Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №521/23332/23 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/23332/23

Пр. №2/521/172/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Жулего М.І.,

за участю в режимі відеоконференції:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Сердюкова Б.Л.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним договору позики,

встановив:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті» (далі-ТОВ «Біір Проперті»), посилаючись на те, що з відповідачем у справі вона перебуває у шлюбі, зареєстрованому 12 березня 2005 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 11.

Від шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначила, що 12 березня 2021 між ОСОБА_3 та ТОВ «Біір Проперті» було укладено Договір позики, за умовами якого ТОВ «Біір Проперті» надало ОСОБА_3 у позику 2000000,00 грн.

З змісту п 5.2 Договору позики від 12 березня 2021 року вбачається, що після отримання позики, позичальник зобов`язується запропонувати до продажу належне йому майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 і після її продажу, позичальник зобов`язаний повернути позику достроково.

Крім того, з метою забезпечення своїх намерів позичальник забов`язувався передати позичальникові оригінали правовстановлюючих документів на квартиру.

Стверджувала, що вона, як дружина, ніколи не надавала згоди на укладення вищевказаного договору позики від 12 березня 2021 року, який виходить за межі дрібного побутового правочину.

Крім того, вона не давала відповідачу згоди на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності в рівних частках по частині та використовується нею, як постійне місце проживання з неповнолітніми дітьми.

Право спільної сумісної власностіна квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на нею та відповідачем у рівних частках по в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно.

Оскільки вона не давала згоду відповідачу на укладення Договору позики від 12 березня 2021 року між останнім та ТОВ «Біір Проперті», то за її думкою вказана угода укладена поза її волевиявлення, що суперечить вимогам ч.ч.2,3 ст.65 СК України та порушує інтереси та права їх малолітній дітей.

Посилаючись на вищевказані обставини, позивачка просила суд визнати недійсним договір позики від 12 березня 2021 року ч. 3 ст.65 СК України, оскільки укладений без її згоди та всупереч інтересів неповнолітніх дітей.

У вересні 2024 року ОСОБА_6 , як третя особа з самостійними вимогами звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання вчинити дії.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 12 березня 2021 року між ТОВ «Біір Проперті» та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у позику 2000000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2065 від 12 березня 2021 року.

Вказувала, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Зазначила, що з матеріалів вказаної справи вбачається, що ОСОБА_3 в період з квітня 2021 року по лютий 2022 року частково повернув ТОВ «Біір Проперті» грошові кошти у розмірі 879500,00 грн., але з березня 2022 року припинив виконання своїх зобов`язань за договором позики від 12 березня 2021 року.

Оскільки, ОСОБА_3 припинив виконувати свої обов`язки за умовами договору позики від 12 березня 2021 року, то у подальшому між нею та ТОВ «Біір Проперті» було укладено договір поруки стосовно зобов`язань ОСОБА_3 перед ТОВ «Біір Проперті» по договору позики від 12 березня 2021 року.

Стверджувала, що визнання недійсним договору позики, укладеного 12 березня 2021 року між ТОВ «Біір Проперті» та ОСОБА_3 впливає на її права і обов`язки, як поручителя за умовами договору поруки.

Посилаючись на порушення її прав, ОСОБА_6 просила суд зобов`язати ОСОБА_3 повернути на користь ТОВ «Біір Проперті», отримані ним за умовами договору позики від 12 березня 2021 року грошові кошти у повному обсязі (т.2 а.с.44-47).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2023 року вищевказану цивільну справу було передано до Київського районного суду м. Одеси за підсудністю (т. 1 а.с. 20).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків (т.1 а.с.36).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2024 року саправа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.41)

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2024 року вищевказану цивільну справу було передано до Малиновського районного суду м. Одеси за підсудністю (т.1а.с. 91).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року, справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М.

Справа отримана суддею 23 лютого 2024 року.

Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року вищевказану справу було прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 98).

Ухвалою суду від 26 березня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради (т. 1 а.с. 142-143).

Ухвалою суду від 13 червня 2024 року відмовлено в прийнятті заяви відповідача про визнання позову (т. 1 а.с.110-113, 222).

Ухвалою суду від 13 червня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 224-225).

Ухвалою суду від 13 червня 2024 року позовну заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання вчини певні дії було залишено без руху у зв`язку з невиконанням вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України, позивачу було надано строк для усунення недоліків, визначених ухвалою суду (т. 1 а.с. 227).

Ухвалою суду від 02 вересня 2024 року позовну заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання вчини певні дії визнано неподаною та повернуто позивачу (т. 2 а.с. 32).

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_3 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т.2 а.с.69-70).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_3 про виклик свідків (т.2 а.с.127).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 (т.2 а.с.129-130).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року підготовче провадження по справі закрито, справа при значена до судуового розгляду (т.2 а.с.132-133).

Ухвалою суду від 26 листопада 2024 року заява відповідача про виклик свідка та визнання явки обов`язковою залишена без розгляду (т.2 а.с.189-190).

Ухвалою суду від 26 листопада 2024 року клопотання позивачки про визнання зловживання ОСОБА_6 процесуальними правами та залишення без розгляду заяви ТОВ «Біір Проперті» про розподіл судових витрат залишено без задоволення (т.2 а.с.192,193-194).

Ухвалою суду від 15 січня 2025 року задоволено заяву ТОВ «Біір Проперті» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т.3 а.с.26-27).

Ухвалою суду від 10 лютого 2025 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження залишено без задоволення (т.3 а.с.45).

Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року заяву ОСОБА_3 про винесення окремої ухвали по справі залишено без задоволення (т.3 а.с.72).

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження залишено без розгляду (т.3 а.с.207).

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року заяву ОСОБА_3 про залишення без розгляду заперечень третьої особи ТОВ «Біір Проперті» (т.3 а.с.207).

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025року ухвала Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01 липня 2025 року скасована та справа направлена до суду першої інстанції для розгляду по суті клопотання (т.4 а.с.83-85).

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2026 року заява ОСОБА_7 про залишення без розгляду заперечень третьої особи ТОВ «Біір Проперті» - задоволено, заперечення третьої особи ТОВ «Біір Проперті» - залишені без розгляду (т.4 а.с.104).

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2026 року клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів задоволено (т.4 а.с.105).

Представник позивачки, діюча на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 04 січня 2024 року №3 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Раніше надала додаткові пояснення по справі, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та промови позивача у судових дебатах (т.1 а.с. 69,70,197, т.2 а.с. 95-100, т.3 а.с.83-85,88-90, т.4 а.с.160-161,182-184).

Відповідач та його представник, діючий за ордером від 03 вересня 2024 року в судове засідання не з`явились, про час і місце судового засідання повідомлялись відповідно до вимог ст.128 ЦПК України. Раніше відповідач надав заяву про визнання позову ОСОБА_2 , а також додаткові пояснення у справі, відзив на позовОСОБА_6 , в якому просив суд відмовити останній в задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі (т.1 а.с.110-113,114-116, т.2 а.с. 42,112-113, т.3 а.с.51-53,т.4 а.с.44-45).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Біір Проперті», діючий на підставі договору про надання правової допомоги №21/11-22 від 22 листопада 2022 року, додаткової угоди від18 жовтня 2023 року, від 22 листопада 2024 року ордеру №1292492 від 17 жовтня 2023 року та за довіреністю від 30 серпня 2024 року в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше надав письмові пояснення щодо позову (т.1 а.с.27,44-52,77, т.2 а.с.3-4,5, 152-154,178-179, 185-187, 188-189,209,210,211-212,т.4 а.с.119-121).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, діючий на підставі довіреності від 18 березня 2025 року в судове засідання не з`явилась, надала заяву, в який вирішинення всіх питань по справі залишила на розгляд суду та просила суд розглянути справу за її відсутністю (т.4 а.с.198,199).

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, надала клопотання про підтримання позовних вимог у повному обсязі, просила суд їх задовольнити та розглянути справу за її відсутністю ( т.3 а.с.17-20,96-97,180-181).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської РА ОМР, про визнання недійсним договору позики та в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської РА ОМР, про зобов`язання вчинити дії, слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом четвертим главою 16 книги першої ЦК України, Сімейним кодексом України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються зазначені правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 12 березня 2005року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 11, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.1 а.с.16', т.2 а.с.115).

Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т.1 а.с.15, т.2 а.с.249,250).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2023 року до досягнення дітьми повноліття (т.1 а.с.53-56).

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві власності в рівних частках квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14, т.2 а.с.244).

Крім того, ОСОБА_3 належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 березня 2021 року садовий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 491 кв.м., житловою площею 111 кв.м. (т.1 а.с.57-59).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 17 січня 2026 року (т.4 а.с.185,186,187).

Відповідно до довідки ОСББ «Великий фонтан» від 25 вересня 2023 року постійним місцем проживання ОСОБА_2 та членів її родини є ЖК «Великий фонтан» за адресою: АДРЕСА_3 (т.2 а.с.245).

Встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 березня 2017 року (т.1 а.с.12).

Встановлено, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Біір Проперті» було укладено Договір позики, за умовами якого ТОВ «Біір Проперті» надало ОСОБА_3 у позику 2000000,00 грн. для придбання житлової нерухомості та пов`язаних з цим витрат, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_3 , що підтверджується платіжною інструкцією №2065 від 12 березня 2021 року (т.1 а.с.6-11,65,211-216,217, т.2 а.с.49-54,55,247-248).

Відповідно до п.4.1 Договору позики проценти за користування позикой за цим договором не сплачуються.

Згідно п.п. 5.1 Договору позики позичальник здійснюватиме погашення позикодавцю позики рівними (або настільки рівними, наскільки це можливо) місячними частинами, починаючи з дати, що наступить через 30 календарних днів після перерахування коштів на рахунок позикодавця.

Пунктами 5.2,5.3 Договору позики визначено, що після отримання позики, з метою забезпечення її найшвидшою погашення, позичальник зобов`язується запропонувати до продажу на відкритому ринку належне йому нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після продажу зазначеного нерухомого майна позичальник зобов`язується повернути позику достроково на протязі 5 банківських днів з моменту отримання коштів від продажу. Позика має бути повністю повернена не пізніше другої річниці підписання цього договору.

Відповідно до п. 5.5 Договору позики у випадку якщо позичальник перестає бути працівником позикодавця, позичальник має повернути позику в повному обсязі протягом дванадцяти місяців з дати припинення трудових відносин (т.1 а.с.6-11).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 є фізичною-особою підприємцем, діюча на підставі виписки з ЄДР, дата та номер запису 23 січня 2020 року, 25560000000159358, код 2878611246.

30 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Біір Проперті» було укладено договір на облікове (бухгалтерське) та консультаційні супроводження №30/-1-ОС та 06 травня 2023 року складено акт звірки взаємних розрахунків за період: 01 січня 2020 - 06 травня 2023 року за договором №30/01-1ОС від 30 січня 2020 року (т.2 а.с.13-16,19-23).

Встановлено, що 01 березня 2023 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Біір Проперті» укладено договір поруки №01-03-23 від 01 березня 2023 року, за умовами якого остання, як поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_3 , зобов`язань за договором позики від 12 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Біір Проперті», а також несе відповідальність перед кредитором разом з боржником солідарно, в розмірі 1000,00 грн. від загальної суми боргу (т.1 а.с.218-219т.2 а.с.56-57).

ОСОБА_6 є фізичною-особою підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру ююридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2 а.с.168).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Біір Проперті» суму боргу за довогором позики у розмірі 1101500,00 грн., а також стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 заборгованість за договором позики та договором поруки у розмірі 1000,00 грн., стягнуто судовий збір у розмірі 20050,53 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. (т.2а.с.156-160).

Встановлено, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки (т.4 а.с.130-135).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки закрито (т.4 а.с.137-143).

Встановлено, що ухвалою Верховного суду від 26 листопада 2025 року у справі №522/17975/23 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки (т.4 а.с.144-151).

Ухвалою Верховного суду від 26 листопада 2025 року у справі №522/17975/23 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки (т.4 а.с.152-159).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року було стягнуто з ТОВ «Біір Проперті» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 року та за лютий 2022 року у розмірі 70717,45 грн. та стягнуто на користь держави судовий збір 2683,00 грн. (т.4 а.с.162-168, 169-175).

Отже з змісту постанови Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року вбачається, що ОСОБА_3 перебував з ТОВ «Біір Проперті» у трудових відносинах.

Саме в цей період, а саме 12 березня 2021 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Біір Проперті» було укладено Договір позики.

Встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року по справі за позовом ТОВ «Біір Проперті» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, відкрите провадження та призначено підготовче засідання (т.4 а.с.188).

Крім того, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТОВ «Біір Проперті», ОСОБА_6 про визнання договору недійсним (т.4 а.с.189).

Відповідно достатей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 визначив, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Пунктом 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 визначено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Аналогічний висновок визначений в п. 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

Згідно із ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою ст. 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору позики, позивачка ОСОБА_2 посилалася на його укладення з порушенням статті 65 СК України.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частинами 2, 3 ст. 65 СК України визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Разом з тим договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Частинами 1, 2 ст. 73 СК України визначено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Як було встановлено, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Біір Проперті» було стягнуто суму боргу за довогором позики у розмірі 1101500,00 грн. та було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 заборгованість за договором позики та договором поруки у розмірі 1000,00 грн. (т.2а.с.156-160).

Отже, спір між сторонами договору позики від 12 березня 2021 року, а саме між ТОВ «Біір Проперті» та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 був вирішений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року.

Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 520/7884/19 зазначив, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 та від 22 листопада 2023 року у справі № 643/352/20.

Верховний Суд у постановах від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року у справі № 569/7631/15-ц від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 26 вересня 2024 року у справі № 703/141/23, від 26 березня 2025 року у справі № 753/17584/21 послідовно зазначав, що стаття 65 СК України визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності.

Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Отже, суд важає, що грошові кошти, які були отримані ОСОБА_3 за договором позики від 12 березня 2021 року не відносятся до спільної сумісної власності подружжя, а тому укладення спірного договору позики від 12 березня 2021 року між ТОВ «Біір Проперті» та ОСОБА_3 не порушують права позивачки ОСОБА_2 .

Крім того, обов`язок повернення коштів за договором позики покладено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, яке набрало законної сили, на відповідача ОСОБА_3 та підлягає виконанню.

Отримані відповідачем кошти за договором позики є його особистою власність та саме він одноособово несе відповідальність за невиконання умов оскаржуваного договору позики.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що позивачка не довела наявності передбачених законом підстав для визнання договору позики недійсним та не підтвердила належними та допустимими доказами, що оскаржуваний правочин був вчинений в інтересах сім`ї, і вона несе відповідальність внаслідок його неналежного виконання.

Що стосується вимог представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Біір Проперті» щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн., то суд з урахуванням заяви позивачки про зменшення витрат на правову домогу, вважає, що з позивачки слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. (т.2 а.с.213-215).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір витрат ТОВ «Біір Проперті», пов`язаних з наданням йому правничої допомоги у суді першої інстанції у зв`язку з розглядом справи №521/23332/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, підтверджується:

- ордером про надання правничої допомоги від №1292492 від 17 жовтня 2023 року ;

- договором про надання правової допомоги № 21/11-22 від 21 листопада 2022 року (т.2 а.с.211-212);

- додатковою угодою до договору №21/11-22 від 22 листопада 2022 року про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року (т.2 а.с.210);

- актом до договору №21/11-22 від 22 листопада 2022 року про надання правової допомоги від 22 листопада 2024 року (т.2 а.с.209).

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Досліджуючи критерії співмірності витрат на правничу допомогу, суд також враховує, що дана справа є справою незначної складності.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Разом з тим, у разі недотримання вимог співмірності, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підставі викладеного, враховуючи конкретні обставини цієї справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 20000,00 грн. тому, подана заява ТОВ «Біір Проперті» підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ТОВ «Біір Проперті» витрати на правничу допомогу, понесені останнім у зв`язку з розглядом справи, у розмірі 20000,00 грн.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову- на відповідача.

Судовий збір у справі складає 1073,00 грн., які сплачені позивачкою при зверненні до суду (т. 1 а.с. 40).

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то судовий збір позивачці не повертається.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимогипозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним договору позики - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрвоана за адресою: АДРЕСА_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті» ( вул. Приморська,3Б, м. Одеса, 65082, ЄДРПОУ 41168795) витрати на правову допомогу у розмірі 20000 (двадцать тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 06 березня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда