Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №380/7355/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7355/25 пров. № А/857/43515/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (головуючий суддя Гулкевич І.З., м.Львів) у справі №380/7355/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

14.04.2025 позивач ( ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо визначення розміру середньомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_4 для призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсії в разі втрати годувальника за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням без урахування положень абзаців другого та третього пункту 7 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника із 01.11.2024 із врахуванням в загальному розмірів грошового забезпечення ОСОБА_4 для призначення пенсії в разі втрати годувальника розміру середньомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням, починаючи з жовтня 2022 року по вересень 2024 року, на 24, а також здійснити виплату пенсії із врахуванням раніше проведених виплат.

Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02.11.2024 призначено пенсію в разі втрати годувальника на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зазначає, що пенсія призначена згідно ст. 36 Закону №2262 у розмірі 50% сум грошового забезпечення годувальника на двох утриманців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при цьому пенсійний орган занизив середньомісячну суму додаткових видів за 24 місяці при призначенні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що з урахуванням положень, викладених в Порядку 884 та в абзацах 1-3 пункту 7 Порядку 393, для розрахунку призначення пенсії дітям в разі втрати годувальника слід брати до уваги період із жовтня 2022 по вересень 2024, тобто за 24 календарні місяці служби перед звільненням ОСОБА_4 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

02.12.2025 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що згідно зі свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , при обрахунку пенсії в разі годувальника враховано уточнену довідку про додаткові види грошового забезпечення за 24 календарні місяці служби перед смертю годувальника. Відомості про оскарження позивачем уточненої довідки від 10.02.2024 №19/75 про додаткові види грошового забезпечення немає. Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною і не грунтується на чинному законодавстві. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Відповідно свідоцтва про народження від 19.02.2016 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно свідоцтва про народження від 11.05.2021 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 .

Відповідно свідоцтва про смерть від 14.12.2024 серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21.02.2025 на адресу відповідача Головним управлінням Національної поліції у Львівській області направлено подання про призначення пенсії у разі втрати годувальника з необхідними для призначення пенсії документами, зокрема грошовим атестатом №4/75 та довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення №19/75 від 10.02.2025.

Відповідно протоколу від 01.11.2024 пенсію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розраховано виходячи з 50% грошового забезпечення батька, зазначеного в грошовому атестаті №4/75, а саме окремих його складових: посадового окладу 2470,00 грн., окладу за спеціальним званням 1000 грн., надбавки за стаж служби у розмірі 25% - 867,50 грн. та середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення (надбавка за особливо важливі завдання 40% та премія 253,953%) у сумі 4337,50 грн.

Розмір середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення обраховано відповідачем, враховуючи додаткові види грошового забезпечення за період з квітня 2020 року по березень 2022 року, зазначені у довідці №19/75 від 10.02.2025.

Позивачка не згідна з розміром призначеної пенсії, а тому звернулась до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 6 Закону №2262-ХІІ сім`ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 7 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому, різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Так, відповідно до статті 29 Закону №2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону №2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Статтею 36 Закону №2262-XII передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків; б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 45 Закону № 2262-XII передбачено, що сім`ям пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії в разі втрати годувальника обчислюються з того ж грошового забезпечення (заробітку), з якого було обчислено пенсію годувальникові. Членам сімей пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби, які мали право на перерахунок пенсії в порядку, передбаченому статтею 44 цього Закону, пенсії в разі втрати годувальника обчислюються із заробітку, з якого було проведено або мало бути проведено зазначений перерахунок пенсії.

Вказані норми Закону № 2262-ХІІ структурно розміщені в розділі V “Обчислення пенсії”, тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначають складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18.

Таким чином, колегія суддів вказує, що розмір пенсії у разі втрати годувальника обчислюється виходячи із грошового забезпечення (заробітку), з якого розраховується пенсія годувальникові.

Матеріалами справи підтверджено, що з 01.11.2024 призначено пенсію по втраті годувальника (батька) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується протоколом за пенсійною справою №1313035836. Пенсійний орган під час обчислення розміру пенсії позивачів на вимогу частини першої статті 45 Закону № 2262-XII, здійснив розрахунок пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у разі втрати годувальника виходячи основного розміру пенсії 50% сум грошового забезпечення. Крім того, відповідач під час здійснення розрахунку пенсії кожному врахував довідку №19/75 від 10.02.2025 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, видану Головним управлінням Національної поліції у Львівській області. Згідно із зазначеною довідкою, розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з квітня 2020 року по березень 2022 року становить 166989,52 грн. Середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення становить 6957,90 грн (166989,52 грн/24).

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області правомірно здійснило перерахунок пенсії позивачів в разі втрати годувальника, виходячи з основного розміру пенсії 50% сум грошового забезпечення на виконання пункту “а” 36 Закону №2262-XII та під час обчислення розміру пенсії взяв за основу середньомісячну суму додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_4 згідно довідки Головного управління Національної поліції у Львівській області №19/75 від 10.02.2025 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 380/7355/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар