Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №460/7344/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7344/25 пров. № А/857/35218/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (головуючий суддя Комшелюк Т.О., м.Рівне) у справі №460/7344/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

22.04.2025 позивач (Головне управління ДПС у Рівненській області) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (відпоідач), в якому просив: стягнути податковий борг у сумі 38883,91грн.

Позов обґрунтовує тим, що за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати з фізичних осіб в сумі 38883,91грн. Відповідачем самостійно, у встановлені законом терміни, сума грошового зобов`язання сплачена не була.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнено з ОСОБА_1 до відповідного бюджету податковий борг в сумі 38883,91грн

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що на виконання статті 16 та 36.4 ПК України, відповідачем було виконане податкове зобов`язання в строки та в розмірах передбачених статтею 288 ПК України та умовами договору оренди земельної ділянки. Вважає, що Головним управлінням ДПС у Рівненській області не доведено правомірність та законність прийнятого податкового повідомлення-рішення №743362-2408-1714 від 22.10.2024 року, яким визначено податкове зобов`язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» за 2023 рік на суму 85781,28 грн, а в подальшому виникнення податкового боргу та прийняття Рівненським окружним адміністративним судом незаконного рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

10.11.2025 позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковим боргом визнається сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. В зв`язку із несплатою узгодженої суми податкових зобов`язань в добровільному порядку протягом строків, встановлених пунктом 57.3 статті 57 ПКУ року вказана заборгованість набула статусу податкового боргу. Відповідно до статті 59.1 ПКУ Позивачем на адресу відповідача направлено податкову вимогу № 0013190-1305-1700 від 15 січня 2025 року. Відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем невірно визначено податкове зобов`язання зі сплати податку по орендній платі та відсутність доказів щодо суми орендної плати, з підставами їх виникнення. Головне управління ДПС у Рівненській області не погоджується з доводами відповідача з наступних підстав, вважає рішення першої інстанції обґрунтованим та таким, що не суперечить нормам ПКУ та порядку примусового стягнення заборгованості. Предметом спору у даній судовій справі є стягнення до бюджету узгодженого податкового зобов`язання. Згідно положень пункту 19-1.1.45 статті 19-1 Кодексу, контролюючі органи звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1. статті 20 Кодексу контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків. Аналізуючи зазначені норми закону, за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом . Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним. У такому разі контролюючий орган вживає заходів, з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі, як це передбачено пунктом 95.1 статті 95 Кодексу. Наголошує, що оскільки апелянтом не було оскаржено вищевказані податкові повідомлення рішення, як це передбачено статтею 56 Кодексу, дане податкове зобов`язання вважається узгодженим. Просить у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

За відповідачем обліковується заборгованість у сумі 38883,91грн зі сплати орендної плати з фізичних осіб.

Дана заборгованість виникла за результатами самостійно визначених контролюючим органом та несплачених податкових зобов`язань згідно податкового повідомлення рішення № 743362-2408-1714 від 22.10.2024 року.

Позивач, вважаючи протиправно несплату грошового зобов`язання протиправною, звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (ПК України), платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Враховуючи вимоги п.56.11 ст.56 ПК України, грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Згідно з п.54.5 ст.54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Окрім цього, у відповідності до п.57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Вищевказане ППР надсилалося на адресу позивача та у встановленому порядку не оскаржувалося. Судом не встановлено та сторонами не доведено зворотного.

Як закріплено у п.59.1, 59.5 ст.59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Контролюючим органом була сформована та надіслана відповідачу податкова вимога форми «Ф» від 15.01.2025 №0013190-1305-1700, яка у встановленому порядку не оскаржувалась.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

У встановлений законодавством строк відповідачем не сплачено податковий борг у розмірі 38883,91грн.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 до відповідного бюджету податковий борг в сумі 38883,91грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 460/7344/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар