Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №380/14218/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 рокусправа № 380/14218/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100904,09 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2013 по день її фактичної виплати 12.06.2025 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.06.2025 відповідачем виконано рішення суду в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та перераховано йому індексацію грошового забезпечення у розмірі 17826,64 грн. Оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідачем у день звільнення позивачеві не проведено, то відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Крім цього, під час проведення виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду, відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення.

Ухвалою суду від 18.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. Крім цього, військовослужбовець до проведення з ним всіх розрахунків не виключається без його згоди із списків особового складу військової частини. Тому вимога нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з підстав порушення норм чинного законодавства є безпідставною, неправомірною та такою, що суперечить вимогам нормативно-правових актів. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.02.2020 №29 позивача, звільненого з військової служби наказом від 30.01.2020 №1-РС, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №380/7068/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 01.05.2014, в січні, лютому, квітні 2016 року і в період з 01.06.2016 по 01.12.2018.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2014 по 01.01.2016, а також у березні та травні 2016 року з врахуванням базовими місяцями для нарахування індексації травня та грудня 2014 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 01.12.2018 з врахуванням базових місяців для нарахування індексації - січня 2008 року та березня 2018 року та врахуванням виплачених сум.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 12.02.2020 відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 12.06.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 17826,64 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (а.с. 9).

Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, статті 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Окрім цього, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день звільнення.

Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 у справі №809/698/16 та від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18.

Так, згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з вказаною обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до матеріалів справи, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведений відповідачем 12.06.2025.

Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 12.06.2025, а не у день його звільнення з військової служби (12.02.2020 - дата виключення позивача зі списків особового складу частини), позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Спірним у цих правовідносинах є період з 13.02.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 11.06.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

У пункті 73 постанови від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 Верховний Суд зазначив: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Вищевказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ та після цього.

Період з 13.02.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 11.06.2025 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Суд звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

З урахуванням наведеного суд висновує, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, передбачене частиною 2статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. «л» п. 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2026 №57/фс про розмір грошового забезпечення позивача, за останні два місяці перед звільненням становить: за грудень 2019 року - 14210,61 грн., за січень 2020 року - 14210,61 грн.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 458,41 грн. (14210,61 грн. - грошове забезпечення за грудень 2019 року + 14210,61 грн. грошове забезпечення за січень 2020 року/62 календарних дні (грудень 2019 року, січень 2020 року).

Період за час затримки розрахунку при звільненні:

- з 13.02.2020 по 18.07.2022 - 886 календарних днів;

- з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 календарних дні.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період становить 490498,70 грн. (458,41 грн. х 1070 календарних днів).

Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 19.01.2023, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу індексації грошового забезпечення (17826,64 грн.), виплаченої на виконання рішення суду у справі №380/7068/20, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 490498,70 грн. не можна вважати співмірною, оскільки така майже у 28 разів її перевищує.

Суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.

При цьому суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо незастосування принципу співмірності до суми середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022, який, згідно із новою редакцією КЗпП, України обмежений шістьма місяцями та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, принцип співмірності підлягає застосуванню щодо середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнення як за період до 18.07.2022, так і після вказаної дати.

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11.

Враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації у розмірі 17826,64 грн., а розрахований розмір середнього заробітку складає 490498,70 грн., що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, суд робить висновок про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 17826,64 грн. (сума індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу за рішенням суду) / 490498,70 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 3,63%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (3,63%) становить: 458,41 грн. (середня заробітна плата за один день) х 3,63% х 1070 календарних днів затримки = 17805,10 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 19.01.2023, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17805,10 грн.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.

Відтак позовна вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по день її фактичної виплати 12.06.2025, суд зазначає наступне.

Статтями 1- 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) наявність доходу;

2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців;

4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;

5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Порядок №159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

З наведеного суд висновує, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 01.01.2013 по день її фактичної виплати 12.06.2025 відповідно до Порядку №159.

Тому з огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу передбаченої Законом №2050-ІІІ компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2013 по день її фактичної виплати 12.06.2025 відповідно до Порядку №159.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17805 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ять) грн. 10 коп.

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2013 по день її фактичної виплати 12.06.2025 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 10.03.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович