Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №520/25505/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 р. Справа № 520/25505/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В.) від 23.12.2025 по справі № 520/25505/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з надзвичайних ситуацій

третя особа Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-ої групи внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії ДСНС України з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 11.06.2025 року № 5, п. 29.

- зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій призначити, нарахувати та здійснити виплату одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб для працездатних осіб на 1 січня календарного року у відповідності до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа: Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що підставою для відмови в призначенні одноразової допомоги комісія при ДСНС визначила, що остання не розглядає питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013р, а також відсутність документів про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Позивача було звільнено саме з військової служби з 06.07.1995 року з військової частини НОМЕР_1 , яка наразі у ході організаційно-штатних заходів у системі цивільного захисту України, у якій позивач проходив службу, була реорганізована, а її функції та майновий комплекс передані до системи Міністерства надзвичайних ситуацій, правонаступником якого стала Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Наказом ДСНС України № 497 від 07.09.2020 було змінено найменування та установчі документи, внаслідок чого на базі попередніх структур створено Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС України, статут якого затверджено наказом ДСНС № 208 від 30.04.2013 (у редакції наказу № 748 від 10.11.2021). Відповідно до цього Статуту Центр є підрозділом центрального підпорядкування ДСНС і підпорядковується безпосередньо Голові ДСНС. Таким чином, ДСНС є правонаступником військової частини НОМЕР_1 , а тому саме цей орган несе обов`язок щодо забезпечення прав позивача, у тому числі на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ДСНС є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту у межах повноважень, передбачених вищезазначеним Положенням про ДСНС та у спосіб, визначений законодавством України, а не у сфері оборони і норми Закону № 2011-XII, Порядку № 975, на нього не поширюються. У ДСНС створена комісія лише по призначенню одноразової грошової допомоги передбаченої Порядком № 357, а не Порядком № 975. Крім того, заявником під час подання документів усупереч пункту 21 Порядку № 975 не додано до заяви документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем, звільненим у запас за станом здоров`я та з 06.07.1995 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 102 від 30.10.2024 року та військового квитка позивача, останній проходив строкову військову службу з 09.05.1976 року по 28.07.1978 року, а в період з 28.07.1978 року по 06.07.1995 року проходив військову службу за контрактом.

Під час проходження військової служби за контрактом 28.04.1983 року позивач отримав мінно-вибухову травму (контузію) при виконанні бойової задачі на території Демократичної республіки Афганістан, що підтверджено довідкою командира в/ч пп НОМЕР_3 за вих. №345 від 17.05.1983 року.

21.05.2024 Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України (витяг з протоколу № 714 від 21.05.2024 року) визначено, що наявні у позивача захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З 04.12.2024 року позивачу обласною МСЕК було вперше встановлено другу групу інвалідності з причин наявності захворювань, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджено довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 320966 від 04.12.2024 року безстроково.

15.04.2025 позивач звернувся до Державної служби України з надзвичайних ситуацій з заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975.

Відповідно до витягу з протоколу № 5 (п.29) засідання комісії з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДСНС від 11 червня 2025 року позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013р.

Підставою для відмови стало те, створена комісія при ДСНС не розглядає питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, а також відсутність документів про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Позивач, вважаючи протиправними такі дії відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Зважаючи на те, що позивачем не додано належного документа, який свідчить про причини та обставини поранення, рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-ої групи внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії ДСНС України з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 11.06.2025 року № 5, п. 29 прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні. Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Надаючи оцінку таким висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною 2 ст. 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Пунктом 6 ст. 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Пунктом 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

З рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-ої групи внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання Комісії ДСНС України з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 11.06.2025 року № 5, п. 29, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено з двох підстав: по-перше з підстави того, що Комісія ДСНС розглядає питання по призначенню одноразової грошової допомоги передбаченої порядком № 357, а не Порядком № 975; по друге тому, що всупереч п. 21 Порядку № 975 позивач не додав до заяви документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Надаючи оцінку висновкам відповідача щодо того, що Комісія ДСНС розглядає питання по призначенню одноразової грошової допомоги передбаченої порядком № 357, а не Порядком № 975, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем, звільненим у запас за станом здоров`я та з 06.07.1995 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Позивач звернувся до Державної служби України з надзвичайних ситуацій із заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2013р. № 975.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зв`язку зі змінами у законодавстві та реорганізацією структури військ України, правонаступником військового формування, з яким позивач перебував у службових відносинах на момент звільнення, є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що приписами п. 17 Порядку № 975, встановлено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Колегія суддів відмічає, що на відміну від Порядку № 357, який регулює правовідносини щодо виплати грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Порядок № 975 визначає механізм призначення такої допомоги особам, які проходили саме військову службу.

Віднесення зі сплином часу певного військового формування, з яким позивач перебував у службових відносинах на момент звільнення, до складу іншого формування у зв`язку зі змінами у законодавстві та реорганізацією структури військ України не свідчить про те, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту.

Крім того з рішення відповідача, оформленого протоколом № 5 від 11 червня 2025 року, вбачається, що позивачу було відмовлено у задоволенні заяви виплату одноразової грошової допомоги також і з підстави, неподання заявником всупереч п. 21 Порядку № 975 документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Відповідно до п. 21 Порядку № 975 ( в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою), військовослужбовець, військовозобов`язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), якій призначається та виплачується одноразова грошова допомога, з даними про прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені), копія військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);

реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім іноземців та осіб без громадянства) (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідному контролюючому органу та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, військовослужбовець, військовозобов`язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначених в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду, засвідченого у встановленому порядку.

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18 відступив від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні п. 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 21.08.2018 у справі № 295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі № 822/3005/17, від 11.12.2018 у справі № 740/1538/17, від 29.01.2019 у справі № 293/342/17, та сформулював наступний правовий висновок: "документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов`язку щодо їх витребовування".

У зазначеній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

На необхідності врахування вищевказаного правового висновку було також наголошено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 по справі № 738/981/17.

Застосовуючи цей висновок у контексті спірних правовідносин, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивачем на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва) надано саме Довідку № 345 від 17.05.1985 року, а не акт судово-медичного дослідження чи протокол засідання Військово-лікарської комісії.

Відповідно до довідки командира в/ч пп НОМЕР_3 за вих. № 345 від 17.05.1983 року, остання видана військовослужбовцю Військової частини польової пошти НОМЕР_3 ОСОБА_1 , в тому що він 28 квітня 1983 року отримав мінно-вибухову травму (ЧМТ), при виконанні бойового завдання на території Демократичної республіки Афганістан.

Колегія суддів зазначає, що така довідка містить не лише відомості про характер і давність тілесних ушкоджень, а й про обставини поранення позивача, а саме про те, що така травма отримана при виконанні бойового завдання на території Демократичної республіки Афганістан.

Висновки Верховного Суду у справі № 822/220/18, на які посилається суд першої інстанції, не є релевантними до обставин даної справи, адже в справі, що була предметом розгляду в суді касаційної інстанції у позивача були відсутня довідка про обставини поранення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-ої групи внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії ДСНС України з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 11.06.2025 року № 5, п. 29, протиправне.

Щодо вимоги зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій призначити, нарахувати та здійснити виплату одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб для працездатних осіб на 1 січня календарного року у відповідності до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975, колегія суддів зазначає таке.

Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , зумовлена була двома підставами, а саме тим, що Комісія ДСНС розглядає питання по призначенню одноразової грошової допомоги передбаченої порядком № 357, а не Порядком № 975; а також тим, що всупереч п. 21 Порядку № 975 позивач не додав до заяви документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва); і відповідачем не встановлювались інші обставини щодо наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги згідно заяви позивача та пакету документів, колегія суддів, з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає належним способом захисту прав позивача зобов`язання Державної служби України з надзвичайних ситуацій повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві», та відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду.

З урахуванням наведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 по справі № 520/25505/25 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-ої групи внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії ДСНС України з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 11.06.2025 року №5, п.29.

Зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві», та відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду.

В іншій частині вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко