Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №160/25190/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25190/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя В.М. Олійник) у справі № 160/25190/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, у якому просила:

- визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни позивачці, вдові інваліда П Світової війни ІІ групи, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_2 у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551- XII - протиправними;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради встановити позивачці, вдові інваліда II Світової війни II групи, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_2 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради видати посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни позивачці, вдові інваліда II Світової війни ІІ групи, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_2 у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача щодо видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни позивачці, вдові інваліда П Світової війни ІІ групи, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551- XII, є протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що смерть ОСОБА_2 пов`язана з виконанням обов`язків служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тобто загибель (смерть) зазначеної особи не є наслідком поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також не є наслідком захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період

проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Відтак, суд вважав, що у відповідача не було підстав для надання позивачеві статусу особи, яка належить до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни у відповідності до пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХІІ.

Оскільки надані позивачем документи не підтверджують її права на отримання статусу особи, яка належить до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни у відповідності до пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для видачі їй відповідного посвідчення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що відмова відповідача у видачі позивачці посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни суперечить приписами ст.7 та 10 Закону №3551, а суд першої інстанції хибно вказав, що така відмова відповідача є правомірною.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 11.07.2025 року позивачка звернулася до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради з заявою, в якій просила видати їй посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни.

Листом Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №10/01-31/1907 від 14.07.2025 року позивачці відмовлено в оформлені статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та повідомлено наступне.

Відповідно до норми пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Розглянувши надані позивачкою документи встановлено, що причина смерті її чоловіка - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, захворювання не пов`язане з перебуванням на фронті та не одержане в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, тому правові підстави для встановлення їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно пункту 1 статті 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в управлінні відсутні.

Питання соціального захисту дружин (чоловіків) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС врегульовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вважаючи протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

В силу положень ст. 4 цього закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Пункт 1 частини другої статті 7 Закону №3551 визначає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами

Отже, в силу приписів пункту 1 частини 2 статті 7 Закону №3551 особами з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Відповідно абз. 1 п.1 ст. 10 Закону №3551 до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Згідно п.7 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону №3551, та членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону, за їх бажанням видається посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України відповідно.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 , який у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав захворювання та в наслідок нього інвалідність. Отже, ОСОБА_2 є ветераном війни-особою з інвалідністю внаслідок війни в силу положень ст. 4 та 7 Закону №3551. Причина смерті ОСОБА_2 - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відтак, колегія суддів зазначає, що на позивачку поширюється дія абз. 1 п.1 ст. 10 Закону №3551, вона має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу та видачу посвідчення.

При цьому колегія суддів не погоджується із тлумачення норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таким чином, що члени сім`ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім`ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов`язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідне тлумачення суд вважає помилковим, дискримінаційним і таким, що ґрунтується на неправильному розумінні дійсного змісту положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

На думку колегія суддів, визначальним в контексті цієї справи є те, що дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на членів сім`ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

За цих обставин, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, апеляційний суд вважає, що з метою належного захисту прав позивачки наявні підстави визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачці статусу «член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» згідно статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» з виданням посвідчення «член сім`ї загиблого», зобов`язати відповідача надати позивачці статус «член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” та видати позивачці посвідчення «член сім`ї загиблого».

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивачки, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 160/25190/25 – скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу «член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» згідно статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» з виданням посвідчення «член сім`ї загиблого».

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради надати ОСОБА_1 статус «член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” та видати ОСОБА_1 посвідчення «член сім`ї загиблого».

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 10.03.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров