Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №380/263/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 рокусправа № 380/263/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся з рапортом до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) та відповідно до абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини – необхідність здійснювати постійний догляд за бабусею – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи згідно з довідкою МСЕК та потребує постійного догляду згідно з висновком ЛКК. До рапорту долучив всі необхідні документи щодо родинних відносин, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 610778 від 05.04.2024 та висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «Друга міська поліклініка м.Львова» № 283 від 11.11.2025, відповідно до якого його бабуся за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Однак, за результатами розгляду рапорту повідомлено, що керівництво військової частини НОМЕР_1 не достатньо наданих військовослужбовцем копій документів для прийняття рішення щодо звільнення старшого ОСОБА_3 через сімейні обставини відповідно до частини 4 та ч. 12 ст. 26 Закон №2232-ХІІ. Стверджуючи, що має всі законні підстави на звільнення, позивач вважає дії відповідача щодо не звільнення з військової служби неправомірними та такими, що порушує його законні права та інтереси

Ухвалою суду від 12.01.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.01.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4703), в якому відповідач покликається на те, що керівництву Військової частини НОМЕР_1 не достатньо наданих військовослужбовцем копій документів для прийняття рішення щодо звільнення старшого ОСОБА_1 , через сімейні обставини відповідно до ч. 4 та ч. 12 ст. 12 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Зокрема стверджує, що позивачем не надано до рапорту доказів щодо відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_2 ..У зв`язку з цим відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

04.12.2025 року військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, начальник медичного пункту НОМЕР_2 механізованого батальйону, старший лейтенант медичної служби ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024 року) у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення – бабусею позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи й не має інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення.

До рапорту на звільнення з військової служби на підтвердження описаних у ньому обставин, позивачем було долучено:

- копію паспорта серія НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_2 18.04.2001 Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області;

- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої ОСОБА_4 10.11.1998 Львівська ДПІ головного управління ДПС у Львівській області;

- висновку КНП «Друга міська поліклініка м. Львова» №283 від 11.11.2025 про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий ОСОБА_2 ;

- копію Довідки Серії 12 ААГ №610778 від 03.04.2024 до акту огляду МСЕК № 593 від 03.04.2024, виданої ОСОБА_2 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_4 від 14.04.1984;

- копію паспорта серія № НОМЕР_5 , виданого ОСОБА_1 30.12.2024, орган що видав 4651; - копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої ШиріВіктору Ігоровичу 05.05.2001 Франківською ДПІ;

- копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 серії НОМЕР_6 від 12.08.2015 (видане повторно);

- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 від 02.07.2015 серія НОМЕР_7 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_8 від 08.08.1963;

- копію свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_9 від 06.03.1960 ОСОБА_3 з ОСОБА_6 ;

- копію апостилю свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 04.10.2010 №5763290, виданого Департаментом охорони здоров`я Співдружності Пенсильванія (Сполучені Штати Америки); - копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_10 від 01.05.2024 (видане повторно);

- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 від 12.08.1988 серія НОМЕР_11 ;

-копію витягу №2024/000282246 з реєстру територіальної громади, відомості про особу, надані з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби на підставі відомостей, отриманих від Львівської територіальної громади, виданий ОСОБА_2 ;

-копію витягу №2025/002869040 від 28.02.2025 з реєстру територіальної громади, відомості про особу, надані з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби на підставі відомостей, отриманих від Львівської територіальної громади, виданий ОСОБА_8 ;

- копію відомостей з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №200129 від 20.08.2025;

-копію розпорядження В.о.голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 23.09.2025 №5180 про призначення ОСОБА_2 помічника ОСОБА_1 ;

-заява ОСОБА_9 керівникові ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025р.,

-копія довідки виданої Львівським комунальним підприємством «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг» №483 від 04.10.10.

До рапорту були долучені також: Свідоцтво про народження ОСОБА_1 від 14.04.1984 року, яким власне підтверджується той факт, що його батьком є – ОСОБА_3 та Свідоцтво про народження ОСОБА_3 , яким підтверджується той факт, що мамою останнього є ОСОБА_2 , а отже бабуся позивача.

Розпорядженням в.о. голови Франківської районної адміністрації міськради від 23.09.2025 №518 за згодою опікунської ради позивача Львівської призначено помічником ОСОБА_2 . Звільнення від виконання помічника дієздатній особі, яка не може за станом здоров`я обов`язку здійснювати свої права та виконувати обов`язки, а також продовження терміну покладеного на нього обов`язку здійснюється в порядку виконання помічником прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування. Отже, на сьогодні розпорядження є чинним, і фізична особа - інвалід ІІ групи ОСОБА_2 потребує допомоги від позивача.

Рапорт було мотивовано тим, що у ОСОБА_2 наявні порушення функцій організму, через які вона не може самостійно пересуватись та самообслуговуватися.

Інші особи, які є членами сім`ї ОСОБА_10 першого та другого ступенів споріднення й можуть здійснювати догляд за бабусею позивача, відсутні, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 та наступними обставинами:

1. Чоловік ОСОБА_2 ОСОБА_5 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2. Син ОСОБА_2 ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

3. Донька ОСОБА_2 ОСОБА_7 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_7 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .

За результатами розгляду вищезазначеного рапорту позивача, відповідач надав відповідь від 11.12.2025 року №169/11512, у якій зазначено наступне -

«…долучений Вами до рапорту на звільнення Висновок № 283 від 11.11.2025 не містить інформації про те, що Ваша бабуся - гр. ОСОБА_2 має необхідність у постійному сторонньому догляді. Також у п.4 Висновку міститься перелік рекомендованих соціальних послуг та вказано «необхідне підкреслити», однак жодної соціальної послуги не підкреслено.».

Позивач не погоджується із рішенням відповідача, вважає його неправомірним, відтак звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Закон №2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На сьогодні строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за бабусею з числа осіб з інвалідністю II групи.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Своєю чергою абзацом 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за бабусею з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності фактичного здійснення такого догляду підтвердженого у відповідності до вимог Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VІІІ (зі змінами) та інших підзаконних нормативних актів, виданих на його виконання, а передбачає таку можливість в силу того, що бабуся з числа осіб з інвалідністю I чи II групи потребують постійного догляду, без конкретизації надання доказів про здійснення фактично такого догляду, оскільки закон говорить про потребу у догляді, а не вже здійснення догляду.

Свідоцтво про народження ОСОБА_1 від 14.04.1984 року, яким власне підтверджується той факт, що його батьком є – ОСОБА_3 та Свідоцтво про народження ОСОБА_3 , яким підтверджується той факт, що мамою останнього є ОСОБА_2 , а отже бабуся позивача.

Свою чергою, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 610778 від 05.04.2024 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності.

Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Друга міська поліклініка м. Львова» № 283 від 11.11.2025 ОСОБА_2 (бабуся позивача) за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 288 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Суд зауважує, що всі перелічені вище документи на підтвердження родинних відносин та потреби у постійному сторонньому догляді за ОСОБА_2 позивач подав відповідачу разом із рапортом на звільнення від 04.12.2025.

З урахуванням вищенаведеного, суд висновує про протиправність бездіяльності відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби при наявності підстав для звільнення за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Доводи відповідача про те, що «у поданій військовослужбовцем довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 610778 від 05.04.2024, у висновку про умови та характер праці, рекомендованих заходах по відновленню працездатності не визначено потребу у сторонньому догляді»; «висновок ЛКК № 283 від 11.11.2025, який виданий ОСОБА_2 , не встановлює їй потребу в постійному догляді» суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

В контексті зазначеного суд вважає за потрібне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.

Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317). медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

У затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Друга міська поліклініка м. Львова» № 283 від 11.11.2025 ОСОБА_2 (бабуся позивача) за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, необхідність у постійному догляді бабусі позивача підтверджено у встановленому законом порядку, а твердження відповідача про висновок ЛКК № 283 від 11.11.2025, який виданий ОСОБА_2 , не встановлює їй потребу в постійному догляді, - не знаходить належного правового обґрунтування.

Суд зауважує, що звільнення військовослужбовця на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за бабусею з числа осіб з інвалідністю I чи II групи не передбачає умови відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати такий догляд, і відповідно не покладає обов`язку доведення такого факту, тому покликання відповідача на те, що дружина позивача має повнолітню дочку є безпідставним і не впливає на право позивача на звільнення з військової служби на зазначеній підставі.

Також суд критично ставиться до твердження відповідача, що позивач проходить військову службу, що унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків щодо догляду бабусі. Адже саме для можливості догляду і передбачене звільнення. Таким чином, зазначене твердження відповідача створює юридично замкнене коло: військовослужбовець не може здійснювати догляд через службу, але й не може звільнитися через те, що не здійснює догляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, ефективним способом захисту порушеного права позивача, є визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», суд зазначає наступне.

Як слідує з положень Рекомендації Комітету Ради Європи N R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Отже, виключно у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами 3 та 4 статті 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Відтак суд висновує, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Також прошу Суд врахувати, що вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_12 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_13 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна