Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №260/8729/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8729/24 пров. № А/857/17413/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б, Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (головуючий суддя: Гаврилко С.Є., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 28.12.2024, звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування в повному обсязі до трудового та страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 : з 16.05.1979 по 01.11.1979 (запис 1-3); з 18.05.1984 по 01.11.1984 (запис 14-15); з 24.03.1993 по 22.09.2013 (запис 27-32) та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 06.09.2024 № 072050007729;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській зарахувати в повному обсязі до трудового та страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 : з 16.05.1979 по 01.11.1979 (запис 1-3); з 18.05.1984 по 01.11.1984 (запис 14-15); з 24.03.1993 по 22.09.2013 (запис 27-32) та призначити пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати набуття права з 30.08.2021.

В обґрунтування позову зазначає, що звернувся із письмовими заявами до відповідачів про призначення пенсії за віком, однак оскаржуваними рішеннями відповідачів, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутності необхідного стажу роботи. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 072050007729 від 06 вересня 2024 pоку.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30 серпня 2024 року та зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року, з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року та з 24 березня 1993 року по 22 вересня 2013 року.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що до трудового стажу позивача не було зараховано спірні періоди його роботи з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року, оскільки дата заповнення трудової книжки перевищує тижневий термін (01 листопада 1979 року); з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року печатка при звільненні нечитабельна; з 24 березня 1993 року по 31 серпня 2013 року, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а за таких обставин зараховувати до стажу зазначені періоди немає підстав, у зв`язку з чим позивачу було відмолено в призначенні пенсії через відсутність стажу роботи.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 072050007729 від 06 вересня 2024 pоку, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 11 років 10 місяців 04 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с. 42).

Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не враховано до стажу періоди роботи: з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року, оскільки дата заповнення трудової книжки перевищує тижневий термін (01 листопада 1979 року); з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року печатка при звільненні нечитабельна; з 24 березня 1993 року по 31 серпня 2013 року, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування особи, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей закон визначає принципи та механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, а також надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків, бюджетних та інших джерел.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1058-IV у солідарній системі призначаються пенсійні виплати, зокрема пенсія за віком. Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 цього Закону, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, який для осіб, що звертаються за пенсією у 2023 році, становить не менше 30 років.

Статтею 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісяця сплачувалися страхові внески не менше мінімального страхового внеску. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, встановленому законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом № 1058-IV, зараховуються до страхового стажу у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи регулювався статтями 56 та 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній порядок підтвердження стажу визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 № 637.

Згідно з пунктами 1 та 3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У випадках відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, стаж підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема довідками, виписками з наказів, особовими рахунками, відомостями про заробітну плату, характеристиками, письмовими трудовими договорами та угодами.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка, а за її відсутності стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи або архівними установами, що відповідає вимогам Закону № 1058-IV та Порядку № 637.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив, що позивачу було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу окремих періодів роботи, а саме: з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року, з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року та з 24 березня 1993 року по 31 серпня 2013 року. Відмова мотивована нібито порушенням термінів заповнення трудової книжки, нечіткістю печатки при звільненні та припиненням участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Водночас, аналіз трудової книжки серії НОМЕР_1 засвідчує, що записи про спірні періоди роботи чіткі та відповідають вимогам законодавства: зазначені дати прийняття та звільнення, відповідні номери наказів, назви організацій, підписи посадових осіб та печатки. Суд вважає ці документи прийнятними, що дає право на зарахування позивачу спірних періодів роботи (а.с. 20– 22).

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі – Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівників. Абзацами 2, 3 пункту 2.2 встановлено, що заповнення трудової книжки здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше ніж через тиждень з дня прийняття на роботу, а записи повинні містити відомості про прийняття, переведення та звільнення.

Пунктами 2.10– 2.11 та 4.1 Інструкції № 162 визначено порядок заповнення титульного аркуша, підписання та завірення записів підписами посадових осіб і печаткою підприємства або відділу кадрів. Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

З наведеного випливає, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку та завірення трудових книжок працівників, а також відповідальність за порушення такого порядку.

Враховуючи положення частини 2 статті 4 Закону України № 1058-IV та статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV, міжнародні договори України, укладені й належним чином ратифіковані, є невід`ємною частиною національного законодавства та застосовуються у разі, якщо встановлюють норми, відмінні від національного законодавства.

Одним із таких міжнародних договорів є багатостороння Угода від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, яка передбачає, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється відповідно до законодавства держави проживання, а трудовий стаж, набутий на території будь-якої держави-учасниці, враховується при визначенні права на пенсію (статті 1, 5, 6, абзац 2, 3).

Суд зазначає, що припинення участі Російської Федерації в Угоді та відповідне рішення Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 не є підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу, оскільки спірні періоди роботи набуті до ухвалення цих рішень. Стаття 13 пункт 2 Угоди гарантує збереження пенсійних прав громадян у разі виходу держави-учасниці з Угоди.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що позивачу було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу окремих періодів роботи, а саме: з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року та з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року. Відмова мотивована нібито порушенням термінів заповнення трудової книжки та нечіткістю печатки при звільненні.

Разом з тим, як уже зазначалось судом раніше, аналіз трудової книжки серії НОМЕР_1 свідчить, що записи про спірні періоди роботи відповідають вимогам законодавства: дати прийняття на роботу та звільнення, номери наказів, назви організацій, підписи посадових осіб та печатки є чіткими і достовірними (а.с. 20– 22). Суд вважає зазначені записи належними та достатніми для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що спірні записи не містять недопустимих виправлень, перекреслень або дописок, які змінюють їх суть. Формальні недоліки печаток підприємств не свідчать про неправдивість записів і не можуть бути беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні стажу. Водночас відповідач не надав доказів того, що здійснював перевірку достовірності зазначених у трудовій книжці даних шляхом направлення запитів до підприємств, де працював позивач.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, органи Пенсійного фонду мають право вимагати від підприємств подання додаткових документів та перевіряти обґрунтованість їх видачі. Втім, у матеріалах справи відсутні відомості про вчинення таких дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України № 1788-XІ та частиною 2 статті 46 Закону України № 1058-IV, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком із компенсацією втрати частини доходів.

Суд враховує принцип верховенства права, закріплений у статті 6 частині 1 КАС України, відповідно до якого права та свободи людини визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також статтю 2 частини 2 КАС України, що зобов`язує адміністративні суди перевіряти рішення суб`єктів владних повноважень на відповідність Конституції та законам України, межам повноважень, обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та пропорційності.

Верховний Суд у своїх постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19 встановив правову позицію, що на особу не може перекладатися тягар доведення достовірності даних, зазначених у трудовій книжці, а певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи при обчисленні страхового стажу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням № 072050007729 від 06.09.2024 неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 16 травня 1979 року по 01 листопада 1979 року та з 18 травня 1984 року по 01 листопада 1984 року. Відповідне рішення органу Пенсійного фонду є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд,-

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 260/8729/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська