Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №604/697/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/697/25Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б.

Провадження № 22-ц/817/231/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №604/697/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2025 року, ухвалене суддею Сидорак Г.Б., дати складення повного тексту рішення не зазначено, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі – ТОВ «ФК «Процент», позивач, апелянт) вернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 19.05.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №12297, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7000.00 грн строком на 365 днів, до 19.05.2025, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Ощадбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.5 % від суми кредиту за кожен день користування. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором. Відповідачка своєчасно не сплачувала нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 04.06.2025 становить 41808.30 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором №12297 від 19 травня 2024 року в розмірі 41808.30 гривень, з яких 6910.00 гривень - заборгованість за кредитом, 34898.30 гривень – проценти, а також понесені судові витрати, які складаються із витрат зі сплати судового збору у сумі 2422.40 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 10000.00 гривень.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13.11.2025 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитом у розмірі 13820.00 грн, судовий збір в сумі 2422.40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3305.56 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, ТОВ «ФК «Процент» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

У своїй апеляційній скарзі апелянт, не оскаржуючи рішення суду в частині встановлених судом обставин щодо укладення між сторонами спірного кредитного договору, а також стягнення з відповідачки тіла кредиту, вважає необґрунтованим та безпідставним висновок суду про необхідність зменшення заборгованості за нарахованими відсотками.

Вважає, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованих відсотків за користування кредитом, помилково застосував нерелевантну практику Верховного Суду, оскільки у вказаних справах вирішувалось питання щодо зменшення суми нарахованих штрафних санкцій у відповідності до ст.ст.549, 625 ЦК України, в той час як у даній справі предметом стягнення є заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, згідно з ст.1048 ЦК України, які обумовлені кредитним договором та є його істотними умовами.

Також зазначає, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом №3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, вважає, що денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), про що зазначено у листі НБУ від 19.02.2024.

Враховуючи викладене, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши повністю позовні вимоги, а також стягнути понесені апелянтом судові витрати.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки апелянтом рішення суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено (щодо стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитом), тому колегія суддів апеляційного суду в іншій частині рішення суду не переглядає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено наступні обставини.

19.05.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №12297, відповідно до умов якого товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 7000.00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.

Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою (п.1.2 Договору) та становить 1.5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 547.50%) користування кредитом.

Відповідно до п.1.3 Договору строк надання кредиту становить 365 днів, зі сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього договору. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього договору.

Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальникові (п.1.7 Договору).

Продовження строку надання кредиту, вказаного в п.1.3 договору, не передбачено (п.1.9 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у п.8 цього договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Кредитний договір та Додаток №1 до нього підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 127929.

ТОВ «ФК «Процент» надало відповідачці кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за договором в сумі 7000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Згідно з повідомленням АТ «ПриватБанк» від 05.09.2025 картку № НОМЕР_2 емітовано на ім`я ОСОБА_2 .

Із детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за Договором №12297 від 19.05.2024 вбачається, що заборгованість відповідачки станом на 02.06.2025 становить 41808.30 грн, з яких: 6910.00 грн – строкова заборгованість за сумою кредиту; 34898.30 грн – прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, посилаючись на висновки, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, виходив з того, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, у зв`язку з чим зменшив суму заборгованості за нарахованими відсотками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитом, однак не погоджується з мотивами та розміром стягнутих відсотків, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч.1 ст.3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено вище та не оскаржується апелянтом, спірний кредитний договір укладено в електронній формі, який підписано сторонами.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції фактично встановив, що між сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, зокрема щодо отримання кредитних коштів, порядку нарахування відсотків за користування коштами та їх повернення.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованих відсотків за користування кредитом, помилково застосував нерелевантну практику Верховного Суду, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вирішувалось питання щодо зменшення суми нарахованих штрафних санкцій у відповідності до ст.ст.549, 625 ЦК України, в той час як у даній справі предметом стягнення є заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, згідно з ст.1048 ЦК України, які обумовлені кредитним договором та є його істотними умовами.

Що стосується постанови Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, яку суд першої інстанції також застосував в оскаржуваному рішенні, то у цій справі Верховний Суд послався на ті ж висновки, викладені у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, при цьому виходив з того, що позивачем не надано належних доказів здійснення обрахунку заборгованості за кредитним договором, в той час як відповідач надав докази повного його погашення, у зв`язку з чим Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається, будь-яких доказів на підтвердження повного погашення заборгованості за кредитним договором №12297 від 19.05.2024 відповідачка не надала, а лише в письмових поясненнях її представник зазначав про несправедливі умови договору, при цьому з відповідним позовом до суду не зверталася.

Що стосується суми відсотків за користування кредитними коштами, які апелянт просить стягнути з відповідачки, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023.

Указаним Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2.5 %; протягом наступних 120 днів – 1.5 %.

Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» частиною 2 розділу 2 Прикінцеві та перехідні положення встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Так, згідно з п.1.2 Договору процентна ставка за користування кредитом становить 1.5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 547.50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.

Кредитний договір укладений 19.05.2024, тобто під час дії Закону України «Про споживче кредитування» та в період, коли діяла денна відсоткова ставка 1.5%.

Однак, зазначена відсоткова ставка, згідно з наведеним вище Законом, діяла лише до 22.08.2024 включно.

Таким чином, за період з 19.05.2024 до 22.08.2024 нарахування відсотків позивачем здійснювалось у відповідності до норм Закону з денною відсотковою ставкою 1.5%, що в сукупності становить 6912.80 грн.

Однак, починаючи з 23.08.2024 та до 19.05.2025, тобто 270 днів, денна відсоткова ставка повинна становити 1%, що становить 18657 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості за відсотками становить 25569.80 грн.

Посилання в апеляційній скарзі представника ТОВ «ФК «Процент» на лист НБУ від 19.02.2024 щодо виконання окремих вимог Закону №3498-IX, а саме щодо максимального розміру денної процентної ставки, згідно з яким за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватися саме на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених на дату укладання такого договору, колегія суддів до уваги не бере, оскільки він не є законодавчим актом, а містить лише рекомендаційний характер.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13.11.2025, зокрема мотивувальної частини, із її викладенням в редакції даної постанови, а також резолютивної частини, шляхом збільшення стягнутої з відповідачки ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором з 13820.00 грн (6910.00 тіло кредиту + 6910.00 заборгованість за відсотками) до 32479.80 грн (6910.00 тіло кредиту + 25569.80 заборгованість за відсотками).

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають новому розподілу.

Що стосується стягнення з відповідачки суми судового збору за подання апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі апелянт фактично оскаржив судове рішення в частині незадоволених позовних вимог, однак сплатив при цьому 4542 грн.

Суд першої інстанції задовольнив позовних вимог позивача на 33%, незадоволеними вимогами залишилися 67%, тобто апелянту при зверненні до апеляційного суду слід було сплатити 2434.51 грн (150% від 1623 грн).

Враховуючи, що апеляційні вимоги задоволено на 77.69%, тому з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1891.37 грн за подання апеляційної скарги.

Це ж стосується і витрат, понесених позивачем, на правничу допомогу в суді першої інстанції, які слід стягнути з відповідачки пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 7769.00 грн.

Щодо стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, в апеляційній скарзі апелянт просив стягнути з відповідачки, серед іншого, витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн.

На підтвердження заявлених вимог, апелянт долучив, зокрема, договір №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, укладений між ТОВ «ФК «Процент» та адвокатом Руденком К.В. та Акт приймання-передачі наданих послуг №96 від 04 грудня 2025 року, згідно з яким, вартість послуги за складання та подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13.11.2025 у даній справі складає 15000 грн.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені апелянтом на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 15000 грн є завищеними та становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на корить ТОВ «ФК «Процент» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» - задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2025 року — змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови, а також збільшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» (ЄДРПОУ:41466388) заборгованості за кредитним договором №12297 від 19.05.2024 з 13820.00 грн до 32479.80 грн та понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції з 3305.56 грн до 7769.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» (ЄДРПОУ:41466388) понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1891.37 грн, а також на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 5000.00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді