Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №727/839/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/839/26

Провадження № 2-а/727/56/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого - судді Танасійчук Н.М.

секретаря судового засідання Кремзелюк О.В.,

представника позивача Клим В.А..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівці із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, в обґрунтування якого вказав, що 21.11.2024 року постановою № 4676 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що позивач ОСОБА_3 , будучи військовозобов?язаним, всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, знаходячись 10.06.2024 р. в приміщенні шостого відділу Чернівецького РІЦКтаСП м. Заставна Чернівецької області, відмовився від одержання повістки для проходження військово-лікарської комісії при шостому відділі Чернівецького РТЦКтаСП N?11200 від 08.11.2024 р. та своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_3 порушив вимоги абзацу 3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 25:03.1992 N?2232-XII, що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період. Тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позивач з винесеною постановою N?4676 від 21.11.2024 року про визнання його винним за ч. 3 ст. 210-1 КУпА України і накладення адміністративного стягнення не згідний і вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, тому просить її скасувати.

Ухвалою суду від 23 січня 2026 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

У судовому засідання представник ОСОБА_1 - Клим В.А.. просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення з підстав , що наведені в позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у надісланому відзиві просив у задоволенні позову про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити за безпідставністю, а справу слухати у відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд зазначає, що ст. ст. 44, 45 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

При цьому прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне :

21.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № 4676 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. Згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 10.06.2024 року в приміщенні шостого відділу Чернівецького РІЦКтаСП м. Заставна Чернівецької області, відмовився від одержання повістки для проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с.30)

Згідно акту про відмову від проходження ВЛК під час призову на військову службу під час мобілізації, який складений 08.11.2024 року о 10:12 год, ОСОБА_1 відмовився проходити ВЛК при шостому відділі ( м. Заставна ) ІНФОРМАЦІЯ_5 .

08 листопада 2024 року було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення № 6/451. Згідно протоколу ОСОБА_1 відмовився проходити ВЛК при шостому відділі ( м. Заставна ) Чернівецького РТЦК.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 210-1 КУпАП.

Підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно з постановою № 4676 стала відмова позивача від одержання повістки для проходження ВЛК.

Нормами пункту 74 Порядку № 560 закріплено, що військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Направлення, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надсилається в електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з урахуванням вимог пункту 74-3 цього Порядку.

Особам віком до 45 років у направленні для проходження медичного огляду зазначається про необхідність визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, командиром військової частини або начальником центру рекрутингу Збройних Cил видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11, яке реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов`язаному та резервісту під особистий підпис.

Направлення на медичний огляд військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в СБУ, а також військовозобов`язаних, які виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, здійснюється у порядку, визначеному Головою СБУ.

Додатком 11 Порядку № 560 визначено форму направлення, для встановлення придатності військовозобов`язаного до проходження військової служби за станом здоров`я, у певному медичному закладі, у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період.

Таким чином, з вищевказаного вбачається, що процедурі проходження на військово-лікарській комісії медичного огляду передує:

- формування повістки про виклик військовозобов`язаного для проходження відповідного огляду та її вручення особі;

- видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою, згідно з додатком 11 до Порядку № 560;

- реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою, згідно з додатком 12 до Порядку № 560.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для проходження особою медичного огляду на військово-лікарській комісії є отримання особою відповідної повістки на проходження військово-лікарської комісії із зазначенням мети виклику - проходження ВЛК.

Відповідно до пункту 47 зазначеної постанови у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 41 вказаної постанови належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

На підтвердження оповіщення позивача про виклик для проходження ВЛК відповідачем не надано копію повістки на проходження військово-лікарської комісії або відомостей про відмову від отримання зазначеної повістки, надано тільки акт відмови від проходження ВЛК.

Відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, журнал реєстрації направлень на ВЛК, відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки, відповідачем не надано.

Надані докази не можуть вважатися такими, які підтверджують належне, у порядку, встановленому законом, оповіщення позивача про необхідність явки для проходження військово – лікарської комісії. Відтак, наданими доказами не підтверджується факт неявки належним чином повідомленого військовозобов`язаного для проходження ВЛК.

Суд критично оцінює доданий до відзиву на позов акт відмови від проходження ВЛК, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів відмови позивача від отримання такого документу як направлення на військово-лікарську комісію.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даному конкретному випадку складені процесуальні документи стосовно ОСОБА_1 не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Судом також установлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення як суть інкримінованого діяння зазначено відмову особи від проходження військово-лікарської комісії. Водночас у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності підставою притягнення визначено іншу обставину — відмову особи від отримання повістки для проходження військово-лікарської комісії.

Зазначені дії є різними за своїм фактичним змістом та юридичною природою, утворюють відмінні об`єктивні сторони можливого адміністративного правопорушення та потребують встановлення і доведення різних фактичних обставин.

Відповідно до вимог статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення обов`язково зазначається суть адміністративного правопорушення, що визначає межі розгляду справи та предмет доведення. Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний перевірити правильність складення протоколу та інших матеріалів справи, а розгляд здійснюється в межах зафіксованих у протоколі обставин.

Положення статті 283 КУпАП передбачають, що у постанові зазначаються обставини, установлені під час розгляду справи, однак такі обставини мають стосуватися саме того діяння, яке відображене у протоколі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, зазначення у постанові фактичних обставин, які не відображені у протоколі, свідчить про вихід органу, що розглядав справу, за межі протоколу та фактичну зміну суті інкримінованого правопорушення.

Крім того, відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знати, у вчиненні якого саме правопорушення її обвинувачують, що є складовою права на захист. Зміна фактичної підстави притягнення у постанові порушує гарантії реалізації цього права.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Притягнення особи до відповідальності за обставини, які не зазначені у протоколі, суперечить принципу законності.

Вищевикладене свідчить про те, що уповноваженою особою ТЦК та СП не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, на яку накладається адміністративне стягнення, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.

Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у Постанові про накладення адміністративного стягнення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

За таких обставин винесена 21.11.2024 року оскаржувана постанова № 4676 не доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 210-1 ч. 3 КУпАП поза розумним сумнівом.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Керуючись ст.2, 72-77, 79, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити.

Скасувати постанову №4676 від 21.11.2024 винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 – закрити, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.М. Танасійчук