Вирок від 05 березня 2026 р. у справі №953/11502/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/11502/25

н/п 1-кп/953/504/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025226130000464 від 04.09.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Михайлівка, Михайлівського району Запорізької області, громадянки України, з базовою середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, на утриманні неповнолітніх осіб та осіб похилого віку не маючої, не заміжньої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає: АДРЕСА_2 , раніше судимої:

30.06.2025 Хортицьким районним судом міста Запоріжжя, за ч.1 ст.125 КК України до штрафу в розмірі 850 гривень (знята з обліку Хортицького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області 18.08.2025 у зв`язку із сплатою штрафу);

01.07.2025 направлений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025082050000981 від 14.05.2025, за ч.4 ст.186 КК України до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя,

27.11.2025 Основ`янським районним судом м. Харкова, за ч. 1 ст. 296, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 75, 76 КК України до 5 (п`яти) років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченої – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2025 року близько о 21 години 00 хвилин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала за адресою: м.Харків, площа Конституції, 18/2, де, маючи умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та реалізуючи його, діючи з особливою зухвалістю та нехтуючи загальноприйнятими нормами і правилами поведінки, усвідомлюючи, що знаходиться у громадському місці, виявляючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку та очевидних існуючих в суспільстві загальноприйнятих правил поведінки, стала висловлюватись на адресу присутніх сторонніх людей грубою нецензурною лайкою на вимоги припинити непристойну поведінку не реагувала. Присутня за даною адресою ОСОБА_6 зробила зауваження ОСОБА_3 з вимогою припинити ображати присутніх, висловлюватись на їх адресу нецензурною лайкою, на що остання почала висловлюватися на адресу ОСОБА_6 нецензурною лайкою, принижуючи її гідність, після чого, проявляючи особливу зухвалість, своєю правою ногою завдала один удар по лівій руці ОСОБА_6 та продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, виявляючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку та очевидних існуючих в суспільстві загальноприйнятих правил поведінки, прагнучи самоствердитися за рахунок приниження інших осіб та протистояти їм себе, із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень у вигляді фрагмента розбитої скляної пляшки, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, безпричинно, створюючи реальну загрозу для здоров`я потерпілої, тримаючи її у своїй правій руці, завдала вищевказаним фрагментом розбитої скляної пляшки один удар по голові ОСОБА_6 , чим спричинила останній забито-різану рану в лівій тім`яній ділянці. Внаслідок хуліганських дій ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_6 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи №12-14/591-А/25 від 05.09.2025 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: забито-різаної рани в лівій тім`яній ділянці, що призвело до її ушивання, належить до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), відповідно до п.2.3.2 «а», п.2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р.; синець по ліктьовій поверхні лівого передпліччя викликає незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цією ознакою належить до категорії легких тілесних ушкоджень, відповідно до п.2.3.2 «б», п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. Хуліганські дії ОСОБА_3 тривалий час не припинялись та були припинені перехожими та прибувшими на місце співробітниками поліції.

Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала та не оспорюючи фактичних обставин, місця, часу та способу вчинення, про які зазначено в обвинувальному акті, з приводу пред`явленого їй обвинувачення пояснила, що 01 ввересня 2025 року до подій які їй інкримінуються у неї виникла конфліктна ситуація в іншому місці, через що вона була у агресивному стані йшла у м. Харкові по площі Конституції, та нецензурно висловлювалась, почувши зауваження ОСОБА_6 , яка намагалась її вгамувати та зупинити, почала висловлюватися на її адресу нецензурною лайкою та правою ногою завдала один удар по її руці, а також тримаючи правій руці розбиту скляну пляшку, завдала один удар по голові ОСОБА_6 в даний час шкодує про скоєне, зробила для себе висновки, відшкодувала спричинену шкоду потерпілій, на той час діяла таким чином, оскільки вважала, що їй загрожує небезпека, наразі шкодує про власні дії, просить вибачення та суворо не карати, не позбавляти її волі, оскільки вагітна та бажає власною поведінкою довести виправлення.

Потерпіла ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, просила розгляд справи проводити без її участі, при призначенні покарання покладалась на розсуд суду, про що подала відповідну заяву. Стороною захисту долучено заяву потерпілої за змістом якої спричинена матеріальна та моральна шкода відшкодована їй в повному обсязі. Претензій до обвинуваченої, потерпіла не має.

Враховуючи те, що обвинувачена у повному обсязі визнала свою вину у вчиненні злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, за згодою учасників судового провадження суд, в силу ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням матеріалів, які характеризують її особу. При цьому суд роз`яснив наслідки, передбачені ч.3 ст. 349 КПК України, переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів, що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому розгляд провадження провадився відносно обвинуваченої в межах пред`явленого їй обвинувачення. Таким чином, дослідивши зібрані у справі докази в їхній сукупності, суд доходить висновку, що вина підсудної ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень повністю доведена.

При призначенні покарання, відповідно до ст. ст. 65-67 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, данні про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд враховує суспільну небезпеку скоєного діяння та особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченій покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк, передбачає більш м`які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Обвинувачена ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України є тяжким злочином, своїми правдивими і послідовними показаннями сприяв встановленню істини у справі, на диспансерному обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання підсудної у відповідності до вимог ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає її правдиві і послідовні покази, які сприяли встановленню істини у кримінальному проваджені, не перебування на диспансерному обліку у лікаря психіатра, нарколога, добровільне відшкодування спричиненої шкоди, вагітність обвинуваченої на час розгляду справи.

Обставини, що обтяжують покарання є рецидив злочину.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, яка раніше судима, офіційно не працевлаштована, її молодий вік, вагітність, не перебування на обліку і у лікаря нарколога та психіатра, завдані потерпілі збитки добровільно відшкодувала, щире каяття обвинуваченої у вчиненні злочину та сприяння їх розкриттю, надання розгорнутих свідчень стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення, які сприяли встановленню обставин у кримінальному провадженні її правдиві і послідовні покази, які сприяли встановленню істини у кримінальному проваджені.

Захисник ОСОБА_5 , зазначив, що обвинувачена ОСОБА_3 , хоча і не вперше притягається до кримінальної відповідальності, тільки досягла повноліття, має родину, є вагітною, має постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_2 , у повному обсязі відшкодовано спричинену шкоду потерпілій, якою не було заявлено цивільного позову, наявна заяви про відсутність претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченої, що свідчить про її щире каяття, не як на формальну вказівку про визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке свідчить про належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та вжиття нею заходів для залагодження провини, що має підтвердження конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття обвинуваченої у вчиненні злочину, знайшов своє відображення у матеріалах кримінального провадження, долученій заяві потерпілої про відсутність претензій матеріального та морального характеру. Також захисник зазначив що злочин за який її засуджено 27.11.2025 Основ`янським районним судом м. Харкова, за ч. 1 ст. 296, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 75, 76 КК України до 5 (п`яти) років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік, скоєно в один день з кримінальним правопорушенням у вчиненні якого вона наразі обвинувачується, просив врахувати поведінку обвинуваченої під час розгляду справи, яка не допускала порушень процесуальних обов`язків.

На підставі зазначеного захисник просить суд призначити покарання яке попросила сторона обвинувачення, яке буде необхідним і достатнім для обвинуваченої, сприятиме її виправленню і запобігатиме вчиненню нею нових злочинів, а саме, покарання в межах санкцій ч.4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 70 ч. 4 та ст. 75 КК України зі звільненням обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, поклавши на неї обов`язки, передбачені п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який є тяжкими, щире каяття, що ґрунтується на належній критичній оцінці нею своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась та нести кримінальну відповідальність за вчинене, крім того, активно сприяла розкриттю вчиненого неею кримінального правопорушення, надала розгорнуті свідчення стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення, які сприяли встановленню обставин у кримінальному провадженні та те, що вона на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, її молодий вік, вагітність, вжиття заходів для залагодження провини відшкодування потерпілій матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, про що у матеріалах кримінального провадження наявна відповідна заява, позитивну поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, виконання процесуальних обов`язків щодо явки до органу досудового розслідування та суду не допускались порушення при застосуванні запобіжного заходу, критичне ставлення до своєї протиправної поведінки.

З урахуванням зазначених вище обставин справи та особи обвинуваченої, суд вважає, що необхідним і достатнім для обвинуваченої ОСОБА_3 покаранням, яке сприятиме її виправленню і запобігатиме вчиненню нею нових злочинів, є покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_3 раніше засуджена вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 27.11.2025, за ч. 1 ст. 296, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 75, 76 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 199/1496/17 кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК України, не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком. Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК України.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року ОСОБА_3 слід призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Також з урахуванням конкретних обставин даної справи, даних про особу обвинуваченої молодий вік, вагітність, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, осуд власної поведінки, суд вважає можливим на підставі ст.75 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо вона протягом встановленого судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки, передбачені п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Суд вважає, що застосування в даному випадку до обвинуваченої іспитового строку в умовах належного контролю за її поведінкою та виконанням покладених обов`язків, під загрозою реального відбування призначеного покарання у випадку порушення умов випробування, буде мати на обвинувачену більший виховний вплив, ніж реальне відбування покарання.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченою, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування ст. 69 КК України чи приписів ст. 69-1 КК України, до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Призначення ОСОБА_3 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Приписами ч. 2 ст. 124 КПК також установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта відсутні.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 24.10.2025 ОСОБА_3 , було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, із визначенням застави у розмірі 60560 грн., яка внесена на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківський області, та у зв`язку з чим її звільнено із Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» 27.10.2025.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_3 у виді застави слід залишити без зміни до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Арешт у кримінальному провадження накладено не було.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 100, 369, 373, 374, 381, 382, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням призначеним за вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від відбування призначеного судом покарання, якщо вона протягом іспитового строку в 2 (два ) роки 6 (шість) місяців не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.

Відповідно до п.1, п.2 ч. 1 ст. 76 КК України в продовж іспитового строку на ОСОБА_3 покласти обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази по справі:

Фрагмент скла з фрагментом паперу, які перебувають в камері схову речових доказів ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, згідно квитанції 2846,- знищити;

DVD-R диск на котрому містяться відеозаписи з подіями від 01.09.2025 та DVD-R диск на котрому містяться відеозаписи із камери відеоспостереження з бару «П`яна вишня» - зберігати при матеріалах кримінального провадження № 12025226130000464 від 04.09.2025.

Після набрання вироком законної сили заставу внесену за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 60560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, 00 копійок - повернути заставодавцю.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1