Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №320/6207/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/6207/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене Витягом з протоколу №65-23 від 28.09.2023 про визнання посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 22.10.1999, виданим необґрунтовано та його вилучення та щодо відмови у підтвердженні статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2;

- зобов`язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян, прийняти рішення про підтвердження статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2;

- зобов`язати відповідача видати посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 2) серії Б.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що він фактично проживав у зоні безумовного відселення, а в гуртожитку Малинського середнього професійно-технічного училища він обліковувався лише формально.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскільки позивач не підтвердив період проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення смт Вільча Поліського району Київської області з моменту аварії до прийняття постанови про відселення 31.12.1989, то посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 видано необґрунтовано.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.10.1999 Київською облдержадміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224) (а.с.20).

У зв`язку з втратою вказаного посвідчення, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 16.06.2023 (відмітка про отримання 06.09.2023) про підтвердження статусу особи, потерпілого від Чорнобильської катастрофи з числа осіб, які постійно проживали на території зони безумовного (обов`язкового) відселення категорії 2 та видати відповідне посвідчення, до якої додав, зокрема, адресну довідку про період проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення від 23.01.2023 №05-07/27 (а.с.25, 28).

За результатами розгляду заяви позивача, рішенням Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене Витягом з протоколу №65-23 від 28.09.2023, під час підтвердження статусу потерпілого з числа осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, категорія 2 - вирішено на підставі додаткових документів не підтверджено ОСОБА_1 статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, визнано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 22.10.1999, виданим необґрунтовано та його вилучення. Підставою для прийняття вищезазначеного рішення визначено не підтвердження проживання позивача саме у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, тобто з 26.04.1986 по 31.12.1989 у смт. Вільча Поліського району Київської області, оскільки у період з 01.09.1988 по 29.06.1991 ОСОБА_1 навчався у гуртожитку Малинівського СПТУ №36 Житомирської області та був реєстрований у цей період у гуртожитку училища (а.с.19).

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем за наявності відповідних правових підстав.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 14 наведеного Закону визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;

- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;

- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);

- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.

Згідно з ч.1 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок №551), а також нові зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.

Відповідно до пункту 7 Постанови №551 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року №1172) обласним, Київській міській державним адміністраціям (далі - уповноважені органи) надано повноваження утворити комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян (далі - регіональні комісії) та провести до 01 січня 2020 року заміну таких посвідчень; особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1); учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2 та 3) з числа громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт; особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з числа постраждалих від радіаційного опромінення за інших обставин не з власної вини.

Згідно з положеннями п.11 Порядку №551 у разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Відповідно до п.13 наведеного Порядку спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження. Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.

Пунктом 14 Порядку №551 передбачено, що рішення комісій, зазначених у пункті 13 цього Порядку, є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. У разі встановлення такими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення таких комісій підлягає вилученню уповноваженими органами.

Колегія суддів зазначає, що положення п.2 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відносять до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

З наданої позивачем архівної довідки Архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 23.01.2023 №05-07/27 вбачається, що ОСОБА_1 проживав у буд. АДРЕСА_1 в період з 01.02.1986 по 11.11.1989 (а.с.28).

Колегія суддів зазначає, що згідно з довідкою ДНС «Малинівський професійний ліцей» від 08.08.2023 №261 позивач навчався в Малинівському СПТУ №36 Житомирської області з 01.09.1988 по 29.06.1991 і в період навчання проживав у гуртожитку навчального закладу за адресою АДРЕСА_2 (а.с.30).

Колегія суддів зазначає, що в силу ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Таким чином, саме довідка про період проживання на відповідній території, яка видана органом місцевого самоврядування, є належним документом, що підтверджує статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що втрачене позивачем посвідчення серії НОМЕР_1 було видано з врахуванням розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224, яке не стосувалось смт. Вільча Поліського району Київської області, в якому проживав позивач.

В той же час, саме постановою №333 «Про переселення жителів з населених пунктів Народицького району Житомирської області і Поліського району Київської області, а також будівництво для них об`єктів соціально-побутового і виробничого призначення», якою вирішено питання відселення смт. Вільча Поліського району Київської області і зазначена постанова була прийнята Радою Міністрів Української РСР 30.12.1989.

В той же час, жодних належних та допустимих доказів того, що позивач постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови Ради Міністрів Української РСР від 30.12.1989 №333 позивач до Комісії відповідача не подавав та матеріали справи таких доказів не містять, оскільки надана позивачем довідка Архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 23.01.2023 №05-07/27 свідчить про проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії (26.04.1986) до 11.11.1989, що не є достатнім для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, оскільки відповідна постанова №333 про відселення смт. Вільча Поліського району Київської області була прийнята Радою Міністрів Української РСР 30.12.1989.

Колегія суддів зазначає, що до юрисдикції адміністративних судів не належить встановлення фактів, зокрема щодо фактичного проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, внаслідок чого колегія суддів не вбачає підстав для врахування письмових пояснень позивача чи заслуховування свідків.

Натомість, належним та допустимим доказом, що підтверджує періоди проживання в місцевості зі спеціальним статусом є саме довідка про період проживання, яка видається органами місцевого самоврядування.

Отже, оскільки період проживання позивача з 12.11.1989 по 30.12.1989 (період, що не охоплюється довідкою Архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 23.01.2023 №05-07/27) на території, що віднесена до зони зоні безумовного (обов`язкового) відселення не підтверджено належними і допустимими доказами, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення відповідача є законним і правомірним.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог і відсутності підстав для їх задоволення, оскільки вимоги позивача не знайшли свого підтвердження і під час апеляційного розгляду даної справи.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови складено 09 березня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

Л.В.Бєлова