем-спеціалістом здійснено медичне обстеження ОСОБА_1 за місцем її проживання; згідно з листком непрацездатності від 26 березня 2021 року серії АЛД № 493683 позивачу було призначено амбулаторне лікування з 26 березня 2021 року по 29 березня 2021 року включно;

За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_29 була відсутня на робочому місці з 9:00 год до 13:00 год 26 березня 2021 року без поважної причини, надані нею знімки екрана суд не вважав допустимими та належними доказами, а факт звернення за медичною допомогою та відкриття закладом охорони здоров`я у день звільнення працівника листка непрацездатності не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, оскільки із скаргою на погане самопочуття позивач звернулась о 13:36 год, а о 14:24 год лікарем-спеціалістом здійснено медичне обстеження ОСОБА_1 за місцем її проживання, оригінал листка непрацездатності не був наданий роботодавцю;

Однак, на думку колегії суддів, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, проігноровано як факт поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі так і факт порушення Державною установою «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» процедури звільнення ОСОБА_1 без отримання її письмових пояснень, визначення поважності/неповажності причин відсутності на роботі, проступку (прогулу), ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, слід ретельно дослідити причину відсутності ОСОБА_1 26.03.2021 року на роботі у адмінбудівлі Державною установою «Офіс із залучення та підтримки інвестицій».

Так, причиною відсутності ОСОБА_1 26.03.2021 року, безпосередньо у будівлі Державною установою «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» за адресою: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського 12/2 було:

Повідомлення ОСОБА_1 її безпосереднім керівником ОСОБА_12 про поширення захворювань на COVID-19, а також її співробітниками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , що вони через посилення у м. Києві хвороби на COVID-19 працюють дистанційно та перебування ОСОБА_1 на лікарняному.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду, висвітленій у постанові від 25.10.2022 року у справі №487/1491 /21 (провадження №61-6246св22), дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника: порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Отже, саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини, працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна позиція висвітлена і у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі №489/1609/17.

На думку колегії суддів, у даному випадку, відсутній сам факт дисциплінарного проступку, а також вина ОСОБА_1 .

Так, як вбачається з матеріалів справи протягом вечора 25.03.2021 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку (месенджер WhatsApp) до свого безпосереднього керівника ОСОБА_12 з приводу визначеної форми робочого дня 26.03.2021 року, однак жодної відповіді, від нього вона не отримала.

У зв`язку з цим, у цей же вечір, ОСОБА_1 звернулася до своїх колег по роботі ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які її запевнили, у тому, що 26.03.2021 року усі працівники, окрім начальників управлінь, працюють дистанційно, і про це чітко було сказано ОСОБА_12 .

Зранку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , у месенджері WhatsApp, повідомив ОСОБА_1 про те, що у Кабінеті Міністрів України багато співробітників похворіли на COV1D-I9 і їх переведено на дистанційну роботу. (т. 1 а.с. 31-36).

Отже, отримана інформація від колег, у вечері 25.03.2021 року та повідомлення, у месенджері WhatsApp, від ОСОБА_12 , в ранці 26.03.2021 року, з приводу дистанційної роботи 26.03.2021 року, не викликало у ОСОБА_1 жодних сумнівів стосовно того, що вона та інші працівники Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» 26.03.2021 року працюють дистанційно, оскільки за офіційною статистикою, станом на 26.03.2021 року в Україні вже було зафіксовано 18132 нових підтверджених хворих на COVID-19, у тому числі і у м. Києві 1164 осіб.

Зважаючи на наведене, переписка у месенджері «WhatsApp» між ОСОБА_1 та працівниками відповідача, є свідченням того, що ОСОБА_1 була відсутня 26.03.2021 року, у адмінбудівлі Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» з поважних причин, що судом безпідставно не взято до уваги.

Слід зауважити, що незважаючи на те, що вранці 26.03.2021 року ОСОБА_1 залишилася вдома, вона працювала дистанційно, що не спростовується відповідачем, і про це було відомо її безпосередньому керівнику ОСОБА_12 , що у свою чергу свідчить про поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, оскільки її колегами по роботі її було запевнено, що вона та інші працівники відповідача у цей день працюють дистанційно.

Щодо висновків суду першої інстанції як підстав для відмови у задоволенні позову, а саме неповідомлення ОСОБА_1 26.03.2021 року відповідача про відсутність на роботі у зв`язку із хворобою, відсутність у відповідача на день звільнення ОСОБА_1 оригіналу листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 та ненаправлення його на адресу Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» рекомендованим листом, (з описом вкладення) слід зазначити наступне.

На думку суду першої інстанції для того щоб причини відсутності ОСОБА_1 на роботі були поважними, позивач мала повідомити відповідача саме 26.03.2021 року, що вона відсутня на роботі, у зв`язку із хворобою. Відповідач мав мати оригінал листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683, даний листок непрацездатності позивач мала направити відповідачу рекомендованим листом (з описом вкладення).

Разом із цим апеляційний суд зауважує, що ст. 149 КЗпП вимагає саме від відповідача перед застосуванням дисциплінарного стягнення, зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

ОСОБА_1 в позові зазначає, що протягом 26.03.2021 року від неї ніхто і ніяких пояснень, стосовно причин відсутності на роботі, не вимагав.

Не містять доказів того, що такі пояснення відповідач намагався отримати від ОСОБА_1 , зокрема шляхом направлення відповідного листа засобами поштового чи електронного зв`язку, тощо і матеріали справи.

Так, у відповідності до Акту від 26.03.2021 року «Про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі», за підписом ОСОБА_12 та інших співробітників відповідача, ОСОБА_1 , начебто відмовилася надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на роботі 26.03.2021 року з 9 год. 00 хв., до 13 год. 00 хв. Більш того, згідно вказаного Акту, близько 14 год. 50 хв., ОСОБА_35 було здійснено дзвінок з мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 на мобільний телефон позивача НОМЕР_2 в присутності інших співробітників відповідача та запропоновано позивачу надати письмові пояснення, щодо її відсутності на роботі 26.03.2021 року з 9 год. 00 хв., до 13 год. 00 хв. У відповідь на це, ОСОБА_1 відмовилася надати письмові пояснення. (т. 1 а.с. 43).

Однак, апеляційний суд зауважує, що як вбачається з акту від 26.03.2021 року «Про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі» неможливо встановити зміст розмови ОСОБА_1 із співробітниками ДУ «Юкрейнінвест». Окрім того, зазначений акт не містить особистого підпису ОСОБА_1 , а вгона зазначені обставини не визнає.

Так, з долучених відповідачем до матеріалів справи документів, не вбачається, хто саме та яким чином уповноважив ОСОБА_30 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 на здійснення телефонного дзвінка до ОСОБА_1 , з метою дізнатись у неї, чи надасть вона письмові пояснення з приводу її відсутності на роботі з 09 год. 00 хв., до 13 год. 00 хв., 26.03.2021 року.

Отже, згідно Акту від 26.03.2021 року «Про повідомлення про звільнення» за підписом ОСОБА_12 та інших співробітників відповідача, у зв`язку із тим, що позивач відмовилася надати пояснення про відсутність на роботі, на її особисту електронну пошту, направлено повідомлення про необхідність з`явитися до офісу для підпису про ознайомлення з Наказом №21-к про її звільнення з роботи, отримання трудової книжки та здачі офісної техніки. Актом від 26.03.2021 року «Про повідомлення про звільнення» також встановлено, що о 18 год. 56 хв., позивач перетелефонувала і до її відома доведено вищезазначену інформацію, яка була направлена на її електронну пошту щодо її звільнення. Разом із цим, позивач так і не надала пояснень про свою відсутність протягом робочого дня 26.03.2021 року.

Окрему увагу слід звернути також на ту обставину, що Акт від 26.03.2021 року «Про повідомлення про звільнення» не був складений та підписаний 26.03.2021 року, підтвердженням чого слугує факт відображення у ньому інформації після завершення робочого дня, у п`ятницю, перед вихідними, а саме 18 год. 56 хв., 26.03.2021 року та показами свідка ОСОБА_18 , наданими у судовому засіданні 18.10.2023 року.

Поряд із цим, трудовим законодавством України визначені строки та чіткий алгоритм дій власника по притягненню працівника до дисциплінарної відповідальності, шляхом звільнення, через прогул, а саме: встановлення факту проступку (прогул); отримання письмових пояснень від працівника стосовно допущення порушення трудової дисципліни; визначення поважності/не поважності причин проступку (прогулу), ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; отримання згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник - якщо працівник є членом профспілки; видання наказу (розпорядження) про звільнення працівника, і ознайомлення працівника із вказаним наказом під розписку.

При цьому, під час непрацездатності працівника, його звільнення законодавством заборонено.

Таким чином, незважаючи на законодавчі строки притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за прогул не пізніше місяця після виявлення та не пізніше шести місяців з дати його здійснення, лише протягом одного робочого дня 26.03.2021 року, відповідач без встановлення вини ОСОБА_1 , ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, звільнив тимчасово непрацездатну ОСОБА_1 з роботи із займаної посади.

Що стосується позиції суду першої інстанції про необхідність ОСОБА_1 повідомити відповідача про свою відсутність саме 26.03.2021 року із власної ініціативи, слід зазначити, що як зазначає позивач, після завершення лікарняного, а саме о 09 год. 00 хв., 30.03.2021 року ОСОБА_1 прибула на роботу за адресою: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського 12/2 та намагалася передати відповідачу свій листок не працездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683, однак охорона закладу не допустила її до приміщення, а співробітники відповідача - ОСОБА_36 (керівник адміністративної служби) та ОСОБА_31 (фахівець управління з правових питань та регуляторної політики) відмовилися його отримати.

Разом із цим, у відповідності до постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №553/4211/15-ц, на яку посилається і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, роботодавець зобов`язаний прийняти листок непрацездатності працівника. При цьому, працівник, зобов`язаний його своєчасно надати.

Визначення поняття «своєчасно надати» можна трактувати як таке за якого особа, у силу фактичних обставин, може реально здійснити певну дію.

Так, ОСОБА_1 , одразу, як лиш це стало можливим, після закінчення свого лікарняного, намагалася особисто передати відповідачу свій листок непрацездатності, однак останній відмовився у його прийнятті (що не спростовується відповідачем).

Більш того, належним чином засвідчена копія листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683, як доказ поважності причин відсутності ОСОБА_1 26.03.2021 року на роботі, був надісланий відповідачу листом адвоката Розмош В.І. від 30.03.2021 року №30/03.

Твердження суду, стосовно того, що ОСОБА_1 якимось чином могла передати 26.03.2021 року відповідачу оригінал листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 та направити його на адресу відповідача рекомендованим листом (з описом вкладення) є хибними. Адже, ОСОБА_1 26.03.2021 року хворіла та не могла фізично передати відповідачу листок непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 або направити його на адресу відповідача рекомендованим листом (з описом вкладення). Крім того лист непрацездатності 26.03.2021 був лише відкритий, а закритим він був 29.03.2021.

Окрім того, чинним законодавством не передбачено, що особа яка хворіє, погано себе почуває та перебуває на лікарняному, для того щоб її не звільнили, у день відкриття такого лікарняного, зобов`язана одразу надати установі листок непрацездатності, зокрема шляхом направлення рекомендованим листом (з описом вкладення).

У відповідності до п. 1.7, 1.8 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року за №455 видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності. Листок непрацездатності (довідка) видається і закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів.

Тобто лікарняний листок видається особі з усіма підписами та печатками медичної установи тільки в той день коли особу лікар оглянув, підтвердив що вона є здорового та може приступати до роботи. І лише після цього особа може надати листок непрацездатності своєму роботодавцю.

Отже, суд без достатніх на те підстав не врахував при ухваленні оскаржуваного рішення, як доказ, поважність причин відсутності позивача на роботі 26.03.2021 року, листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 (т. 1 а.с. 29).

Адже даний документ є свідченням того, що ОСОБА_1 була відсутня 26.03.2021 року на робочому місці у адмінбудівлі відповідача з поважних причин, а саме у зв`язку із своєю хворобою.

Згідно позиції Верховного Суду, у постанові від 11.03.2020 року у справі №459/2618/17, відсутність працівникана роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й іншими доказами.

При цьому, суд першої інстанції, незважаючи на те, що у судовому засіданні дослідив як оригінал листка непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 так і оригінал листа Медичної клініки «Столиця» від 26.07.2022 року за №04-02/318, який був направлений до суду на його вимогу, при ухваленні оскаржуваного судового рішення їх не взяв до уваги.

Зважаючи на вищевикладене, слід дійти висновку про те, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі в адмінбудівлі відповідача з поважних причин, оскільки працювала з відома керівництва дома (дистанційно), а також почувала себе зле та перебувала на лікарняному.

Таким чином, порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту, шляхом визнання незаконним та скасування наказу Державної установи «Офіс із залучіення та підтримки інвеститцій» від 26.03.2021 № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного фахівця Управління забезпечення та супроводження Державної установи «Офіс із залучіення та підтримки інвеститцій».

Згідно ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено також вимогу про виплату усіх належних до стягнення сум робітнику при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, яка задоволенню не підлягає, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про поновлення позивачки на роботі, отже ОСОБА_1 втрачає статус звільненого працівника, а відтак, підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.

Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі, то на її користь має бути стягнута сума розрахована з 26.03.2021 року (день звільнення) по день прийняття рішення у справі - 18.02.2026.

Розрахунок проводиться слідуючим чином.

Кількість робочих днів у з 26.03.2021 року по 31.12.2021 року склала 193 робочих днів.

Кількість робочих днів з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року склала 258 робочих днів (з урахуванням довоєнного періоду (36 робочих днів) та початком війни (222 робочі дні)).

Кількість робочих днів з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року склала 260 робочих днів.

Кількість робочих днів з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року склала 262 робочих днів.

Кількість робочих днів з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року склала 261 робочій день.

Кількість робочих днів з 01.01.2026 року по 18.02.2026 року склала 35 робочих днів.

Таким чином 1269 робочих дні, множимо на 2 499, 51 грн., (середньоденний заробіток позивача визначений самім відповідачем) отримуємо суму у розмірі 3 171 878,18 грн.

Враховуючи зазначене, станом на 18.02.2026 року із відповідача на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 26.03.2021 по 18.02.2026) у розмірі 3 171 878,18 грн.

Окрім того на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню також грошова сума за листом непрацездатності.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 року за № 1266 (далі - Порядок № 1266), сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Відповідно до п. 25 Порядку № 1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров`я у зв`язку з раніше отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності.

Відповідно до п. 26 Порядку № 1266 якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).

Тобто, відповідно п. 26 Порядку 1266 розрахунковий період у випадку, якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, визначається за фактично відпрацьовані повні календарні місяці, тобто місяці, відпрацьовані з першого до останнього дня місяця (Лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 31.05.2016 року №5.2-32-880).

Позивачем фактично відпрацьовано один повний календарний місяць - лютий 2021 року (з першого до першого числа).

Згідно довідки про доходи від 06.04.2021 року за №2, виданої відповідачем, нарахована заробітна плата позивача за лютий 2021 року становить 48 014,47 грн. Кількість календарних днів у лютому 2021 року склала 28 к. дн.

Середньоденна заробітна плата становить: 48 014,47 грн./28 к. дн х 50%. = 857,4 грн.

Відповідно до п. 29 Порядку № 1266 якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

Сума, розрахована з мінімальної заробітної плати, що станом на 01.01.2021 року становить 6000,00 грн : 30,44 (середньомісячна кількість календарних днів) = 197,11 гри.

Позивач має страховий стаж менше шести місяців протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку (зокрема, це підтверджується відсутністю записів в її трудовій книжці, листом Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 03.06.2021 року за №2800- 050102-8/26462), що у відповідності до п. 29 Порядку № 1266 передбачає застосування середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

Враховуючи вимоги п. 29 Порядку № 1266 для розрахунку має бути використана сума 197,11 грн.

Розрахунок лікарняних за період з 09.03.2021 року по 23.03.2021 року:

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця (з 09.03.2021 р. по 13.03.2021 р.) - 5 к.дн. х 197,11 грн.= 985,55 гри.

Допомога по тимчасовій непрацездатності (з 14.03.2021 р. по 23.03.2021 р.) - 10 к. дн. х 197,11 грн.= 1 971,1 грн.

Разом за листком непрацездатності від 09.03.2021 року серії АДШ №237976 за період з 09.03.2021 року по 23.03.2021 року підлягає виплаті 2 956,65 грн. (985,55+1971,1 грн.).

Розрахунок лікарняних за період з 26.03.2021 року по 29.03.2021 року.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця (з 26.03.2021 р. по 29.03.2021 р.) - 4 к. дн. х 197,11 грн.= 788,44 грн.

За листком непрацездатності від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 за період з 26.03.2021 року по 29.03.2021 року підлягає виплаті 788,44 грн.

Виплаті за листками непрацездатності від 09.03.2021 року серії АДШ №237976 та від 26.03.2021 року серії АЛД №493683 підлягає сума 3 745,09 грн. (2 956,65 грн.+788,44 грн.).

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

У справі, що переглядається позивачка просить стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн. В обґрунтування цих вимог зазначала, що через протиправне звільнення зазнала надзвичайно великих душевних страждань через порушення її конституційного права на працю.

Апеляційний суду зауважує, що що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, проте виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди - 10 000,00 грн.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як убачається із матеріалів справи, 30 березня 2021 року та 29 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та АБ «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» укладено договори про надання правової допомоги (т. 3 а.с. 136-144).

Вартість години роботи адвоката за домовленістю між АБ «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_1 , визначається сторонами у розмірі 5 500 грн. 00 коп., без ПДВ за одну годину роботи.

У період з 30.03.2021 року по 19.01.2024 року адвокат Розмош В.І., та АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» надало КЛІЄНТУ послуги по підготовці та супроводженню судової справи №757/23167/21-ц у Печерському районному суді м. Києва на загальну суму - 57 500 грн. 00 коп.

У період з 05.03.2024 року по 06.08.2024 року адвокат Розмош В.І., та АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» надало КЛІЄНТУ послуги по підготовці та супроводженню судової справи №757/23167/21-ц у Київському апеляційному суді на загальну суму - 49 500 грн. 00 коп.

У період з 16.08.2024 року по 22.10.2025 року адвокат Розмош В.І., та АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» надало КЛІЄНТУ послуги по підготовці та супроводженню судової справи №757/23167/21-ц у Верховному Суді на загальну суму - 49 500 грн. 00 коп.

У період з 17.11.2025 року по 11.02.2026 року адвокат Розмош В.І., та АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» надало КЛІЄНТУ послуги по підготовці та супроводженню судової справи №757/23167/21-ц у Київському апеляційному суді на загальну суму - 49 500 грн. 00 коп.

Також позивачем за звернення до суду з позовом, подання апеляційної та касаційної скарг сплачено судовий збір на загальну суму 22 028,67 грн. (4 895 грн. 26 коп., - перша інстанція; 7 342 грн. 89 коп., - КАС; 9 790 грн. 52 коп. - Верховний Суд).

Таким чином, загальна сума судових витрат позивача на правову допомогу, по супроводженні справи №757/23167/21-ц у судах України склала - 228 028,67 грн.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

На думку колегії суддів, ураховуючи часткове задоволення позову та заперечення відповідача, викладені у відзиву на апеляційну скаргу в частині неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), 100 000,00 грн є достатньою компенсацією витрат позивачки на правничу допомогу з урахуванням виконаної роботи адвокатом та обсягом наданих послуг, виходячи з обставин даної справи, критерію розумності розміру витрат.

За правилом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, судовий збір у розмірі 4 086 грн. підлягає стягненню з Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» на користь держави.

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 та частково задовольняє її позовні вимоги, з Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені нею в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Розмош Владиславом Івановичем, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» від 26.03.2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного фахівця Управління забезпечення та супроводження Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій».

Стягнути з Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 171 878, 18 грн., суму за листом непрацездатності у розмірі 3 745,09 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 100 000 грн. та по сплаті судового збору у розмірі 22 208, 67 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій»на користь держави судовий збір у розмірі 4 086 грн.

Стягнути з Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 10 березня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна