Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №420/24211/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24211/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій позивач просить суд:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначені пенсії ОСОБА_1 – протиправною;

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №050650006762 від 17.06.2025 р. про відмову в призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 15.02.1989 по 17.05.1989; з 27.06.1990 по 11.09.1990; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05,04.2002 по 01.10.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_1 дата заповнення 30.07.1979 р, з моменту виникнення права, тобто з 09.05.2025 р.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась з заявою №863 від 09.06.2025 до Відділу обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (за принципом екстериторіальності) №050650006762 від 17.06.2025 р. було відмовлено у призначенні пенсії. В рішенні про відмову зазначено, що страховий стаж особи становить 21 рік 05 місяців 03 дні. За відсутності страхового стажу роботи 29 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

період роботи в колгоспі з 15.02.1989 по 17.05.1989, оскільки відсутня довідка про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

період роботи з 27.06.1990 по 11.09.1990, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу в заголовку відсутня назва організації;

період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05.04.2002 по 01.10.2002.

На думку позивача, така відмова є необґрунтованою, а позивач має необхідний страховий стаж визначений законодавством.

Позивач вважає, що спірні періоди роботи та отримання допомоги по безробіттю підтверджені та зафіксовані в трудовій книжці НОМЕР_2 дата заповнення 30.07.1979 р. Записи у трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про періоди перебування в колгоспі, реквізити відповідних протоколів, на підставі яких вони внесені, тому надання додаткових доказів не має бути обов`язковою умовою для такого підтвердження.

Стислий виклад заперечень відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

У відзиві представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 07 червня 2025 року звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон 1058-IV). За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що розглядає заяву Позивача – Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області . За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №050650006762 від 17.06.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зауважив, що підставою звернення до суду та предметом спору в даній справі є рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.06.2025 №050650006762

Зі змісту положень процесуального законодавства, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі №826/1460/16 вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального права. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не може бути належним відповідачем у даній справі, оскільки не розглядало надані документи та заяву позивача в призначенні пенсії.

Так, за твердженням представника відповідача, Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача, розгляду документів та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду, яким прийнято рішення.

Стислий виклад заперечень відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

З покликанням на фактичні обставини справи, представник відповідача у відзиві зазначає, що 07 червня 2025 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №050650006762від 17.06.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Вік позивачки на момент звернення до пенсійного органу – 63 роки 01 місяць. Страховий стаж позивачки – 21 рік 05 місяців 03 дні.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивачки не зараховано:

період роботи в колгоспі з 15.02.1989 по 17.05.1989, оскільки відсутня довідка про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

період роботи з 27.06.1990 по 11.09.1990, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу” в заголовку відсутня назва організації;

період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05.04.2002 по 01.10.2002.

З покликанням на норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначає, що у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивачки відсутній необхідний страховий стаж.

З огляду на наведене у відзиві, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 28 липня 2025 року прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для надання заяв по суті та витребував у відповідачів належним чином засвідчені копії:

заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком;

документів та матеріалів, які слугували підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення №050650006762 від 17.06.2025 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі обставини.

Позивач 07.06.2025 звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, яка зареєстрована за №863 від 09.06.2025.

Означену заяву та додані до неї документи за принципом «екстериторіальності» розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №050650006762 від 17.06.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу.

В оскаржуваному рішенні, зокрема зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має страховий стаж 21 рік 05 місяців 03 дні.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

період роботи в колгоспі з 15.02.1989 до 17.05.1989, оскільки відсутня довідка про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

період роботи з 27.06.1990 до 11.09.1990, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації;

період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05.04.2002 до 01.10.2002.

Суд встановив, що, згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 :

з 15.02.1989 до 17.05.1989 позивач працювала офіціанткою у кафе колгоспу «Родина» Волноваського району Донецької області;

з 27.06.1990 до 11.09.1990 позивач працювала робочим у консервному цеху Науково-виробничого кооперативу «Міранда» (мовою оригіналу – Научно-производственный кооператив «Миранда»);

у період з 05.04.2002 до 01.10.2002 позивач отримувала матеріальну допомогу по безробіттю на підставі п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття».

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №050650006762 від 17.06.2025, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Пунктом 2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі – Порядок №22-1), визначено, що до заяви про призначання пенсії додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1, для призначення пенсії надаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII), статтею 48 Кодексу законів про працю України, пунктом 1 Порядку №637 та пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктами 1,2,3 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зі змісту наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Вказану позицію сформував Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача, діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі – Інструкція №162). У подальшому діяла Інструкція №58.

За правилами пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції №162).

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).

Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для незарахування спірних періодів роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 відсутність довідки про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві та запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації.

Суд встановив, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 :

з 15.02.1989 по 17.05.1989 позивач працювала офіціанткою у кафе колгоспу «Родина» Волноваського району Донецької області;

з 27.06.1990 по 11.09.1990 позивач працювала робочим у консервному цеху Науково-виробничого кооперативу «Міранда» (мовою оригіналу – Научно-производственный кооператив «Миранда»).

Отже, із зазначених записів можливо повністю встановити період роботи позивача, а також найменування організації, де саме працювала позивач та на якій посаді.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а звернув увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Отже, суд вважає безпідставним незарахування періоду роботи позивачки з 27.06.1990 по 11.09.1990 робочим у консервному цеху Науково-виробничого кооперативу «Міранда» (мовою оригіналу – Научно-производственный кооператив «Миранда») через формальну відсутність в розділі «Відомості про роботу» в заголовку назви організації.

Суд окремо надає оцінку твердженням відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду період роботи в колгоспі з 15.02.1989 до 17.05.1989 через відсутність довідки про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Так, приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведена норма Закону №1788-XII передбачає можливість зарахування до страхового стажу періоду членства в колгоспах та інших кооперативах.

Натомість, як встановлено судом, позивачка з 15.02.1989 по 17.05.1989 працювала офіціанткою у кафе колгоспу «Родина» Волноваського району Донецької області, а не перебувала членом колгоспу «Родина» Волноваського району Донецької області. Тобто, запис трудової книжки містить саме запис про виконання певної роботи, а не перебування членом колгоспу, для зарахування стажу якого потрібно виконувати мінімум трудової участі у громадському господарстві.

За таких обставин, суд доходить висновку про безпідставність незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 15.02.1989 по 17.05.1989 офіціанткою у кафе колгоспу «Родина» Волноваського району Донецької області через відсутність довідки про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві

Суд також вважає, що період з 05.04.2002 до 01.10.2002, протягом якого позивач отримувала матеріальну допомогу по безробіттю на підставі п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття», також підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Відповідно до абз.4 ч.1, ч.2 ст.24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. “а” ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, чинній на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пп.12 п.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

У трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 міститься запис про те, що у період з 05.04.2002 до 01.10.2002 позивач отримувала матеріальну допомогу по безробіттю на підставі п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття».

Отже, період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

На момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу.

При цьому, ст.56 Закону №1788-ХІІ жодних винятків щодо видів допомоги по безробіттю не встановлює, а тому, відмова у врахуванні до страхового стажу позивача періоду з 05.04.2002 до 01.10.2002 є протиправною.

Суд наголошує, що відповідачем був застосований формальний підхід під час вирішення питання про зарахування до стажу роботи спірних періодів, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення/перерахунок пенсії, або ж для підтвердження періодів трудової діяльності було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідачем не надано суду доказів здійснення будь-яких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивачки та не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.

З огляду на викладене, суд вважає, що спірні періоди мають бути зарахованими до страхового стажу позивача.

Відтак, суд дійшов до висновку, що спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято необґрунтовано та нерозсудливо, що призвело до порушення права позивача на призначення пенсії. Тож таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 15.02.1989 по 17.05.1989; з 27.06.1990 по 11.09.1990; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05,04.2002 по 01.10.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_1 дата заповнення 30.07.1979 р, то суд зазначає, що дії зобов`язального характеру щодо розгляду заяви про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як орган, який відмовив позивачу у призначенні пенсії.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Суд встановив, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом «екстериторіальності» розглянуло заяву позивачки про призначення пенсії за віком та відмовило у її призначенні, а, відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначені пенсії ОСОБА_1 не належать до задоволення.

З урахуванням викладеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково шляхом:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №050650006762 від 17.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1989 до 17.05.1989, з 27.06.1990 до 11.09.1990, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05.04.2002 до 01.10.2002, згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 30.07.1979, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 09.06.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн, оскільки рішенням цього суб`єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.

Інші доводи відповідачів по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №050650006762 від 17.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1989 до 17.05.1989, з 27.06.1990 до 11.09.1990, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 05.04.2002 до 01.10.2002, згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 30.07.1979, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 09.06.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання ВПО: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, код ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: вул. Майдан Волі, буд.3, м.Тернопіль, Тернопільська обл., 46001.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012.

Суддя Дмитро БАБЕНКО