Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №400/9899/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 р. справа № 400/9899/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 10.05.19 р. до 31.12.22 р., за виключенням вже виплаченої частини індексації;

- зобов`язати відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 10.05.19 р. до 31.12.22 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 10.05.19 р. до 30.09.20 р. - березень 2018 р., в період з 01.10.20 р. до 31.12.22 р. - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період служби з 10.05.19 р. до 19.05.23 р. (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2019-2023 р.р. з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.17 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 р. у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 р. показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення за період служби з 10.05.19 р. до 19.05.23 р. (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2019-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 р. у справі № 826/6453/18) за періоди: з 10.05.19 р. до 31.12.19 р. - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.20 р. до 31.12.20 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.20 р.; з 01.01.21 р. до 31.12.21 р. - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.21 р.; з 01.01.22 р. до 31.12.22 р. - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.22 р.; з 01.01.23 р. до 19.05.23 р. - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.23 р., шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він у період з 10.05.19 р. до 31.05.23 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, позивачем було встановлено, що йому не виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі. А саме відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення за період з 10.05.19 р. до 19.05.23 р. включно, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом 1 січня календарного року. Також, відповідач не провів нарахування індексації грошового забезпечення з 10.05.19 р. до 30.09.20 р. - березень 2018 р., в період з 01.10.20 р. до 31.12.22 р. - жовтень 2020 р., а також індексації-різниці з урахуванням вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. № 1078.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що посилання позивача в позовній заяві про необхідність застосування положення п.4 Постанови КМУ № 704 в редакції, що діяла станом на 01.01.18 р. у зв`язку з скасуванням в судовому порядку п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова № 103) не впливає на порядок та процедуру проведення розрахунку розмірів посадового окладу позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.20 р. у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення. Крім того, з 12.05.23 р. пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 якою скасовано Постанову № 103 та встановлено, що посадові оклади розраховуються із суми в розмірі 1 762 грн. Відтак, грошове забезпечення відповідачем було вірно розраховане, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача. Також, відповідач зазначив, що відсутні підстави для проведення індексації позивача.

Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 29.09.25 р.

Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 10.05.19 р. до 31.05.23 р.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення за період з 10.05.19 р. до 19.05.23 р. включно, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом 1 січня календарного року. А також, відповідач не провів нарахування індексації грошового забезпечення з 10.05.19 р. до 30.09.20 р. - березень 2018 р., в період з 01.10.20 р. до 31.12.22 р. - жовтень 2020 р., а також індексації-різниці з урахуванням вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. № 1078.

Такі дії, на думку позивача є протиправними, тому він звернувся до суду з даним позовом.

За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

У пункті 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв`язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: “1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.

Проте вже 21 лютого 2018 р. Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 р.), пунктом 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 р.) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 р. № 1038 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704” виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: “1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.”. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Ще до ухвалення зазначеної постанови Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 р. у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови № 103.

Отже, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 р. у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

У п. 4 постанови КМУ № 704 постановою КМУ № 481 від 12.05.23 р., яка набрала чинності 20.05.23 р., були внесені зміни та вона була викладена в наступній редакції, в якій було зазначено: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення, доводить, що його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (у випадку з позивачем - на 1 січня 2022, 2023 р. відповідно), а не “на 1 січня 2018 р.” на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 р. у справі № 500/1813/21 зазначив про те, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 2 серпня 2022 р. у справі № 440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: “на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.18 р. № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 р. для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 р.

У свою чергу, Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.21 р. № 1928-ІХ та Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.22 р. № 2710-1Х таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 р. на 2022-2023 р.р., відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. до 01.01.20 р. - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.03 р. № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. .

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.20 р. положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом № 1082-IX виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

З урахуванням наведеного, суд дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.20 р. положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням”.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 р.), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 р.), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 р.), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 р.).

Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 р. у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 р. у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 р. у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 р. до 6 листопада 2020 р. відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 р. у справі № 826/6453/18.

Тому посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 29.01.20 р. по 19.05.23 р. включно мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З тих самих мотивів обґрунтовані вимоги і про неправильне обчислення інших складових грошового забезпечення (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення - грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань нарахована за спірний період ) .

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15.03.23 р. у справі № 420/6572/22.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, підлягають задоволенню вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача за період з 29.01.20 р. до 19.05.23 р. включно щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та зобов?язання нарахувати та виплатити. Решту періоду (з 01.01.19 р. по 28.01.20 р.) грошове забезпечення, а також щомісячні додаткові та одноразових додаткові види грошового забезпечення розраховано та виплачено відповідачем правомірно.

Щодо невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки у період 2020-2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.17 р. № 704, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується: 1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби; 2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно пп. 1, 6 розд. XXIII Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення виплачується за рапортом військовослужбовця. І зазначена виплата розраховується виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою. Тобто, невірно розрахований посадовий оклад та оклад за військовим званням впливає на розмір зазначеної виплати.

Однак, до суду не надано жодного доказу виплати позивачу у зазначений період грошової допомоги на оздоровлення, відтак відсутні підстави для перерахунку. В цій частині вимог слід відмовити.

Щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у спірний період у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, суд виходить з наступного.

Як визначено пунктами 1 та 7 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.18 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника). При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується один раз на рік за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

Доказів виплати позивачу у спірний період допомоги для вирішення соціально-побутових питань матеріали справи не містять, тому в цій частині вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про невиплату індексації у період з 10.05.19 р. до 30.09.20 р. з базовим місяцем - березень 2018 р., в період з 01.10.20 р. до 31.12.22 р. - жовтень 2020 року, суд зазначає наступне.

Так, Постановою № 1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 р. № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 1 березня 2018 р.

Відповідно до частини другої пункту 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11 червня 2008 року № 260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 р. становив 100,8%, в травні 2018 р. 100,0%, в червні 2018 р. 100,0%, в липні 2018 р. 99,3%, в серпні 2018 р. 100,0%, в вересні 2018 р. 101,9%, в жовтні 2018 р. 101,7%.

Отже, лише у жовтні 2018 р. поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 р. (п. 1-1 Порядку № 1078).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15.06.22 р. у справі № 520/4061/21.

Позивачем до суду не надано доказів, що виплату індексації позивачу не було поновлено з грудня 2018 р. Тому, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу поточної індексації з 10.05.19 р. до 30.09.20 р. з базовим місяцем - березень 2018 р., в період з 01.10.20 р. до 31.12.22 р. - жовтень 2020 р., задоволенню не підлягають.

Щодо ненарахування та виплати позивачу індексації за період з 10.05.19 р. по 31.12.22 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (індексації-різниці), суд зазначає наступне.

Так, абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 в редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 р., передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація не нараховується/нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Абзац 3 пункту 5 Порядку № 1078 з 15 березня 2018 р. й дотепер діє у редакції Постанови № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 1 грудня 2015 р. й дотепер у редакції Постанови № 1013 та встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 1 грудня 2015 р. до 1 квітня 2021 р. в редакції Постанови № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 з 2 квітня 2021 р. діє в редакції Постанови № 278 і встановлює, що у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакціях Постанов № 1013, № 141, № 278) додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 1 березня 2018 р. набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, - березень 2018 р. став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача , відповідачеві належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.

Відповідний підхід узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 23 березня 2023 р. в справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 р. в справі № 380/5493/21, від 6 квітня 2023 р. в справі № 420/11424/21, від 12 квітня 2023 р. в справі № 560/13302/21, від 20 квітня 2023 р. в справі № 320/8554/21, від 3 травня 2023 р. в справі № 160/10790/22, від 22 червня 2023 р. в справі № 520/6243/22, на неврахування якої судом апеляційної інстанції слушно посилається скаржник у касаційній скарзі, а також у постановах від 27 липня 2023 р. в справі № 160/12028/22, від 28 серпня 2023 р. в справі № 420/17338/22, від 26 вересня 2023 р. в справі № 200/4531/22, від 27 вересня 2023 р. в справі № 420/23176/21, від 9 листопада 2023 р. в справах № 420/3131/22, № 420/4325/23, від 30.11.23 р. у справі № 420/616/23 та інших.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 р. дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 р. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 р. (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 р. (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 р. (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 р.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 р. (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 р., поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 р. (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 р. розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Разом з тим, необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.

За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.23 р. у справі № 400/3826/21, від 29.03.23 р. у справі № 380/5493/21, від 06.04.23 р. у справі № 420/11424/21, від 12.04.23 р. у справі № 560/13302/21, від 20.04.23 р. у справі № 320/8554/21, від 03.05.23 р. у справі № 160/10790/22 та від 22.06.23 р. у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.18 р. на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 р., останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.

Натомість за обставинами цієї справи посадовий оклад позивача, який прийнятий 10.05.19 р. на військову службу у військову частину НОМЕР_1 , у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 10.05.19 р. по 31.12.22 р. Тому у позивача не виникло права для нарахування й виплату йому індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 Порядку № 1078.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.24 р. у справі № 160/2481/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не здійснюється, оскільки позивач на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від його сплати.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн. На підтвердження понесення судових витрат позивачем надано до суду копію договору про надання професійної правової допомоги від 17.07.25 р., акту надання послуг відповідно до договору про надання професійної правової допомоги від 17.07.25 р., квитанцію прибуткового касового ордеру від 17.07.25 р. на суму 8 000 грн.

Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 р. у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 р. у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 р. у справі № 2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з предмету спору та того, що справа відновиться до категорії нескладних справ (справа розглянута в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання), окрім того дана категорія справ має сталу судову практику, суд приходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 242-246, 257-262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 29.01.20 р. до 19.05.23 р. включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.20 р., Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.21 р., Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.22 р. та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.23 р. відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.17 р. № 704.

3. Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 29.01.20 р. до 19.05.23 р. включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.20 р., Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.21 р., Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.22 р. та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.23 р. відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.17 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз