Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №187/184/26 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/184/26

2-а/0187/2/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2026 р. Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши в селищі Петриківка за правилами, передбаченими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

04.02.2026 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідачі), якою позивач просить суд:

1. Поновити строк на оскарження постанови R 233366 від 02.12.2025.

2. Постанову № R233366 тимчасово виконуючого обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 02.12.2025 про накладення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стягнення у вигляді 17 000 грн штрафу скасувати, а провадження у справі закрити.

Судові витрати залишити за позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відносно нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн за порушення правил військового обліку. Позивач із зазначеною постановою не погоджується та вважає її незаконною з огляду на таке. 20.03.2020 на підставі наказу командира військової частини його було призвано до Збройних Сил України на військову службу за контрактом. 29.01.2024 рішенням суду рідного брата позивача було визнано недієздатним, над ним встановлено опіку та призначено позивача його опікуном. Строк дії рішення визначено два роки. Рішення суду набрало законної сили 29.02.2024. У подальшому, 29.02.2024, на підставі наказу командира військової частини відповідно до ст. 26 ч. 5 п. 3 пп. «г» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами) позивача було звільнено з військової служби в запас. 01.04.2024 його було взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час взяття на військовий облік позивачем були надані всі документи, що підтверджують наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За твердженням позивача, під час взяття на облік працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомили йому, що військовозобов`язані, які мають підстави для відстрочки від призову на військову службу, звільняються від обов`язку проходження військово-лікарської комісії у період дії воєнного стану. 01.12.2025 позивача викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 та повідомили про необхідність проходження військово-лікарської комісії. Позивач зазначає, що одразу прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та пройшов ВЛК. При цьому він підписував надані працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 документи, однак їх зміст детально не читав. 28.01.2026 позивач самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де йому було вручено постанову від 02.12.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач зазначає, що у вказаній постанові не конкретизовано, у чому саме полягає вчинене ним правопорушення, а саме, які саме вимоги законодавства ним були порушені. Крім того, будь-яких повісток про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не отримував, а вимогу щодо проходження ВЛК виконав. При цьому, відповідачем фактично проігноровано положення ч. 3 пункту 63 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до яких військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд військово-лікарською комісією не направляються. Виняток становлять випадки, коли такі військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком осіб, визнаних у встановленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

З огляду на викладене, позивач вважає, що подія та склад адміністративного правопорушення відсутні, у зв`язку з чим просить суд скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Ухвалою суду від 18.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні та повідомлено учасників про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст. 268 КАС України. Також зобов`язано відповідача, до 27.02.2026 надати суду завірені належним чином копії доказів (інформації): матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП стосовно позивача (постанова про накладення стягнення №R 233366 від 02.12.2025 що є предметом спору в даній справі), зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, повістка про виклик (з зазначенням причин виклику), розписка (розписки) про отримання позивачем повістки (повісток) про виклик, постанова тощо.

Ухвала отримана сторонами 23.02.2026, яка доставлена до їх електронних кабінетів в системі «Електронний суд».

У зв`язку з ненаданням витребуваних доказів у справі оголошено перерву до 10.03.2026.

06.03.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, підписаний ОСОБА_3 . До відзиву додано: заяву про визнання адміністративного правопорушення, згруповану інформацію щодо позивача (без ідентифікації документа, назви, реквізитів тощо), копію оскаржуваної постанови, а також таблицю, зміст якої є нечитабельним.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно з інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач раніше був визнаний обмежено придатним до військової служби, після чого військово-лікарську комісію повторно не проходив та до 05.06.2025 повторний медичний огляд не пройшов. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про наявність у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період. Крім того, відповідач зазначає, що 01.12.2025 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформаційної системи «ОБЕРІГ» нібито надійшла заява, подана особисто позивачем, у якій останній зазначив, що не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Відповідач також вказує, що 02.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів було встановлено факт непроходження позивачем військово-лікарської комісії у строки, визначені п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». За результатами розгляду справи було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Копію постанови, за твердженням відповідача, було направлено позивачу засобами електронного зв`язку.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить у їх задоволенні відмовити.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до суду не з`явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач є громадянином України відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 21.03.2002 Петриківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.01.2017 позивач призовною комісією Царичанського району Дніпропетровської області 14.05.1993 останній був зарахований в запас.

19.01.2017 медичною комісією при Петриківському райвійськоматі визнаний придатним до військової служби за контрактом.

01.02.2017 на підставі контракту призваний у збройні Сили України.

Військову присягу прийняв 04.03.2017.

31.01.2020 звільнений у запас у зв`язку із закінченням контракту.

20.03.2020 на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 №33-PC позивач знову був призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом.

Відповідно до рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 у справі №187/1852/23 було визнано недієздатним брата позивача - ОСОБА_4 . Над ним встановлено опіку та призначено позивача опікуном. Визначено строк дії рішення - 2 роки. Рішення набрало законної сили 29.02.2024.

29.03.2024 на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 № 68 PC відповідно ст. 26 ч.5 п. 3 п/п «г» ( за сімейними обставинами) позивача було звільнено в запас.

01.04.2024 позивача взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно запису на сторінці 6 вищевказаного військового квитка 01.12.2025 позивач медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний придатний до військової служби.

02.12.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № R233366 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП стосовно позивача про накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. Згідно опису обставин, установлених під час розгляду справи, у постанові викладено таким чином: «за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження ВЛК згідно статті 22 закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З наданих суду документів встановлено, що оскаржувану постанову позивачем отримано 28.01.2026, що відповідачем не спростовано, позов подано 04.02.2026, отже строки оскарження не пропущено.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа(прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У силу принципу презумпції невинуватості, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим та не може базуватися на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідачем на вимогу суду надати завірені належним чином матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно позивача (постанова про накладення стягнення № R 233366 від 02.12.2025, що є предметом спору в даній справі), зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, розписка (розписки) про отримання позивачем повістки (повісток) про виклик, постанови тощо, було надано: заяву про визнання адміністративного правопорушення, згруповану інформацію щодо позивача (без ідентифікації документа, назви, реквізитів тощо), копію оскаржуваної постанови, а також таблицю, зміст якої є нечитабельним.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновків, що надані відповідачем матеріали не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Так, відповідач у відзиві зазначає, що позивач раніше був визнаний обмежено придатним до військової служби та у встановлений строк не пройшов повторний медичний огляд. Однак будь-яких належних доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем суду не надано. Саме по собі посилання на наявність відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів без надання належних доказів, які б підтверджували такі дані, суд не може визнати достатнім доказом на підтвердження зазначених обставин.

Натомість із наданого до матеріалів справи військового квитка вбачається, що у 2017 році позивач проходив військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби за контрактом. Будь-які відомості про визнання позивача обмежено придатним до військової служби у військовому квитку відсутні.

Наступний за хронологією запис у військовому квитку містить відомості про проходження позивачем 01.12.2025 військово-лікарської комісії, за результатами якої його було визнано придатним до військової служби. При цьому також відсутні будь-які відомості щодо встановлення позивачу статусу обмежено придатного до військової служби.

Разом з тим, оскаржувана постанова датована 02.12.2025 та винесена з підстав непроходження позивачем військово-лікарської комісії (відмови від її проходження), тоді як наявні у справі докази свідчать про те, що позивач раніше ніж винесена постанова 01.12.2025 військово-лікарську комісію фактично пройшов, що прямо підтверджується записом у його військовому квитку.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів повідомлення позивача про винесення оскаржуваної постанови. Посилання відповідача на те, що копію постанови було направлено позивачу засобами електронного зв`язку, без зазначення конкретного способу такого направлення, а також без надання доказів її фактичного відправлення та отримання позивачем, суд оцінює критично та не може визнати належним підтвердженням виконання обов`язку щодо повідомлення особи про прийняте рішення.

Щодо наданої відповідачем заяви про визнання адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне. Зазначена заява не містить конкретизації, у вчиненні якого саме правопорушення позивач нібито визнає свою вину, а лише містить загальне посилання на ч. 3 ст. 210-1 КУпАП без опису фактичних обставин правопорушення. Крім того, у відповідному бланку заяви наявна відмітка про розгляд справи за відсутності особи, однак графи, у яких мають бути зазначені день, час та місце розгляду справи, залишені незаповненими. За таких обставин неможливо встановити, стосовно якої саме справи та за яких обставин подано вказану заяву.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює зазначений документ та не може розцінювати його як належний і достатній доказ визнання позивачем своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Окрім цього, суд бере до уваги, що позивач проходив військову службу за контрактом та був звільнений із військової служби у запас за сімейними обставинами у зв`язку з призначенням його опікуном особи, визнаної судом недієздатною.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які є опікунами осіб, визнаних судом недієздатними.

При цьому у позовній заяві позивач також посилався на положення ч. 3 пункту 63 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до яких військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд військово-лікарською комісією не направляються, крім випадків, коли такі військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком осіб, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Водночас відповідач у поданому відзиві не навів жодних обґрунтувань та не надав суду доказів на спростування зазначених доводів позивача, який фактично має передбачене законом право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин, з урахуванням принципу верховенства права, вимог законності та обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність прийнятого рішення, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Наявні у матеріалах справи докази, навпаки, свідчать про відсутність підстав для проходження позивачем військово-лікарської комісії як особою, у якого строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, фактичне проходження позивачем військово-лікарської комісії 01.12.2025 та відсутність підтверджених даних щодо його визнання обмежено придатним до військової служби. За таких умов оскаржувана постанова винесена без належного з`ясування всіх обставин справи та без достатніх правових підстав, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закриттю у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення

Щодо розподілу судових витрат.

Позивач в заяві просив судові витрати з позивача не стягувати.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Постанову № R233366 від 12.01.2026 винесену ІНФОРМАЦІЯ_4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу – скасувати.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце знаходження АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено та підписано 10.03.2026.

Суддя І.М. Соловйов