Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №320/19568/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/19568/25 Суддя першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича (далі - відповідач, Приватний виконавець Пишний А.В.) про визнання протиправними та скасування:

- постанови Приватного виконавця Пишного А.В. від 07.02.2025 про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди в сумі 1 720 630 грн у межах виконавчого провадження НОМЕР_4;

- постанови Приватного виконавця Пишного А.В. від 07.02.205 про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди в сумі 128 610 грн у межах виконавчого провадження НОМЕР_5.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 позов задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час складання відповідачем актів вилучення нерухомого майна останнє вже було зареєстровано на праві власності за стягувачем, то фактично рішення суду було виконано іншими особами, а не приватним виконавцем, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення основної винагороди.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що саме по собі рішення суду про витребування майна з володіння є підставою для реєстрації права власності не таке майно. Водночас, належним і повним виконанням такого судового рішення з урахуванням положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» є вилучення майна і передання його стягувачу в натурі, що робить неспроможними висновки суду про те, що майно фактично перейшло у розпорядження стягувача без участі приватного виконавця.

Після усунення визначених в ухвалі від 21.10.2025 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження за згаданою апеляційною скаргою, встановлено строк для подачі відзиву на неї та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом при вирішенні цього спору не враховано положення ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», а також те, що сама по собі реєстрація права власності не є підтвердженням фактичного виконання рішення суду про витребування майна, адже не свідчить про реальний перехід володіння річчю від боржника до стягувача.

Після усунення визначених в ухвалі від 13.11.2025 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватного виконавця Пишного А.В. позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за висновками Великої Палати Верховного Суду рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, та вважається виконаним з моменту внесення відповідного запису. Тобто, на переконання позивача, апелянт ототожнив фактичне виконання рішення суду та право на винагороду, проявивши суто формальний підхід у намірах скласти видимість виконання рішення, склавши два акти вилучення та передання стягувачу вже після того, як спірне майно належало ОСОБА_1 та відповідно не перебувало у власності та володінні боржника.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від позивача не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 10.03.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Приватного виконавця Пишного А.В. перебували виконавчі провадження:

- НОМЕР_5, відкрито 31.01.2025 з виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва 22.01.2025 у справі №757/35378/23-ц про витребування з володіння позивача машиномісця №73 у підземному паркінгу, загальною площею 20,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- НОМЕР_4, відкрито 31.01.2025 з виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва 22.01.2025 у справі №757/35378/23-ц про витребування з володіння позивача квартири, загальною площею 140,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У межах указаних виконавчих проваджень відповідачем 07.02.2025 прийняті:

- постанова про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 128 610 грн (виконавче провадження НОМЕР_5);

- постанова про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 1 720 630 грн (виконавче провадження НОМЕР_4).

Матеріали справи свідчать, що 07.03.2025 Приватним виконавцем Пишним А.В. у межах виконавчих проваджень НОМЕР_5 та НОМЕР_4 складені акти вилучення та передачі майна стягувачу, за якими згадані вище квартиру та машиномісце передано представнику стягувача.

Постановами від 10.03.2025 закінчені відповідні виконавчі провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, постановою від 10.03.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з примусового виконання постанови Приватного виконавця від 07.02.2025 НОМЕР_4 про стягнення основної винагороди в сумі 1 720 630,00 грн.

Постановою від 11.03.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_7 з примусового виконання постанови Приватного виконавця від 07.02.2025 НОМЕР_5 про стягнення основної винагороди в сумі 128 610 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 26, 42, 60 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст. ст. 334, 399 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 (далі - Порядок №643), прийшов до висновку, що фактично за встановлених обставин рішення суду було виконано іншими ніж Приватний виконавець Пишний А.В. особами, а відтак спірні у цій справі постанови є протиправними і підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За правилами ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Судовою колегією враховується, що за приписами ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Абзацом 1 пункту 12 Порядку №643 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №726, яка набрала чинності 01.01.2022) передбачено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як було зазначено вище, статтею 26 Закону передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відтак, питання стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовані нормами, якими регламентовано порядок стягнення виконавчого збору.

Аналіз положень Закону свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

Водночас аналіз норм Закону, які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №260/801/19, від 10.09.2020 у справі №120/1417/20-а, від 28.10.2020 у справі №640/13697/19, від 16.04.2020 у справі №640/8425/19.

Одночасно із цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Приписами статті 45 Закону визначено спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №640/13434/19, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20, від 26.10.2023 у справі №640/20265/19.

У своїй практиці Верховний Суд (зокрема, постанова від 26.01.2024 у справі № 580/192/23) уже зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Зрештою необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №160/5321/20, №360/2855/20, №200/3149/21-а.

Як було встановлено вище, що предметом виконавчих проваджень є витребування на користь стягувача ОСОБА_1 майна з володіння боржника - ОСОБА_2 .. Тобто, у спірному випадку основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді відсотка вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Крім того, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що одночасно з відкриттям виконавчих проваджень НОМЕР_4 та НОМЕР_5 Приватним виконавцем Пишним А.В. 31.01.2025 винесені постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні - ТОВ «Оцінка і Консультації».

За результатами оцінки майна ТОВ «Оцінка і Консультації» складені:

- звіт про незалежну оцінку майна, а саме: трикімнатної квартири, загальною площею 140,4 кв. м, житловою площею 75,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість квартир склала 17 206 300,00 грн;

- звіт про незалежну оцінку майна, а саме: машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу, загальною площею 201,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого ринкова вартість машиномісця склала 1 286 100,00 грн.

Відповідачем 07.03.2025 складені акти вилучення та передачі майна стягувачу без участі боржника ОСОБА_2 .

У свою чергу представником стягувача у виконавчих провадженнях НОМЕР_5 та НОМЕР_4 до центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації 13.02.2025 подані заяви про державну реєстрацію прав, за результатами яких 19.02.2025 за стягувачем - ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 65215554) та машиномісце № НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 65216477).

За висновками суду першої інстанції, рішення суду в частині витребування майна з володіння позивача було виконано 19.02.2025, тобто з моменту державної реєстрації права власності, а отже на час складання актів від 07.03.2025 майно вже належало стягувачу, що свідчить про те, що у примусовому порядку відповідачем не виконувалося, що нівелює його право на отримання винагороди.

Разом з тим, за встановлених вище обставин, така позиція суду першої інстанції є помилковою з огляду на таке.

Особливості передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, регламентовано статтею 60 Закону.

Так, відповідно до частини 1 указаної статті Закону під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону у разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає.

У площині наведеного колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі №201/12569/16 було зроблено висновки, що рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 Закону. При цьому, Верховний Суд зазначив, що обов`язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення.

У постановах від 30.05.2018 та від 14.01.2020 у справі № 2-690/11, від 13.11.2019 у справі №314/738/15-ц, Верховний Суд зробив висновок, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватись державним виконавцем в порядку п. 3 ч. 1 ст. 10 та ст. 60 Закону.

При цьому поняття витребування відповідає поняттю вилучення та передача предметів, вказаному у п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону у переліку заходів примусового виконання рішення.

Отже, як правильно зазначили апелянти, для виконання рішення суду про витребування квартири і машиномця з володіння ОСОБА_2 недостатньо лише факту реєстрації права власності за ОСОБА_1 , оскільки відповідні реєстраційні дії здійснені на виконання рішення суду у справі №757/35378/23-ц.

Не суперечить такий висновок і позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2618/16 (постанова від 06.07.2022), на яку посилається позивач, за якою рішення суду про витребування майна з чужого володіння є підставою для реєстрації права власності на таке майно. Водночас, згадана постанова суду касаційної інстанції не досліджувала питання виконання рішення суду в частині фактичного витребування майна з чужого володіння.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що із змісту наявних у матеріалах справи актів приватного виконавця від 03.02.2025 (а.с. 82, 146) вбачається, що рішення суду у справі №757/35378/23-ц боржником добровільно не виконано. Більше того, із змісту акта приватного виконавця від 07.03.2024 (а.с. 121) вбачається, що у квартирі на час її передачі стягувачу 07.03.2025, тобто після державної реєстрації права власності за стягувачем 19.02.2025, продовжувала проживати нестановлена особа.

Викладені вище обставини у своїй сукупності, на переконання колегії суддів, свідчать про те, що рішення суду у справі №757/35378/23-ц виконувалося у примусовому порядку саме у межах виконавчих проваджень НОМЕР_4 та НОМЕР_5 та за результатами виконавчих дій в яких, проведених Приватним виконавцем Пишним А.В., нерухоме майно було фактично передано стягувачу безвідносно до реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нього.

З урахуванням наведеного та зважаючи на документальне підтвердження вчинення відповідачем у межах виконавчих проваджень дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду у справі №757/35378/23-ц, результатом яких стало його повне виконання, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про протиправний характер спірних у цій справі постанов від 07.02.2025.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця Пишного А.В. від 07.02.2025 про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди в сумі 1 720 630 грн у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 та від 07.02.205 про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди в сумі 128 610 грн у межах виконавчого провадження НОМЕР_5. А відтак, як наслідок і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття постанов про стягнення основної винагороди, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в скасувати та ухвалити у нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 як скаржник, що набув статус учасника справи в силу положень ч. 4 ст. 293 КАС України, заперечував проти заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , то саме за рахунок останнього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2 906,88 грн, сплачена за подання апеляційної скарги згідно з платіжною інструкцією від 19.11.2025 №105.

Водночас, щодо вимоги Приватного виконавця Пишного А.В. про стягнення з ОСОБА_2 витрат, пов`язаних із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, а також витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 вказав, що в силу положень статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені ст. 2 КАС України.

Отже, факти справи та системний і цільовий способи тлумачення викладених норм п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України у взаємозв`язку з приписами статей 1, 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» дають суду підстави дійти висновку, що у цій адміністративній справі приватний виконавець є суб`єктом владних повноважень, позаяк оспорювалися його рішення щодо примусового виконання рішення суду.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30.08.2024 у справі № 640/20438/20.

Крім того, у постанові від 21.12.2023 у справі № 380/13876/22 Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Таких витрат за матеріалами цієї справи відповідач не поніс.

Отже відповідачу, який є суб`єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, у тому числі пов`язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом й у постанові від 24.09.2025 у справі № 20/4633/23.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 287, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича та ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в сумі 2 906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення складено 10 березня 2026 року.