Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №280/91/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 березня 2026 року Справа № 280/91/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 до (далі – відповідач) в якій просить: Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенанта ОСОБА_2 від 22 грудня 2025 року, про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (через пункт пропуску автомобільного сполучення «Устилуг»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням про відмову у перетинанні кордону від 22 грудня 2025 року позивачу відмовлено у перетині державного кордону. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки під час перетину кордону надав всі документи, що підтверджують право на перетин кордону.

Ухвалою суду від 12.01.2026 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовногопровадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що Пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 видане на ім`я ОСОБА_3 (пред`явлено на паспортний контроль) не підтверджувало належність дружини позивача до числа осіб із інвалідністю І чи ІІ групи. Даний документ лише підтверджував отримання пенсії по інвалідності. Документом, що підтверджує статус особи з інвалідністю може бути довідка МСЕК. Довідка МСЕК із встановленням ОСОБА_4 інвалідності ІІ групи долучена до матеріалів справи - пред`явлена на паспортний контроль не була. Крім того, під час встановлення підстав перетину державного кордону, посадовою особою органу охорони державного кордону було встановлено, що за даними бази даних «Ризик» громадянка України ОСОБА_5 вже виїжджала з України 27.08.2025 у супроводі сина ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), який станом на 22.12.2025 не повернувся на територію України, хоча зобов`язаний повернутися не пізніше повернення на територію України особи, яку вони супроводжували (абзац 13 пункту 2-1 Правил № 57). Таким чином, мета поїздки позивача щодо супроводу особи з інвалідністю - не підтверджена, оскільки виникає питання чому на виїзд з України дана особа з мінвалідністю потребує супроводу, а на в`їзд (повернення в Україну) не потребує і повертається без супроводжуючої особи, яка з нею виїхала та чи насправді така особа потребує стороннього супроводу для виїзду за межі України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенанта ОСОБА_2 від 16.01.2025 було відмовлено в перетинанні кордону ОСОБА_1 з причин того, що громадянин України ОСОБА_7 -тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», у зв`язку з порушенням абз. 13 п. 2-1 ПКМУ №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995 року (зі змінами), порушення правил попереднього супроводу дружиною, яку супроводжує.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі - Закон №1710-VI).

Частинами 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Відповідно до пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила №57 у редакції, на час виникнення спірних відносин) перетинання громадянами України (далі громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

При цьому, цим же пунктом 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Зокрема, відповідно до абз. 3 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону визначено право виїзду за межі України в умовах воєнного стану також особами, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

Позивач стверджує, що ним при проходженні паспортного контролю працівникам прикордонної служби було надано оригінали наступних документів:

- паспорт громадянина України для виїзду на кордон;

- паспорт громадянина України;

- паспорт громадянина України для виїзду на кордон (дружини);

- паспорт громадянина України (дружини);

- військово обліковий документ;

- пенсійне посвідчення (дружини);

- довідка до акту огляду МСЕК;

- свідоцтво про шлюб.

При цьому відповідач у відзиві посилається на факт того, що документом, що підтверджує статус особи з інвалідністю може бути довідка МСЕК. Довідка МСЕК із встановленням Яні БАБИЧ інвалідності ІІ групи долучена до матеріалів справи - пред`явлена на паспортний контроль не була.

Однак суд звертає увагу на той факт, що зазначена відповідачем у відзиві обставина не знайшла своє відображення у спірному рішенні. Натомість, як вбачається зі спірного рішення підставою для його прийняття послугувало саме «у зв`язку з порушенням абз.13 п.2-1 ПКМ України №57… порушення правил попереднього супроводу дружиною, яку супроводжує»,

Згідно абзацу 13 пункту 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Однак, в абзаці 13 пункту 2-1 Правил № 57 не зазначено про те, що наслідком порушення зазначеного правила є відмова у повторному перетині державного кордону на підставі пункту 2-1 цих Правил.

Крім того, підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, визначені ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України". В той же час, статтею 6 зазначеного Закону не передбачено такої підстави для обмеження права громадянина на виїзд за межі України, як порушення правил попереднього супроводу.

Суд звертає увагу, що згідно пункту 29 Правил № 57 за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами, громадяни притягуються до відповідальності згідно із законом.

В той же час, будь-яких доказів на підтвердження обставин порушення правил попереднього супроводу оскаржуване рішення не містить, також, у ході розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано суду таких доказів.

Крім того, відповідач не надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження притягнення позивача до відповідальності за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами згідно з пунктом 29 Правил № 57.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про протиправність прийнятого відповідачем 22 грудня 2025 року рішення про відмову у перетинанні кордону громадянину України ОСОБА_1 , а відтак таке підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, відповідачем не доведено правомірності винесення рішення про відмову позивачу у перетинанні кордону.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064, 26 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенанта ОСОБА_2 від 22 грудня 2025 року, про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (через пункт пропуску автомобільного сполучення «Устилуг»).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064, 26 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова