Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №594/1223/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/1223/25Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.

Провадження № 22-ц/817/287/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

cуддів — Костіва О.З., Храпак Н.М.,

за участю секретаря — Панькевич Т.І.,

у відсутності сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 594/1223/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року (постановлену суддею Губіш О.А., дата складання повного тексту ухвали не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог — Орган опіки та піклування Борщівської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Борщівської міської ради про визначення місця проживання малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із нею.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року “в прийнятті визнання позову ОСОБА_2 – відмовлено. Провадження у даній справі закрито за відсутності предмету спору".

Закриваючи провадження у даній справі, суд вважав, що позов подано за попередньою домовленістю та за фактичної відсутності спору між сторонами.

Окрім того, зазначив, що матеріали справи не містять підтвердження, що законні права та інтереси позивачки були порушені.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Вказує, що підставою для звернення із даним позовом стало те, що відповідач відмовляється надсилати їй будь-яку офіційну згоду для визначення місця проживання дітей разом із нею.

Наголошує, що суд не врахував факт постійного перебування відповідача за межами України, а також того, що він не виходить на зв`язок із нею, що унеможливлює вчинення будь-яких дій стосовно малолітніх дітей.

Стверджує, що наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір`ю, а також те, що зі сторони відповідача відсутні заперечення, не може бути для суду підставою для закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю спору.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Фактичні обставини справи.

09 грудня 2025 року до суду першої інстанції від ОСОБА_2 надійшла заява, зі змісту якої вбачається, що він перебуває за межами України і просить розгляд справи проводити без його участі, визнає позовні вимоги у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення (а.с. 49-50).

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року у прийнятті визнання позову ОСОБА_2 – відмовлено. Провадження у даній справі закрито за відсутності предмету спору (а.с. 59-60).

Позиція апеляційного суду.

Право особи на звернення до суду з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів є гарантованим конституційним правом, що має абсолютний характер і не може бути обмеженим за жодних обставин.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Предметом спору є визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ст.7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для вирішення судом спору щодо місця проживання дітей сторін у судовому порядку, оскільки відсутній спір як такий між ними, а також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би слугували підтвердженням наявності спору.

Підстави для закриття провадження у цивільній справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 зазначено, що «зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є підставою для відмови в позові, до такого висновку дійшов Верховий Суд у своїх постановах, а саме постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У даній справі суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сам по собі факт згоди ОСОБА_2 на проживання синів із їх матір`ю, не свідчить, що така згода буде і в майбутньому.

Існування поточної згоди іншого з батьків дитини на проживання дитини з ініціатором позову не унеможливлює вирішення цього питання в судовому порядку, шляхом ухвалення відповідного рішення суду по суті цих позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24)).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що таке звернення позивача до суду зумовлене необхідністю забезпечити юридичну визначеність у питанні, яке має істотне значення для прав, свобод та інтересів сторін, насамперед — дітей.

Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду є обґрунтованим та правомірним наміром забезпечити юридичну визначеність у питанні, що має вирішальне значення для забезпечення належного виховання, добробуту та стабільності дітей.

Дане звернення позивачки до суду гарантує реалізацію прав дитини та відповідає як національним, так і міжнародним стандартам правового захисту в сфері сімейних правовідносин.

Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа в цій частині - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року — скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06 березня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.