Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №600/3263/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3263/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року.

Позов обґрунтовано тим, що 15 травня 2025 року відповідач виплатив позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення. Тобто належний позивачу дохід, право на який набуто за час проходження військової служби, виплачено позивачу несвоєчасно і після звільнення з військової служби, у зв`язку з чим він вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з грудня 2015 року по 15 травня 2025 року (день виплати індексації грошового забезпечення, право на яку набуто за час проходження служби) відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19 жовтня 2000 року (далі – Закон №2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що для отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати працівник має бути у трудових відносинах із роботодавцем, тобто діючим, а не звільненим працівником. На думку відповідача, якщо працівник звільнений, то він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не визначеної Законом №2050-III компенсації. Також зауважив, що до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 04.02.2021 року за №1214-IX компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення не здійснювалась. Крім того, така компенсація не може здійснюватися і у випадку невиплати в повній сумі індексації грошового забезпечення, що підлягала нарахуванню у період до набрання чинності Законом №1214-IX, зважаючи на вимоги статті 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тобто, такі закони поширюють свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Зважаючи на те, що позивач бажає отримати компенсацію втрати частини доходів за нараховану індексацію за період з 2015 року по 2018 рік, то така компенсація не може бути виплачена. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 31 березня 2025 року №306-ОС припинено з позивачем контракт та звільнено його з військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 14 квітня 2025 року №356-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 15 квітня 2025 року.

Згідно з довідкою про нараховану та виплачену індексацію за 2015-2018 роки №281 від 23 травня 2025 року, позивачу за період служби з серпня 2015 року по лютий 2018 роки нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 6395,79 грн.

Як вбачається з довідки про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 22 травня 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 виплачено позивачу 15 травня 2025 року нараховану суму індексації грошового забезпечення в розмірі 6299,85 грн (з вирахуванням суми військового збору у розмірі 1,5% від отриманого доходу).

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, у розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту наведених норм вбачається, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як вбачається з обставин справи та матеріалів, предметом спору в даній справі є компенсація втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Аналіз положень пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, виплата позивачу індексації грошового забезпечення відбулася лише 15 травня 2025 року, тобто вже після звільнення позивача з військової служби і, відповідно, з порушенням строків її виплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розумінні Закону №2050-III.

Доводи представника відповідача про те, що для отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати працівник має перебувати безпосередньо у трудових відносинах із роботодавцем, тобто бути діючим, а не звільненим працівником, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Аналіз положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 вказує на те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

При цьому право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати може виникати не тільки у працівника, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем, але й у разі його звільнення, або ж у разі несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення заробітку.

Суд зауважує, що Закон №2050-ІІІ та Порядок №159 не пов`язують наявність у працівника права на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) з обов`язковим перебуванням його у трудових відносинах із роботодавцем саме на час виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду.

За наведеного вище нормативного регулювання пріоритетне значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події і є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язана з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Також указана позиція неодноразово підтримувалась і Сьомим апеляційним адміністративним судом у справах №120/3119/24 (постанова від 16 січня 2025 року), №120/5511/24 (постанова від 03 лютого 2025 року), №120/3205/24 (постанова від 13 лютого 2025 року), №560/2049/24 (постанова від 26 лютого 2025 року), №560/10545/24 (постанова від 11 березня 2025 року), №560/3306/24 (постанова від 14 березня 2025 року), №560/7412/24 (постанова від 17 березня 2025 року), №120/7235/24 (постанова від 18 березня 2025 року) та ін.

Щодо доводів відповідача про те, що в період до 04 лютого 2021 року в Законі №2050-III та в Порядку №159 не було передбачено проведення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Дійсно, в редакції даного Закону №2050-ІІІ, яка діяла на момент спірних правовідносин, сума індексації грошових доходів громадян не визначалася доходом.

Однак, попри відсутність на момент спірних правовідносин такого визначення в законодавстві, індексація грошового забезпечення є грошовим доходом, не має разового характеру, а відтак підпадає під вимоги Закону №2050-III.

Вказане кореспондується з наступними нормами.

Положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Пункти 2, 3 Порядку №159 встановлюють, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної її виплати провадиться компенсація відповідно до діючого законодавства.

Окрім цього доводи відповідача суперечать усталеній позиції Верховного Суду про те, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені (постанови від 11 липня 2017 року №21-2003а16, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а).

Стосовно посилань відповідача у відзиві на те, що позивач намагається двічі притягнути його до одного і того ж виду відповідальності, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 квітня 2023 року у справі №205/8443/19, суд зазначає таке.

Так, Верховний Суд у справі №205/8443/19 вказував, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.

У справі №205/8443/19 Верховний Суд дійшов висновку про правомірність відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та непроведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року в розмірі 1509,87 грн, вказавши, що ці виплати не підлягають стягненню в порядку, визначеному Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, у разі застосування до роботодавця спеціального виду відповідальності за порушення трудових (службових) прав працівника (службовця) у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то відсутні підстави для задоволення вимог працівника про стягнення і компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як свідчать обставини даної справи, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів обумовлені несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, яка була виплачена після звільнення позивача з військової служби.

Водночас відповідачем не було надано доказів того, що ОСОБА_1 звертався з позовом до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення в сумі 6299,85 грн (з вирахуванням суми військового збору у розмірі 1,5% від отриманого доходу), або ж доказів того, що такий середній заробіток уже було виплачено позивачу.

Разом з цим дослідженням відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом установлено, що ОСОБА_1 після виплати йому індексації грошового забезпечення в зазначеній сумі не звертався до Чернівецького окружного адміністративного суду з вимогами про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення в сумі 6299,85 грн (з вирахуванням суми військового збору у розмірі 1,5% від отриманого доходу).

Отже, доводи відзиву є безпідставними і не свідчать про відсутність у позивача права на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації-різниці грошового забезпечення за весь час затримки з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, право на яку набуте за час проходження служби). А тому суд зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації-різниці грошового забезпечення за весь час затримки з лютого 2016 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відзиву не свідчать про безпідставність позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 травня 2025 року.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 березня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя О.П. Лелюк