Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №308/15616/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/15616/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 лютого 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кухта Ольга Василівна, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену головуючою суддею Зарева Н.І., в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про встановлення юридичного факту

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, де заінтересована особа - ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про встановлення юридичного факту.

Заяву мотивував тим, що починаючи з 2024 року син ОСОБА_3 став постійно проживати із заявником у АДРЕСА_1 , у зв`язку з обставинами, які склалися у його матері, зокрема, наявність у неї на утриманні дитини-інваліда з діагнозом ДЦП. З метою отримання можливості одноосібного звернення до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, можливості виїзду дитини за кордон без дозволу матері для відпочинку та оздоровлення та для реалізації інших прав дитини заявник просив суд встановити факт утримання та самостійного виховання ним дитини.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кухта О.В., оскаржив таку в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в справі, оскільки спору про право не існує. У цій справі апелянт просить встановити факт самостійного здійснення обов`язків батька по вихованню та отриманню дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового стану батька, який самостійно виховує сина. При цьому мати не відмовляється від виконання своїх обов`язків, проте з врахуванням поважних життєвих обставин, що склалися в неї, ОСОБА_2 не може в повній мірі брати участь у вихованні та утриманні сина.

Вказує, що встановлення юридичного факту жодним чином не впливає на обмеження прав матері, а оцінці суду підлягають саме доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання ним сина, з урахуванням та дослідженням обставин у конкретній життєвій ситуації.

Відзив на апеляційну каргу не подано.

До початку розгляду справи від учасників справи заяв чи клопотань не надходило.

У судове засідання з`явилась адвокат Кухта О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу скасувати та справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Повідомила, що заявник щодо розгляду справи за його відсутності не заперечує, про судове засідання знає.

Заінтересована особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради повідомлена шляхом отримання судової повістки на офіційну електронну адресу, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа від 23.12.2025 (а.с.60).

У зв`язку з тим, що сторони по справі не з`явились, однак такі були повідомлені про судове засідання належним чином, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, то таку слід вирішити по суті.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2019 року шлюб між подружжям ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 07.05.2011 року у виконкомі Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис №11 - розірвано.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.04.2012 ОСОБА_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 7-Б класі Ужгородського ліцею №12 Ужгородської міської ради Закарпатської області, що підтверджується довідкою від 30.06.2025 за №366 виданою в.о. директора Ужгородського ліцею №12 Ужгородської міської ради Закарпатської області.

Згідно довідки виданої ТОВ «Комфорт Будівля» від 07.07.2025 за №09 разом з ОСОБА_1 , 1983 р.н., який проживає за адресою: АДРЕСА_1 проживає його син ОСОБА_3 , 2012 р.н.

Заявник ОСОБА_1 є ФОП, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.11.2021 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира загальною площею 54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначає, що одним з аспектів справедливого судочинства є доступ до суду. Наприклад, у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France) суд зазначає: «рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».

Проте, в справі Мельник проти України суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, зокрема суд розглядає заяви про встановлення факту: 1)родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду(частина 4 статті 315 ЦПК України).

Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі за правилами загального позовного провадження керувався тим, що у даному випадку вбачається спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.

ОСОБА_1 у своїх доводах апеляційної скарги не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, оскільки спору про право не існує. У цій справі апелянт просить встановити факт самостійного здійснення обов`язків батька по вихованню та отриманню дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового стану батька, який самостійно виховує сина. При цьому мати не відмовляється від виконання своїх обов`язків, проте з врахуванням поважних життєвих обставин, що склалися в неї, ОСОБА_2 не може в повній мірі брати участь у вихованні та утриманні сина.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України

(стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права

та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені

у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою

статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане

з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Вищезгаданий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.10.2024 у справі №752/5665/23.

У даній справі заявник просить встановити факт одноосібного виховання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_4 має власну сім`ю, двох дітей, зокрема дитину-інваліда з діагнозом ДЦП, а тому не зможе належним чином здійснювати свої батьківські обов`язки щодо свого сина ОСОБА_3 .

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 помилково вважає, що в даному випадку не вбачається спір про право. Однак, в разі задоволення заяви про встановлення факту самостійного виховання сина батьком буде обмежено правосуб`єктність матері, а також не буде враховано безумовного впливу на права й інтереси самої дитини.

Крім цього, в такій категорії справ обов`язковим є залучення органу опіки й піклування, який повинен надати свій висновок щодо можливості визначення місця проживання дитини разом з батьком та не буде враховано й думки самої дитини, яка на момент розгляду справи апеляційним судом досягла десятирічного віку та може бути заслухана її думка щодо визначення місця проживання разом з батьком.

Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини батьком не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2024 у справі №468/1025/23.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини,

то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Тобто, заявник не враховує низку обставин, зокрема: звуження правосуб`єктності матері, існування загрози порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини, за слухання думки дитини, врахування висновку органу опіки й піклування, тощо. Дані факти свідчать про наявність спору про право та розгляд справи тільки в рамках загального позовного провадження.

Суд першої інстанції врахував актуальні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 та прийшов до вірних висновків щодо відмови у відкритті провадження, оскільки дана заява не може бути розглянута в порядку окремого позовного провадження та має розглядатися виключно в загальному позовному провадженні через наявність спору про право.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованої та законної ухвали суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення поданої апеляційної скарги - відсутні.

Отже, апеляційний суд керуючись положенням ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі - без змін.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кухта Ольга Василівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 березня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: