Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №140/16334/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/16334/25 пров. № А/857/3285/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/16334/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання дії та бездіяльності протиправними,

місце ухвалення судового рішення м.Луцьк

суддя у І інстанціїСтецик Н.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто позивачу.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема позивач зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам, які слугують підставою для поновлення строку звернення до суду, а зокрема наявність пожиттєвої інвалідності (III група) з медичними протипоказаннями до стресових ситуацій, що створювало об`єктивну перешкоду для негайного звернення до суду після конфліктного звільнення. Саме поєднання медичних протипоказань та тривалого системного тиску з боку керівництва унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Лише після усунення джерела такого тиску, а саме – звільнення керівного складу Державної установи «Центр пробації», виникли об`єктивні умови та реальна можливість для реалізації права на судовий захист. Також скаржник вказує про надмірний формалізм суду при вирішенні питання щодо поновлення строків звернення до суду з цим позовом.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу, зазначену у п.3 ч.1 ст.294 КАС України, суд апеляційної інстанції з урахуванням ч.2 ст.312 КАС України здійснює розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, підстави для його поновлення відсутні, а недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 23.12.2025, не усунуті, тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити, а позовну заяву – повернути на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач був звільнений з посади на підставі наказу від 19.02.2025, фактичне припинення його трудових відносин відбулося 03.03.2025 року.

22.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи «Центр пробації» в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Центр пробації» № 674 від 19.02.2025 року про звільнення;

поновити на посаді начальника філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2025 року по день фактичного поновлення на роботі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.12.2025, на виконання ухвали судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 про залишення позовної заяви без руху, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. У заяві про поновлення строку позивач посилається на наявність психологічного та службового тиску, тривалий службовий конфлікт із керівництвом відповідача, а також на побоювання негативних наслідків у разі негайного звернення до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Таким чином, законодавством регламентовано строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

При цьому початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або фактично дізналася, або повинна була дізнатися (мала реальну можливість дізнатися) про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як визначено частиною першою статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Спірні правовідносини стосуються скасування наказу про звільнення від 19.02.2025 року на підставі зави ОСОБА_1 (за власним бажанням).

З урахуванням викладеного, позивач повинен був дізнатися про порушене право щодо його звільнення з моменту його звільнення зі служби, а зокрема -03.03.2025 року, оскільки це був останній робочий день позивача.

Натомість з обумовленим позовом до адміністративного суду позивач звернувся через дев`ять місяців, а зокрема - 22.12.2025. Як наслідок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання ч.6 ст. 161 КАС України позивач подав заяву заяву про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам, зазначеним у заяві позивача про поновлення стоку звернення до суду, які слугують підставою для поновлення строку звернення до суду, а зокрема: наявність пожиттєвої інвалідності (III група) з медичними протипоказаннями до стресових ситуацій, що створювало об`єктивну перешкоду для негайного звернення до суду після конфліктного звільнення; поєднання медичних протипоказань та тривалого системного тиску з боку керівництва унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Лише після усунення джерела такого тиску, а саме – звільнення керівного складу Державної установи «Центр пробації», виникли об`єктивні умови та реальна можливість для реалізації права на судовий захист. Також скаржник вказує про надмірний формалізм суду при вирішенні питання щодо поновлення строків звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку обумовленим доводам заяви про поновлення строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.

За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід ураховувати, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 за справою №0940/2276/18 визначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Стосовно ж доводів позивача про наявності у нього інвалідності III групи, як підстави для поновлення строку для звернення до адміністративного суду, то колегія суддів зазначає, що підставою для поновлення строку звернення до суду є підтверджені відповідними доказами обставини з яких убачається існування впродовж 04.03.2025 року по 22.12.2025 об`єктивних непереборних перешкод, які не залежали від волі позивача для своєчасного подання позову.

Натомість визначення позивачу ІІІ групи інвалідності з визначеними умовами щодо протипоказань з психоемоційним перевантаженням не вказує на існування у приведений період дев`яти місяців з 04.03.2025 року по 22.12.2025 об`єктивних непереборних перешкод та обставин, які не залежали від волі позивача для своєчасного подання ним позову в тому числі і через представника.

Відносно ж доводів скаржника з приводу тривалого системного тиску з боку керівництва, яке унеможливлювало своєчасне звернення до суду, як підставу для поновлення строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що 03.03.2025 року був останній робочий день позивача. З вказаного терміну будь-який вплив відповідача, як роботодавця на позивача, як посадову особу, працівника був припиненим в силу звільнення його зі служби.

При цьому колегією суддів ураховано, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що у період з 04.03.2025 року по 22.12.2025 року (дата звернення до суду) відповідач створював позивачу об`єктивні непереборні перешкоди в тому числі і психоемоційного характеру, які слугували об`єктивною перешкодою для своєчасного звернення позивача до суду з цим позовом.

Тим більше позивачем не надано суду жодних доказів погіршення його стану здоров`я у зв`язку з чим позивач у вказаний період довготривало перебував на стаціонарному лікуванні та у вказаний період був нездатний до волевиявлення через не усвідомлення та розуміння значення своїх дій чи бездіяльності.

Як наслідок суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приведені скаржником доводи та причини для поновлення строку звернення до суду з цим позовом не є поважними та такими, що не залежали від волі позивача.

За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За приписами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/16334/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос