Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №398/726/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 березня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/726/25

провадження № 22-ц/4809/295/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.

з участю секретаря: Соловйової І.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Олександрійської міської ради на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 жовтня 2025 року, у складі головуючого судді Петренко С.Ю. у справі за заявою Олександрійської міської ради, заінтересовані особи: управління дозвільно- погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради, ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року Олександрійська міська рада звернулася до суду із заявою про визнання відумерлою спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , заінтересовані особи: управління дозвільно- погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради, ОСОБА_1 .

В обгрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої залишилось спадкове нерухоме майно, а саме 5/6 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на підставі договору дарування від 25.03.1986, посвідченого державним нотаріусом Другої Олександрійської нотаріальної контори Ніколаєнко Н.М.

Заявник вказував, що з матеріалів справи № 398/5848/24 стало відомо, що після смерті ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу № 167 за 2004 рік за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 на підставі заповіту.

Проте, ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину не отримав.

Зазначав, що за результатами перевірки в архіві Олександрійського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) виявлено актовий запис про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 минув більш ніж один рік, а особа, яка звернулася із заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадщину її прийняла, але не оформила та померла, а тому Олександрійська міська рада, на території якої знаходиться спадкове майно, просила визнати спадщину відумерлою.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви.

Не погодившись із вказаним рішенням суду Олександрійська міська рада подала апеляційну каргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, на те, що заявник звернувся із заявою про визнання спадщини відумерлої після смерті ОСОБА_2 ,а не ОСОБА_3 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того посилається на те, що ОСОБА_1 ,яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 не є спадкоємцем за законом чи заповітом після смерті ОСОБА_2 , а сам ОСОБА_3 за життя не отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Заявник звертає увагу на те, що суд першої інстанції вирішуючи питання правомірності визнання спадщини відумерлою, залишив поза увагою той факт, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 проявляє суб`єктивний інтерес та/або вчиняє будь-які дії направленні на оформлення, у порядку спадкування, права власності на 5/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , а тому у порядку ч. 2 ст. 1277 ЦК України Олександрійська міська рада має право на звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Справу призначено до розгляду з повідомлення (викликом) учасників справи.

В судове засідання учасники справи не з`явилися.

Заявник надав суду письмову заяву з проханням розгляд справи проводити у його відсутність, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Заінтересовані особи в судове засідання не з?явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою (п.8 ч.2 ст.293 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.6 ст.294 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження є те, що розгляд такої заяви не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Спір про право – це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Тобто, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі №175/423/18 (провадження №61-8171св19)).

З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою Олександрійська міська рада посилалась на те, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина до складу якої увійшла 5/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу № 167 за 2004 рік за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 на підставі заповіту.

Як вбачається із спадкової справи № 18/2022 до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведеної приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Приходько Я.О., міститься заява гр. ОСОБА_1 про прийняття спадщини на все майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, після смерті чоловіка, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, встановлено про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_1 .

Заяву про визнання спадщини відумерлою Олександрійська міська рада пред`явила до суду в порядку її розгляду за правилами окремого провадження.

Частиною 1 статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч.3 ст.1277 ЦК України в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини).

Натепер передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (ч.ч.2,3 ст.1277 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факту смерті спадкодавця, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

За правилами зі ст.278 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини) суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

На час розгляду справи судом ст.338 ЦПК України також визначено, що суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Системний аналіз зазначених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така, яка на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

Заявник у справі про визнання спадщини відумерлою – це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваного права на спадщину, необхідних для реалізації нею майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці права.

Отже, набуття права власності на відумерлу спадщину територіальною громадою можна розглядати як правовий засіб, що слугує досягненню визначеності у відносинах власності на засадах справедливості.

Згідно зі ст.335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Відповідно до ст.337 ЦПК України справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковою участю заявника та з обов`язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковим залученням до участі у справі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Колегія суддів зауважує, що однією із передумов набуття територіальною громадою права власності на спадкове майно є відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття (ч.1 ст.1277 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права має застосовуватися судом при вирішенні питання, чи порушені рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, поставленого в окремому провадженні, права особи, яка подала апеляційну скаргу, на таке рішення у справі.

Такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі №2-о-36/08 (провадження №61-14000св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права обов`язковому з`ясуванню підлягала обставина з приводу відсутності спадкоємців за заповітом і за законом у власника майна після відкриття спадщини.

Встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , а тому наявний спір про право.

Колегія суддів приходить до висновку, що справа підлягає розгляду у порядку позовного провадження, а тому відсутні підстави для розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою в порядку окремого провадження.

У судове засідання учасники справи не з?явилися, які належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

У відповідності до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Олександрійської міської ради – задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким заяву Олександрійської міської ради, заінтересовані особи: управління дозвільно- погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради, ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою – залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику Олександрійській міській раді про право звернутися до суду із позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий суддя: О.Л.Дуковський

Судді: С. М. Єгорова

О.І. Чельник