Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №396/2300/25 — Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/2300/25

Провадження № 2/396/189/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2026 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого судді: Цесельської О.С.,

за участі секретаря судового засідання: Кравченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новоукраїнка у спрощеному позовному провадженні цивільну справу №396/2300/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 25.04.2024 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №25.04.2024-100001066, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 12000,00 гривень, строком на 140 днів. Однак, відповідач всупереч Закону та умовам договору своїх зобов`язань перед позивачем не виконав, внаслідок чого за відповідачем наявна заборгованість по кредитному договору в сумі 30632,71 грн., з яких: 8100,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 15120,00 грн. заборгованість по процентам, 1412,71 грн. – комісії, 6000,00 грн. – по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання. Крім того, представник просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2422,40 грн..

Ухвалою суду від 04.11.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10.12.2025 р. від представника відповідача адвоката Петренко К.О. через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, в яких остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом, комісії, пов`язаної з наданням кредиту та неустойки. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач був призваний на військову службу за мобілізацією 12.08.2025 р. та з цього часу набув статусу військовослужбовця, на який розповсюджується дія ЗУ "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", тому він звільнений від нарахування відсотків за користування кредитними коштами. На підтвердження додано копію військового квитка та довідку в/ч№1769 від 13.11.2025 р..

16.12.2025 р. від представника позивача ОСОБА_2 через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі, який заперечує проти застосування відносно відповідача пільги щодо нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки відповідач ОСОБА_1 не підтвердив свій статус військовослужбовця на час дії кредитного договору №25.04.2024-100001066, оскільки був призваний на віськову службу з 12.08.20255 р., тобто після закінчення періоду дії зазначеного кредитного договору (11.09.2024 року). Крім того, представник позивача вказує, що за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановленої комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з ОСОБА_1 , а неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню.

23.01.2026 р. від представника відповідача ОСОБА_3 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю через необгрунтованість, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги, а надані докази є недостатніми та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування.

28.01.2026 р. від представника позивача ОСОБА_4 через систему "Електронний суд" надійшла заява про зменшення позовних вимог та стягнення з відповідача 9512,71 грн., тобто до тіла та комісії відповідно до умов кредитного договору.

02.02.2026 р. від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якому останній вважає безпідставними доводи, викладені у відзиві про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документа. ТОВ "Споживчий Центр" виконало свої зобовязання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується квитанцію LiqPay. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, відповідач не надав до суду виписки по його рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку, який останній зазначив у договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Заперечуючи стороною відповідача проведення ідентифікації вони не підтвердили це відповідними засобами доказування. Крім того, відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Представники позивача ТОВ «Споживчий центр» в судове засідання не з`явились, у відзиві на позовну заяву представник просить позовні вимоги задовільнити, а розгляд справи здійснювати без їх участі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №25.04.2024-100001066 (кредитної лінії) від 25.04.2024 р., шляхом направлення пропозиції про укладення кредитного договору, згідно заяви відповідача. Відповідач отримав у ТОВ «Споживчий центр» кредит строком на 140 днів у розмірі 12000 грн., який було підписано одноразовим ідентифікатором Е459.

Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.

Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Отже, позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, надав відповідачу на номер картки № НОМЕР_1 кредитні кошти згідно договору кредиту №25.04.2024-100001066, що підтверджуєтся квитанцією, номер транзакції в системі I-Pay.ua -2454172177.

Проте, відповідач свої зобов`язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів, що підтверджується довідкою-розрахунком про стан заборгованості, у розмірі 30632,71 грн., з яких: 8100 грн. - основний борг; 15120,00 – проценти; 1412,71 грн. – комісія та 6000,00 – неустойка.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Устатті 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3Закону України «Про електронну комерцію»).

Договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Так, на підтвердження існування договірних відносин позивачем по справі було надано кредитний договір № 25.04.2024-100001066 від 25.04.2024 р., паспорт споживчого кредиту, правила відкриття кредитної лінії. Усі документи підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е459, який було відправлено на фінансовий номер відповідача 0951691524. Суд звертає увагу на те, що при наданні відзиву на позовну заяву 23.01.2026 р. представником відповідача адвокатом Зачепіло З.Я. номер телефону відповідача ОСОБА_1 вказано також НОМЕР_2 .

Відтак, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Таким чином, стороною позивача доведено, укладення кредитного договору між сторонами. Однак, в порушення умов договору позики, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, на час розгляду справи відповідних доказів сплати боргу не подано, тому є підстави для стягнення з ОСОБА_1 основного боргу (тіло кредита) в розмірі 8100,00 грн.

Разом з тим, частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Проте, представник позивача Логош Т.І. у заяві про зменшення позовних вимог, яка надійшла через систему "Електронний суд" 28.01.2026 р. не просить стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитом, а змінює розмір позовних вимог з 30 632,71 грн. до 9512,71 грн., тобто до тіла 8100 грн. та комісії 1412,71 грн..

Однак, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача суми комісії задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

При визначенні підстав та порядку нарахування комісії, потрібно керуватися положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», якими кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».

Згідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зміст приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною. В договорі встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія має сплачуватись позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій в якості послуг на користь позичальника, матеріали справи не містять, і тому ця умова є нікчемною умовою договору, внаслідок чого сума нарахованої комісії не може бути стягнута на вимогу кредитора з позичальника.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року по справі №6-2071цс16, та висновками Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року, зроблених під час розгляду справи 666/4957/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року при розгляді справи №363/1834/17, де визначено, що комісія, яка нараховується банком є послугою з обслуговування кредиту, а тому не підлягає стягненню на користь кредитора при наданні позичальнику коштів на придбання споживчої продукції.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

За наведених обставин вимога про стягнення 1412,71 грн. комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка хоча і погоджена з позичальником, але за своєю нікчемністю не підлягає задоволенню.

Суд встановив, що в порушення умов кредитного договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, на час розгляду справи відповідних доказів сплати боргу не подав, тому є підстави для часткового задоволення позову в розмірі 8100 грн. (основний борг), з урахуванням поданою 28.01.2026 р. представником позивача Логош Т.В. заяви про зменшення позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 640 грн. 48 коп. (8100,00 х 100 : 30632,71 = 26,44 %, 2422,40 х 26,44 % = 640 грн. 48 коп.).

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.04.2024-100001066 від 25.04.2024 року у розмірі 8100.00 гривень та 640,48 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття

Суддя: О. С. Цесельська