Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №600/5989/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5989/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач або ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому просить:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

1.2. Ухвалою суду від 24.12.2025 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

1.3. 06.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

1.4. 12.01.2026 позивачем подано відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді стрільця 1 відділення охорони взводу, у званні солдата.

2.2. 17.11.2025 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби зі Збройних Сил України у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту долучено підтверджуючі документи.

2.3. Матір позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та висновком ЛКК від 17.09.2025, за яким вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує постійного стороннього догляду та допомоги у супроводі.

2.4. Батько позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2., є пенсіонером за віком та, за висновком ЛКК, сам потребує соціальних послуг з догляду, що, на думку позивача, виключає можливість здійснення ним догляду за дружиною.

2.5. Сестра позивача - ОСОБА_4 постійно проживає за межами України (АДРЕСА_3), що підтверджується довідкою про реєстрацію в муніципалітеті Мілану, посвідкою на проживання, трудовим договором, а також особистою заявою від 13.12.2025, якою сестра підтвердила відсутність у неї можливості здійснювати догляд за матір`ю.

2.6. Позивач вважає себе єдиним членом сім`ї, який реально може здійснювати постійний догляд за матір`ю, а відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 - протиправною.

Позиція відповідача

2.7. Відповідач позов не визнає та вказує, що матір позивача має інших членів сім`ї першого ступеня споріднення - зокрема доньку ОСОБА_4 , що, відповідно до буквального змісту абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, виключає підставу для звільнення позивача.

2.8. Відповідач наголошує, що факт проживання сестри позивача за кордоном не звільняє її від обов`язку утримувати та піклуватися про матір відповідно до норм Сімейного кодексу України. Звільнення від такого обов`язку можливе лише за рішенням суду, якого у матеріалах справи немає.

2.9. Рішення про відмову у задоволенні рапорту прийнято в межах наданих законом повноважень та з дотриманням встановленої процедури.

ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3.2. Матір позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено висновком ЛКК від 17.09.2025 та Актом проведення обстеження сім`ї від 17.09.2025.

3.3. Батько позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2., є пенсіонером за віком. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, він сам потребує соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

3.4. Сестра позивача та донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 є членом сім`ї першого ступеня споріднення матері. Вона є повнолітньою, дієздатною особою, не позбавленою батьківських прав і не звільненою судом від обов`язку піклуватися про матір. Матеріали справи не містять судового рішення про звільнення ОСОБА_4 від обов`язків щодо матері.

3.5. За матеріалами справи, ОСОБА_4 проживає в місті Мілан Італійської Республіки, де зареєстрована у реєстрі постійного населення та виконує трудову діяльність. До матеріалів справи долучено її особисту заяву від 13.12.2025 про неможливість здійснення нею догляду.

3.6. 17.11.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. Рапорт залишений без задоволення у зв`язку з наявністю у матері позивача іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення.

ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

4.2. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка триває на момент розгляду цієї справи.

4.3. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

4.4. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.5. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

4.6. Абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, що набрала чинності з 01.01.2025 згідно Закону № 4170-ІХ від 19.12.2024) передбачено таку підставу для звільнення: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

4.7. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом.

4.8. Статтею 172 Сімейного кодексу України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

4.9. Статтею 202 Сімейного кодексу України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Підстави для звільнення від цього обов`язку визначені статтею 204 Сімейного кодексу України і передбачають виключно судовий порядок такого звільнення.

4.10. Відповідно до статті 203 Сімейного кодексу України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

5.1. Відповідно до змісту позову його предметом є відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

5.2. Суд зазначає, що норма абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII є чіткою та визначає два альтернативних критерії для звільнення: або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення взагалі, або наявність медично підтвердженої потреби таких членів сім`ї у постійному догляді. Саме ці умови є визначальними для застосування норми.

5.3. Як встановлено судом, матір позивача - ОСОБА_2 , має повнолітню доньку ОСОБА_4 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення. Жодних документів, що підтверджують потребу самої ОСОБА_4 у постійному догляді за висновком МСЕК, ЛКК чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, до матеріалів справи не надано. Отже, жодна із двох законодавчо визначених умов не виконана.

5.4. Водночас суд звертає увагу на позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 24.02.2026 у справі № 240/11396/25, у якій апеляційний суд, розглядаючи подібні правовідносини щодо наявності члена сім`ї, який перебуває за межами України, чітко констатував: факт перебування особи за кордоном не виключає встановленого Сімейним кодексом України обов`язку. На підтвердження цього апеляційний суд послався на статті 172 та 202 Сімейного кодексу України, відповідно до яких повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків та утримувати їх, а звільнення від цього обов`язку можливе виключно в судовому порядку.

5.5. Застосовуючи наведений підхід суду апеляційної інстанції до обставин цієї справи, суд констатує: ОСОБА_4 є повнолітньою, дієздатною особою, яка відповідно до закону зобов`язана піклуватися про свою матір та брати участь у витратах, пов`язаних з її інвалідністю. Вона не є особою, що потребує постійного стороннього догляду, не перебуває під арештом і не відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Судового рішення про звільнення її від обов`язків щодо матері матеріали справи не містять.

5.6. Суд бере до уваги доводи позивача про те, що сестра постійно проживає за кордоном і підписала заяву про неможливість здійснення догляду. Проте суд зауважує: самостійно складена заява особи про її небажання або неможливість повернутися для здійснення догляду не має юридичного значення в розумінні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII. Закон передбачає конкретні юридично значимі підстави - медично підтверджену потребу у постійному догляді або відсутність таких осіб узагалі. Жодна з цих підстав у справі не підтверджена.

5.7. Суд також враховує постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, на яку посилається позивач. У цій постанові Верховний Суд дійсно зазначив, що «юридична наявність» члена сім`ї, який реально не може здійснювати догляд з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), прирівнюється до його відсутності. Проте перебування за кордоном та власне небажання повертатися Верховний Суд не відносив до переліку таких об`єктивних причин. Наведений у постанові ВС перелік носить характер виняткових обставин, які унеможливлюють особисту присутність особи в Україні не з її волі.

5.8. Виїзд за кордон та облаштування там побуту є вольовим рішенням самої ОСОБА_4 , а не об`єктивною обставиною, що унеможливлює виконання нею сімейних обов`язків у розумінні Закону. Закон не розрізняє між собою «зручних» та «незручних» членів сім`ї: якщо особа юридично є членом сім`ї першого ступеня споріднення, дієздатна і не потребує сама постійного догляду - вона враховується при вирішенні питання про звільнення від військової служби.

5.9. Суд усвідомлює складність особистої ситуації позивача та беззаперечну потребу його матері у постійному догляді. Разом з тим. суд не може підмінити волю законодавця власними міркуваннями щодо того, яким міг би бути закон. Перефразовуючи відомий принцип: право є мистецтвом добра та справедливості, однак суд є органом правосуддя, а не органом доцільності. Закон ставить чіткі умови - і поки вони не виконані, суд не має правових підстав задовольнити позов.

5.10. Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений можливості вжити заходів для формування належної доказової бази: зокрема, звернутися до компетентних органів з метою підтвердження медичними документами встановленого зразка того, що батько або сестра самі потребують постійного догляду, або інших обставин, що юридично виключають можливість здійснення ними догляду в розумінні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.

5.11. Водночас суд звертає увагу на те, що позивач проходить військову службу, а отже з моменту отримання матір`ю інвалідності, він не здійснює за нею постійного догляду, що породжує обґрунтований сумнів, в його потребі з його боку.

5.12. Положення підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 Закону № 2232-XII існують для уникнення обов`язку від проходження військової служби, а для вирішення нагальних потреб пов`язаних із доглядом за батьками, у разі відсутності будь-якої розумної альтернативи. У даному разі вважливо дотримання балансу між публічним та приватний інтересом.

5.13. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді рапорту позивача діяв у межах повноважень та на підставі закону, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

6.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

6.3. У цій справі судом встановлено, що матір позивача має дочку - ОСОБА_4 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення, є дієздатною повнолітньою особою, не потребує постійного стороннього догляду, підтвердженого у визначений законом спосіб, і не звільнена судом від відповідних сімейних обов`язків. Позивачем не доведено наявності умов, передбачених абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, необхідних для звільнення з військової служби.

6.4. Рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача прийнято на підставі закону, в межах наданих повноважень та з дотриманням встановленої процедури. Підстав для визнання його протиправним немає.

6.5. За наведених обставин позов задоволенню не підлягає.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення судових витрат на користь позивача немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_3 ).

Суддя О.В. Анісімов